Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

• процесуально-правові - виключають необхідність доказів для ухвалення рішення або вказують на суб’єкта, на якого покладається тягар доказування під час розгляду юридичної справи, чим установлюється порядок застосування норм процесуального права. Ознаки: 1) мають передумовою матеріально-правову презумпцію; 2) завжди виходять із правової норми і розподіляють тягар доказування суворо визначено, а не приблизно; 3) не можуть бути спростовані, якщо матеріально-правова презумпція є незаперечною.

У більшості правових норм матеріальні і процесуальні види презумпцій тісно переплітаються. Вони допомагають вирішити справу, скорочують і спрощують процес доказування, розподіляють тягар доказування. До таких презумпцій належать: презумпція батьківства дитини, яка народилась у зареєстрованому шлюбі; презумпція рівності частини кожного з подружжя при поділі майна, спільно нажитого в шлюбі; презумпція смерті особи, що безвісно була відсутня понад три роки; презумпція відмовлення позивачу від позовних вимог, якщо він двічі не з’являвся без поважних причин на судове засідання, та ін.

Кожна галузь права має чималий «набір» презумпцій. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплені презумпція розумності і сумлінності учасників цивільних правовідносин, презумпція вини та ін. Вина визнається обов’язковою умовою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань або у разі заподіяння шкоди. Щоправда, із презумпції вини є винятки. І все-таки загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке: неодмінною передумовою договірної відповідальності є вина боржника.

Щоб не виникло потреби у розширювальному тлумаченні презумпцій - ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в нормах права і чітко формулюватися.

Правові аксіоми (грец. ахібта) - закріплені в нормах права самоочевидні істини, які не потребують доказів і слугують підставою для доказів інших правових положень (теорій).

Правові аксіоми, як і будь-які аксіоми, мають досвідне походження. Протягом століть свідомість людини звикала до повторення тих чи інших правових положень, і вони набули значення само очевидних істин, які приймаються без доказів, і здобувають офіційне закріплення. Завдяки цьому правові аксіоми набувають регулятивного значення і не можуть бути відкинутими; як правило, вони близькі принципам права, додають їм особливий зміст і значення. Наприклад, життя і здоров’я людини - вища правова цінність; люди народжуються вільними і рівними в правах; народ - джерело влади; закону, що установлений, повинні дотримуватися; за те саме правопорушення не можна відповідати двічі; закон зворотної сили не має; усякий сумнів тлумачиться на користь обвинувачуваного; відповідальність може настати лише за вину; ніхто не може бути суддею у власній справі; ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе і своїх близьких.

Правові фікції {лат. fictio - вимисел, вигадка) - загальновизнані і зафіксовані в нормах права припущення про існування певних явищ і процесів, тоді як насправді вони відсутні. Фікції можуть міститись у гіпотезі чи диспозиції правової норми, а також набувати зовнішнього вираження у нормі-фікцїї, інституті права. Фікції застосовуються в праві (їх широко використовували ще давні римляни), якщо відсутні реальні підстави для: 1) доказу правомірності якої-небудь дії або бездіяльності; 2) визнання суб’єктивного права (суб’єктивних право- мочностей); 3) констатації юридичного факту. У таких випадках використовуються штучні, нереальні (конвенціальні) підстави, щоб мати відносно завершену картину правової реальності, тобто правова реальність підводиться під деяку формулу, їй не відповідну, щоб потім з цієї формули зробити необхідні фактичні висновки.

Нерідко в нормативних актах фікції виражаються словами «якби», «якщо б», «припустимо».

Створення фікцій часто відбувається за допомогою прийомів тлумачення за аналогією - відповідно до принципу справедливості. Найбільш поширеними є фікції правотворчі і доктринальні. Приклад правотворчої фікції - положення про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України) є фікцією, закріпленою в законодавчому акті (постулюється неіснуюче ніби існуючим): фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Приклад доктринальної фікції: юридична особа. Перша спроба розкрити сутність юридичної особи належить папі римському Інокентію IV (Рим XIII ст.). Він заявив, що юридична особа - абстрактне правове поняття, безтілесна річ, не здатна ні до вольових, ні до фізичних дій. І підкреслив, що лише за допомогою фікцій союз осіб штучно приймається за одну особу, тобто юридична особа (колективна особа) не існує в реальності, а є результатом юридичних припущень. Реальними тут є люди, різні форми організаційної поведінки.

Фікції можна поділити на конструктивні і деструктивні. До конструктивних фікцій належать штучні реконструкції фактів, якими в кримінально-процесуальному праві є відтворення обстановки і обставин подій. Юридичними (конструктивними) фікціями визнаються правила (принципи) дії нової правової норми у часі: перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія, а також дострокове припинення дії правової норми. Неприпустимими є деструктивні фікції: фіктивне підприємництво, фіктивний контракт. Вони є протиправним видом зловживання суб’єктивним правом, за яке законодавство передбачає кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність. Чимало деконструктивних фікцій використовується з метою задоволення незаконного інтересу в тіньовій економіці, а також похідних від неї явищ (тіньової політики, корупції, організованої злочинності, економічної злочинності).

На відміну від презумпцій, фікції (як умовно реальні явища) незаперечні.

Преюдиції {лат. preajudicia) - виключення заперечення юридичної вірогідності факту, що був раз доведений судом або іншим юрисдикційним органом. Це означає, що обставини, які закріплені в рішенні суду або іншого юрисдикційного органу, можуть бути покладені в основу наступного рішення без їх повторного дослідження. Дія преюдиції не виявляється на стадії розслідування або розгляду юридичної справи, коли окремі факти досліджуються вперше, оскільки преюдиції не є способом доказування фактів. Лише тоді, коли суд або інший юрисдикційний орган у попередній справі вже встановив факти (після перевірки й оцінки їх) і закріпив у відповідному документі, вони вважаються преюдиціальними для наступної справи, що розглядається, тобто встановленими, істинними, які не потребують нового доказування. Наприклад, факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили у цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті ж особи.

Розрізняють адміністративні, кримінально-правові і кримінально- процесуальні преюдицїї, які застосовують залежно від їх значення для справи, що розглядається.

Правові преюдицїї, аксіоми, фікції