Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

стравою ресторану в старому будинку Всеросійського театрального товариства в Москві на розі Тверської вулиці та Страсного бульвару (згорів 1990 р.), завідувачем якого у час написання роману був Я. Д. Розенталь (Арчибальд Арчибальдович — див. прим. [114]). Винахід страви приписують акторові Малого театру Михайлові Климову (1880–1942) (А. Абрамов, С. Абрамов. Тень императора. — Москва: «Детская литература», 1967. — С. 192). Не виключено, що ще одним (а може й єдиним) м’ясним компонентом страви у 1930-і роки були курячі язички. У 1950-і–1960-і рр. зубриком ще пригощали у старому Домі актора (свідчення Г. Волчек [у матеріялі М. Райкіної] — «Новая газета», 2003, № 94; К. Щербаков — «Новое время», 2001, № 30). У меню ресторану нового Дому актора (Арбат, 35) цього делікатесу катма (за надання цих відомостей укладач щиро вдячний колишній кухмістрині ресторану старого Дому актора В. О. Красновій та театрознавцеві Б. М. Поюровському).

Фляки (пол. flaki) — страва з покраяних на тоненькі паски волових передшлунків (рубців), зготованих на міцному бульйоні з овочами та прянощами та з додаванням борошна до згущення підливи (в Україні більш відома під назвою «рубці»). Йдеться про один із різновидів цієї страви: відомі також фляки домашні, фляки селянські, фляки по-польськи, фляки по-варшавськи, фляки по-познаньськи, рубці по-львівськи тощо.

Цікаво, що у всіх іншомовних виданнях роману назви цих страв за браком словникових еквівалентів перекладено по-різному й довільно. Так, в одному з англійських перекладів (Richard Pevear & Larissa Volokhonsky) ця команда-замовлення звучить як «One Karsky shashlik! Two Zubrovkas! Home-style tripe!» (Один карський шашлик! Дві зубрівки! Фляки домашні!), у другому (Mirra Ginsburg) «Karsky shashlik, one! Zubrovka, two! Tripe polonais!» (Карський шашлик раз! Зубрівка дві! Фляки по-польськи!), у третьому (Diana Burgin & Katherine Tiernan O’Connor) «One shashlyk! Two zubrovkas! Tripe polonais!» (Один шашлик! Дві зубрівки! Фляки по-польськи); у двох французьких — як «Un chachlyk po-karski, un! Deux vodka Zoubrovka, deux! En flacons de maîtres!» та «Une brochette à la kars, une! Deux vodka Zoubrovka, deux! En flacons de maîtres!» (Шашлик [шампур] по-карськи раз! Дві горілки зубрівки! У власних пляшках! Точніше: розлиту, закорковану та запечатану у власних ориґінальних пляшках фірмою-виробником — «фляки господарські» перекладено як «флякони-пляшки від хазяїна» — фірмові пляшки); у болгарському — «Един карски кебап! Две зубровки! Шкембе по селcки!» (Карський шашлик раз! Зубрівки дві! Шкембе по-селянськи! — Шкембе, або шкембе чорба — болгарська страва з рубців); у румунському — «Grătar caucazian o dată! Două zubrovici! Mâncărică de măruntaie!» (Шашлик кавказький один! Зубрівки дві! Закуска з рубців!) Зубрик, як бачимо, зі страви перетворився у цих перекладах на горілчаний виріб «зубрівку» — горілку, настояну на траві-зубрівці (Hierochloё odorata; українська назва: чаполоч пахуча), якої подавальник аж ніяк не міг замовляти з кухні через трубу-рупор. У російських ресторанах часу дії роману горілку завжди подавали до столу з буфету, розташованого поблизу або у самій ресторанній залі, і ніколи не замовляли «порціями», а лише різної місткости карафками (ніколи не чарками, бо вони вже стояли на накритому столі, і не пляшками). У четвертому англійському перекладі (Michael Glenny) це рупорне замовлення передається у геть спотвореному вигляді: «Chops once! Kebab twice! Chicken à la King!» (Січеники раз! Шашлик два! Курча по-королівськи!). У німецькому перекладі голос у рупорі волає: «Ein karisches! Zwei Hammelbraten Subrik! Fleck Herrscherart!» (Один карський! Два баранячі смаженики «зубрик»! Фляки господарські!); у польському «Szaszłyk karski raz! Dwie gicze! Flaki po polsku!!!» (Карський шашлик раз! Дві ґічи! Фляки по-польськи!!! Ґіч (жін. р.) — польська страва, запечена теляча або бараняча голінка); у словацькому «Jeden karský šašlík! Dvakrát hovädzie filé! Držky à la maison!» (Один карський шашлик! Два рази волове філе! Рубці домашні!); у чеському «Šašlik jednou! Skopové na pepři dvakrát! Domáci dršťky!» (Шашлик один! Баранячі смаженики з перцем двічі! Рубці домашні!); в угорському «Egy rablóhús! Ket flekken! Egy sőreg!» (Смаженики розбійницькі раз! Флеккен два! Судачки раз! Флеккен — засмажені на решітці шматки волового філе). Інколи ці назви відтворюються транслітерацією з перекладом самих лише числівників як-от «Uno de Karski, dos de Zubrik, Fliaki gospodárskiye» в еспанському та «Un karskij! Due zubrik! Fljaki gospodarskie!!» в італійському перекладі.

126

…у Караїбському морі <…> бриґ під чорним гробовим прапором з адамовою головою. — Автор вживає засвоєну російською мовою часу написання роману французьку назву Карибського моря (Mer des Caraїbes, Атлантичний океан).

Бриг (англ. brig) — двощоглове вітрильне судно, найчастіше використовуване піратами, яке за штильової погоди могло ходити під веслами.

Адамова голова — зображення людського черепа на чорному піратському прапорі. У Росії цей символ Тимчасовий уряд запровадив для ударних батальйонів смерти російської армії (1917). Звичайно зображення адамової голови вміщується в узніжжі натільного хреста, під хрестом у поминальних граматках тощо.

127

…не пливуть по них відчайдушні флібустьєри, і не гониться за ними корвет… —

Флібустьєри (фр. flibustier) — морські пірати й контрабандисти, що діяли переважно у Вест-Індії у XVII — на початку XVIII ст.

Корвет (фр. corvette) — трищоглове військове вітрильне судно, озброєне однією батареєю з 20–30 гармат.

128

…курячим котлетам де-воляй? — Де-воляй (від фр. volaille — домашня птиця) — котлети з м’яса птиці; з 1947 р., внаслідок кампанії по боротьбі з «безродним космополітизмом», коли з обігу вилучалися усі іноземні назви, подавалися в ресторанах СССР під «більш патріотичною» назвою «котлети по-київськи». Ця назва збереглася й досі.

129

…щодо оздоблення колонної грибоєдівської залі, про перевезення тіла з морґу до цієї залі, про відкриття доступу до неї та про інше, пов’язане з жалобною подією. — Під час написання роману поняття «жалібна подія» та «колонна заля» були (і залишаються) тісно пов’язаними у свідомості населення СССР. З 1921 р., з гучного похорону П. О. Кропоткіна, почалася совєтська традиція грандіозних траурних церемоній за померлими вождями та видатними діячами у Колонній залі Дому Спілок (Дом Союзов) (колишні Благородні збори — Благородное собрание). Наступними по Кропоткіні були В. І. Ленін (1924), М. В. Фрунзе (1925), Ф. Е. Дзержинський (1926), М. Горький (1936), 13 відважних повітроплавців, що загинули при катастрофі дирижабля «СССР В-6» (1938), В. П. Чкалов (1938). Те, що Берліоза збираються ховати з колонної залі (хай не Дому Спілок, а Дому Грибоєдова), свідчить про його високе положення в ієрархії МАССОЛІТу (див. також прим. [207]).

130

Першими збентежились лихачі… — «Лихач» — візник ресорного екіпажа (часто на ґумовому ходу) з баским конем. До найнижчого розряду московських візників належали «ваньки» — з безресорними колясками та шкапуватими кіньми; до