Читати книгу - "День гніву"

Автор «реконструював» маловідомі події 1646 року, щоб знайти докази того, що велика національна революція 1648 року, епоха великого Богдана не постали на порожньому місці, що інша людина, крім Богдана, «не могла б стати душею того діла, яке розпочав 1648 рік». Юрій Косач звернув свій погляд на традицію — форму — лад, «основи західньої свідомости», що формували світогляд Владаря. «І тому, що це універсальне поняття ладу реалізувалось у творі Хмельницького — у відродженій після довгого часу небуття українській державі, як у наслідку окремої нової української культури духу, в неповторно концентрованій і конкретній формі виявили себе й сили української стихії. Богдан Хмельницький був, у цілому своєму ставанні як владаря, доказом її невичерпности», — зазначав Ю. Косач у своїй статті «Формація владаря».

Письменник уперто вишукував історичні факти й художньо вмотивовував ідею усвідомлення Хмельницьким свого посланництва й виняткового покликання до виконання великого плану, постійно акцентуючи на тому, що світогляд реформатора спирався насамперед на іманентну європейськість, на ідеологічні даності, витворені Заходом понадчасово. «До будівлі „sedes libertatis“ (оселі свободи) могли приступати люди з наймодернішим державницьким світоглядом, — писав Ю. Косач. — Тож не біографічні дані характеристичні для західности Хмельницького. Окцидентальний ввесь життєвий твір його, його світогляд і спосіб діяння як полководця, політичного діяча, організатора нового суспільства».

Про Б. Хмельницького і його епоху Ю. Косач, як він сам зізнавався, планував видати цілий цикл під назвою «Цезар степів», про що він повідомив у передмові до повісті «День гніву» (Генсбурґ, 1948). До циклу мали ввійти повісті «День гніву», «Хмельничани», «Сойм у Чигирині» або ж «Смерть у Чигирині».

«Головною темою „Дня гніву“, — писав автор, — є стихійний, всенародний, революційний зрив української нації й формування політичного світогляду Б. Хмельницького та нашої провідної верстви на початку повстання. Остаточне закріплення того світогляду й висвітлення особистості й діяльності Великого Гетьмана та когорти його найближчих співробітників — це тема „Хмельничан“… Центральна постать „Сойму в Чигирині“, що хронологічно обіймає 1655—1657 pp., — Юрій Немирич, а провідна ідея — призначення України у всесвіті. Роман „Дюнкерк“ (друк, у паризькому „Українському слові“, 1935) втрачено. Повість „Рубікон Хмельницького“ (1943), хоч стилістично відокремлений, у деякій мірі становить пролог до циклу „Цезаря степів“».

Митець прагнув відтворити епоху національно-революційної війни в усій її складності. Перебування Ю. Косача на чужині дало йому можливість реалізувати через захоплення історією глибину внутрішнього драматизму, трагізму людини, що напружено намагалася зрозуміти саму себе, усвідомити своє місце в складній реальності перехідного періоду історії. В цьому випадку не йдеться про «блискавичне» травестування й наслідування трилогії Г. Сенкевича, яку складають романи «Вогнем і мечем» (1884), «Потоп» (1886) та «Пан Володийовський» (1888). А навпаки, «Трилогія» Г. Сенкевича та роман «День гніву» Ю. Косача стали свідомою настановою митців «гартувати серця» своїх співвітчизників за умов утрати державності, дати опору їм і їхньому минулому, на чому наголошував польський письменник в останньому романі «Пан Володийовський»: «Na tym kończy sie ten szereg książek pisanych w ciągu kilku lat i w niemałym trudzie — dla pokrzepienia serc» («На цьому закінчується список книжок, які написані впродовж кількох років і з чималими зусиллями для зміцнення сердець»).

Романтично змальовані могутні натури (Богдан Хмельницький, Іван Богун, пан Володийовський, Ян Скшетуський, Лонгинус Підбийп'ятка, Ян Заглоба, Ярема Вишневецький, пан Кміціц), які не знають поміркованості, завжди інтереси суспільні ставлять вище особистих, ні перед чим не зупиняються для досягнення мети, репрезентують велич духу та твердість характеру, втілюючи ідею відродження державності.

Романи Г. Сенкевича та Ю. Косача слугують своєрідним закликом до возвеличення своїх предків, повернення тих героїчних часів у найнесприятливіших умовах заради волі, народу та віри («Пануй, пануй над вільною землею, / велика націє із берлом і мечем, / рости, рости, рости, блискуча перемого, / стелись широко нам в шляхах до ворогів. / Цвіти, цвіти, цвіти, могутня Україно, як розцвітає день…»). Українському письменникові було важливим окреслити не тільки духовно-інтенціональні шляхи розвитку в європейській літературі, а й визначитись у власних потребах, підтвердити свою й чужу компетентність.

Юрій Косач прагнув і все робив для того, щоб українська література була найпрогресивнішою — своїми ідеями, проблемами, щирістю, сміливістю і всіма виявами молодої повнокровної нації. Дуже важко митцеві давалася кожна дія, кожна репліка роману «Дня гніву». Адже художньо все відкривалось ніби уперше, починаючи від проблематики і закінчуючи незвичайною композиційною організацією й творенням самобутніх образів-характерів.

Повість «День гніву» була достойно поцінована критикою. Варто лише згадати рецензії Ю. Шереха й І. Костецького (псевдонім Юрій Корибут). У рецензії «Повість про 1648 рік» («Українська трибуна», 1949 p.) І. Костецький звернув увагу на стильову відмінність «Дня гніву» від «Рубікону Хмельницького». Історична документальність, що лежить в основі «Рубікону Хмельницького», в «Дні гніву» поєднується з наявністю багатолінійного сюжету. Це нова риса в історичному романі Ю. Косача, і риса принципового значення. І. Костецький підкреслював передусім роль використання письменником методу монтажу. Як і в кіно, цей метод і в літературі відкрив авторові колосальні можливості. Насамперед дав змогу подавати епізоди чи навіть їхні частини, пов'язуючи між собою не за послідовністю часу і єдністю простору, а за їхнім внутрішнім зв'язком. Сам метод монтажу в сполученні з окремими, дуже ощадно використаними елементами внутрішнього монологу, у поєднанні з умілим розподілом фарб дав змогу на зовсім новій, відмінній від Сенкевича, основі повернутися до багатолінійності, властивої історичному романові доби романтизму. Ця нова багатолінійність, яка становить найхарактернішу і найважливішу рису історичної концепції Косачевого роману, дала змогу І. Костецькому поставити «День гніву» на рівні з кращими творами світової літератури.

Водночас «День гніву» накреслив ті риси, які мають бути притаманні історичному роману в майбутньому, а саме: глибоку органічну українськість, що пронизує твір наскрізь від загальної концепції до найдрібніших деталей, і водночас вселюдськість обріїв, проблем і характерів; напружену сюжетність — і занурення у внутрішнє життя героїв; документальність — і поетичність вигадки творця. І передусім — витриманий, глибинний стиль. Але якщо подивитися з іншого ракурсу, то у романі проявляється наскрізь модерна ідея: людина народжується у свободі й вільно обирає свій шлях.

Письменник у романі «День гніву» висвітлив багатогранність складного та суперечливого характеру найвизначнішої постаті національно-визвольного руху — Богдана Хмельницького. Внутрішні асоціативні вузли, часті паралелі, варіації схожих ситуацій, переплітаючись одне з одним, становлять основу, що з'єднує в романі усю різноманітність вражень. Через психологічний стан головного героя роману Ю. Косач розкриває проблему співвідношення між світоглядом Богдана Хмельницького та переконаннями дегуманізованого суспільства. Адже світогляд людини, особливо у важких умовах тривожного часу, виявляється в дії, у вчинках опосередковано з урахуванням емоційно-психологічного стану («Але возмездя аз воздам, аз воздам за кожну рану твою, синочку, за