Читати книгу - "Таємничий острів"

Не такі вони люди! Вони сміливо йшли назустріч будь-яким випробуванням, намагалися знайти з усякого становища найдоцільніший вихід, у всеозброєнні чекали будь-якої несподіванки, що її заманеться долі піднести колоністам, впевнено дивилися в майбутнє, і якщо знову призначено впасти на них нещастю, вони зустрінуть його як мужні борці.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Від Наба немає звісток. — Пропозицію журналіста і Пенкрофа відкинуто. — Друга вилазка Гедеона Спілета. — Клапоть тканини. — Послання. — Спішний від'їзд. — Прибуття на плато Круговиду

Здоров’я Герберта поліпшувалося з кожним днем. Колоніста бажали тепер лише одного: як тільки юнак досить зміцніє, доставити його до Гранітного палацу. Хоча будиночок у коралі мав усе необхідне, все-таки він безперечно поступався у зручностях їхньому кам’яному житлу. Крім того, тут колоністи не почували себе в повній безпеці і, незважаючи на усю свою пильність, могли в будь-яку хвилину стати мішенню для піратської кулі, пущеної з-за рогу. А там, у їхньому притулку, в самому серці неприступного гранітного кряжа, їм нічого боятися, — навпаки, будь-яка спроба піратів зазіхнути на нього скінчилася б для них досить і досить жалюгідно. Тому вони з нетерпінням чекали того дня, коли можна буде перевезти Герберта додому без ризику для його здоров’я, і вирішили будь-що здійснити свій план, хоча чудово уявляли собі, як важко буде пробратися через ліс Жакамара.

Від Наба не надходило, ніяких звісток, але це не бентежило колоністів. Хоробрий негр, сховавшись у надійному гранітному притулку, так просто не дасться в руки ворогові. Тому Топа не послали вдруге до Наба з листом, — шкода було піддавати вірного пса небезпеці, а тим більше позбавитися такого цінного члена колонії.

Отже, доводилося чекати, хоча друзям не терпілося швидше опинитися усім разом у Гранітному палаці. Сайрес Сміт з гіркотою бачив, що сили колоністів розпилені, а це було на руку піратам. Після зникнення Айртона їх залишилося тільки четверо проти п'ятьох, тому що Герберт поки що не міг йти в рахунок, і ця обставина принесла чуйному юнакові чимало важких хвилин, — нелегко йому було усвідомлювати, що він є причиною виниклих ускладнень!

Удень 29 листопада, скориставшись тим, що Герберт спить і не може їх чути, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Пенкроф вирішили намітити подальший план дій проти піратів.

— Друзі мої, — почав журналіст, коли розмова зайшла про те, що вони відрізані від Наба і не можуть з ним спілкуватися, — я думаю, як і ви, що вийти за межі кораля, значить просто підставити себе під кулю, не встигнувши навіть відповісти пострілом на постріл. Але чи не здається вам що зараз розумніше за все почати полювання за цими негідниками?

— Абсолютно з вами згодний, — підхопив Пенкроф. — Нам, сподіваюся, соромно боятися кулі, і якщо містер Сайрес дозволить, я відразу відправлюся в ліс. Подумаєш, чи й не робота! Одна людина завжди іншу здолає!

— Ну, а п’ятьох? — запитав інженер.

— Я піду разом з Пенкрофом, — перебив журналіст, — ми візьмемо із собою Топа, і вдвох, добре озброєні…

— Дорогий мій Спілете, і ви, Пенкрофе, — відповів Сайрес Сміт, — поміркуймо тверезо. Якби пірати засіли де-небудь на острові і ми знали б це місце, якби мова йшла тільки про те, щоб вибити їх з позиції, я б, звичайно, погодився атакувати їх в лоб. Але хіба можна бути впевненим, що пірати не відкриють вогонь першими?

— Е, містере Сайрес, — вигукнув Пенкроф, — не кожна куля долітає за призначенням.

— Але та, що поранила Герберта, як бачите, не збилася зі шляху, — заперечив інженер. — Врахуйте до того ж: якщо ви обоє залишите кораль, мені одному доведеться його захищати. А чи можете ви гарантувати, що пірати зумисно не затягнуть вас до лісу і не нападуть під час вашої відсутності на кораль, знаючи, що тут знаходяться тільки поранений хлопчик і один дорослий чоловік?

— Правда ваша, містере Сайрес, — відповів Пенкроф, хоча в грудях у нього клекотів гнів. — Справді, вони вже постараються захопити кораль, адже їм відомо, що тут добра хоч відбавляй! А ви один, звичайно, проти них не вистоїте! Ох, будь ми в Гранітному палаці!

— Якби ми знаходилися в Гранітному палаці, — відповів інженер, — становище було б зовсім інше! Там я без побоювання залишив би Герберта з кожним з вас, а троє інших вирушили б обстежувати ліс. Але, на жаль! Ми знаходимося в коралі і залишити його можемо лише всі разом.

Було б просто безглуздям заперечувати вагомим доказам Сайреса Сміта, його товариші добре зрозуміли це.

— Якби Айртон був з нами! — зітхнув Гедеон Спілет. — Ох, бідолаха, бідолаха! Повернутися до чесного життя і вмерти так швидко!

— Якщо тільки він помер… — вимовив Пенкроф якимось дивним тоном.

— Виходить, Пенкрофе, ви сподіваєтеся, що він живий, що ці розбійники помилували його? — запитав Гедеон Спілет.

— Звичайно, для них це був би прямий розрахунок!

— Як! Невже ви вважаєте, що Айртон, опинившись серед своїх колишніх сподвижників, забув усе, чим він нам зобов’язаний…

— Хтозна? — відповів моряк, завагавшись, немов це жахливе припущення йшло не від нього.

— Послухайте, Пенкрофе, — сказав Сайрес Сміт, узявши моряка за руку, — вам спала на думку дурна ідея, і мені не хотілося б ще раз почути від вас подібні слова. Не засмучуйте ж мене. Я ручаюся у вірності нашого Айртона!

— І я теж, — з жаром відгукнувся журналіст.

— Воно, звичайно, містере Сайрес… я, мабуть, і помиляюсь, — відповів Пенкроф. — Правильно ви сказали, погана ця думка, та й безпідставна! Але що вдієш? У мене голова обертом йде. Від цього сидіння в коралі я зовсім очманів. Ніколи в житті я так не злився.

— Наберіться терпіння, Пенкрофе, — відповів інженер. — Як ви вважаєте, дорогий Спілете, коли нам можна перевезти Герберта до Гранітного палацу?

— Це, бачте, важко сказати, Сайресе, — розмірковуючи вимовив журналіст, — адже найменша необережність у таких випадках може призвести до найсумніших наслідків. Але поки все йде як треба, і якщо за тиждень до Герберта повернуться сили, тоді побачимо!

За тиждень! Виходить, повернення до Гранітного палацу відкладається до початку грудня.

Минуло вже два весняних місяці. Стояла чудова погода, почалася спека. Ліси красувалися в ошатному зеленому вбранні, наближався час збирання врожаю. Отже, після повернення до Гранітного палацу відразу ж почнуться польові роботи, що триватимуть аж до дня задуманої експедиції.

Читачі зрозуміють, як згубно відбивалося на добробуті колонії це змушене ув’язнення. І хоча доводилося мовчки скорятися необхідності, поселенців гризла тривога.

Раз або двічі журналіст усе-таки вибрався з кораля й обійшов навколо огорожі. З ним вирушив Топ. Гедеон Спілет, тримаючи карабін напереваги, був готовий до будь-якої несподіваної зустрічі.

Але ніхто