Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

– Давай до цих збитих! - Хейлі показав на авторитонів, що валялися.

– Навіщо? - Єва пальнула в настав третього.

– Є ідея.

Пілот видер стійку крапельниці з нош, і під їх прикриттям вони пробралися до повалених сторожів. За допомогою металевої стійки Хейлі відколупав у авторитона одну руку.

Єва аж скрикнула, коли юнак здер з руки робота захисні пластини, оголивши бліду, усохлу людську плоть.

– Там… там що, людина? - Здивувалася дівчинка.

- Та не, мабуть, клоновані частини тіла, - відповів Хейлі. - Не думай про них як про людей. Це просто роботи. – І він начепив пластини на свою власну руку. – Ну от тепер можна помірятись силами, – резюмував пілот, оглядаючи арсенал вбудованих у зап'ястя гармат.

Тонкий свист пролунав з нової руки Хейлі, і великий зазубрений ШОК-дротик вилетів прямо у напрямку Єви. Та пригнулась, і вузька голка промайнула над її головою. Дівчинка обернулася і сердито дивилася на Хейлі.

- Вибач, - криво посміхаючись, сказав пілот.

Єва зарядила рушницю і вистрілила в товсті двері апаратної. Прозора багатошарова сталь прогнулась, але не піддалася.

Поруч із ними брякнувся об підлогу залізний снаряд з миготливою червоною лампочкою.

- Лягай! - заволав Хейлі, і снаряд вибухнув, випустивши хмару маленьких ШОК-дротиків.

Коли пил осів, дівчинка виявила, що в тіло Хейлі вп'ялися кілька дротиків і він паралізований. Вона рачки по купах сміття доповзла до апаратної і почала перезаряджати рушницю, націлившись на пульт управління.

– Стояти! - Загін авторитонів вишикувався навколо дірки в стіні. – Склади зброю, інакше…

Тут металевою обшивкою командира охоронців пробіг електричний розряд. Один за одним бійці падали, і Єва побачила за шеренгою роботів Надео, що орудує бойовою рукою загиблого авторитона. Він підійшов зі спини і вирубав їх усіх одним електричним розрядом.

- Допоможи Хейлі! - Єва махнула рукою у бік пілота, що смикається на підлозі, а сама пальнула з рушниці по пульту управління. Той розлетівся на шматки, випустивши хмару іскор, тож Єви теж довелося сховатися.

Піднявшись на ноги, вона оцінила результати диверсії: харчування перестало надходити до камер, освітлення відключилося, стіни стали прозорими. Єва стрибками спустилася сходами, що вели від центрального посту, і побігла вздовж рядів порожніх камер. У третьому ряді знайшлися дві камери із заарештованими.

У першій сидів виснажений альціон, повністю позбавлений свого звичайного строкатого забарвлення. Він навіть не ворухнувся, коли Єва постукала по стіні камери рушницею. В'язень другий вразив дівчинку своїм зростом. Нескладний прибулець у льотному комбінезоні стояв на чотирьох тонких, мов гумових ногах і спостерігав за кожним Євиним рухом.

- Відійди! - Вона махнула йому рукою, ніби відганяючи геть, і вистрілила в основу камери. Усміхнений чужинець видерся з дірки в стіні і погладив Єву по голові.

- Ах, ну що за чарівна феєчка-бієчка прийшла мені на допомогу! Звати Хакслі, королівський розвідник Служби промінь-навігації, працюю на королівку, - відрекомендувався він. – Цю рибку викинь із голови, – порадив він і махнув рукою у бік альціону. - Схоже, він уже не з нами, якщо ти розумієш, про що я. Як вибиратимемося з цієї пастки, малятко?

- Спочатку треба знайти Рові. - І Єва продовжила рухатися вздовж рядів камер. – Бачив тут сируліанця?

Хакслі йшов поруч із Євою, і їй увесь час здавалося, що він ось-ось спіткнеться.

– А? Синій, кажеш? Тут, замкнено?

– Так, – підтвердила Єва. – Він мій друг.

- Ну, бігати цим лабіринтом марно. Давай-но старий Хакслі швиденько подивиться.

Хакслі схопився на зовнішню стіну найближчої камери і за допомогою пухких пальців і гумових ніг за лічені секунди виліз на самий верх.

- Он там наш дрібний розбійник! - показав він кудись. - Через один ряд.

Єва кинулася в напрямку, вказаному прибульцем, і різко загальмувала біля камери, де сидів Ровендер Кітт.

– Рови! – пискнула дівчинка.

Ровендер підвівся на ноги і поклав обидві долоні на скло. На зап'ясті сируліанця бовтався пошарпаний браслет дружби, сплетений Євою.

- Збочися! - крикнула Єва.

Декілька миттєвостей, і Ровендер опинився на волі. Він тепло обійняв Єву.

- Тобі не слід було ризикувати і приходити сюди за мною. Але я так радий тебе бачити, – сказав він з усмішкою.

- Я теж, - відповіла Єва.

- Ти полиняла на свій день народження? - Він пошматував її по волоссю. - У тебе колір змінився.

– Колір, так… А я ні, – відповіла Єва.

- О, ти змінилася, Єва. Я бачу це на твої очі.

Єва знову обійняла його. Яке знайоме відчуття – притиснутися щокою до пошарпаної куртки Ровендера.

– Добре, що ти гаразд, – шепнув він. – Я турбувався.

- Не дарма ти обережний, - сказала вона, схлипнувши. – Нам взагалі не слід сюди приїжджати.

Ровендер притис її до себе: