Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

Після того, як міс Сідні увійшла до кімнати, Метіша зачинила двері й подивилася на Дельфайна.

?

Дочка прем’єр-міністра трохи злякалася і запитала: Чи є у вас що сказати мені, міс Метиша?

Я думав, що ви зрадите нас, як тільки повернетеся до імператорської столиці. — тихо промовив Метиша.

?

Але я цього не зробив, Дельфайн посміхнувся. Ми добре працювали разом у гавані Фатхом. Пані Метиша, чому ви не вирішили продовжувати вірити в мене?

.

Тому що я не відчуваю щирості від тебе. — відповів Метиша. Ельфи можуть розрізняти серця тих, хто має приховані мотиви. Насправді маються на увазі Срібні ельфи. Я не можу здогадатися, про що ви думаєте, міс Делфайн, але я знаю, що ви ні до чого доброго не задумали.

Ви справді Срібний ельф, міс Метиша?

.

Але Медісса не звертала на неї ніякої уваги.

.

Дельфайн зітхнув. Ось чому я не розумію, що ви хочете сказати, міс Метиша. Ви повинні розуміти, що те, що я зараз роблю, зовсім не шкідливо для вас.

. —

Мій пан вважає, що конфлікт між вами і ним – це просто непорозуміння. Він дуже захоплюється вами, як і міс Мітріл. Але це не означає, що я буду м’якосердечним. Обличчя Метиші похололо. Вона рідко показувала цю свою сторону перед сторонніми. Я просто хочу повторити те, що говорив минулого разу —

! -

Не дай мені шансу проколоти твоє серце моїм списом. Вона холодно подивилася в очі Дельфайну і сказала слово за словом: Тас-ла-гім. Вічна ворожнеча, будь-якими засобами. Клянуся давнім прислів’ям про Срібних ельфів. Ви повинні були чути про це прислів’я.

.

Вічна ворожнеча. Фіолетові очі Дельфайна блиснули.

,

За вікном була вже пізня ніч. Кімната освітлювалася свічками.

.

Сідні проспівала заклинання, потім простягла праву руку, ніби тримала руків’я меча в порожнечі. Вона повільно потягнула праворуч і витягла з порожнечі меч, покритий тріщинами і шрамами. Тіло меча вже давно було зламане, а осколки, що мерехтіли металевим блиском, були підвішені в повітрі. Він все ще зберігав форму меча, а вістря клинка зрідка спалахувало темно-червоним світлом.

.

Це був Святий Меч Одерфейс.

Брандо бачив цю сцену багато разів, але все одно щоразу був шокований. Такою була форма Священного Меча. Він помер з відходом Короля Полум’я, тому майстри не змогли перекувати його тіло. Осколки Полум’яного Клинка, які Сідні виніс зі Святого Собору, насправді більше запам’яталися віруючим Святого Вогняного Собору. Адже його виготовив Гретель, Вогняний Король, але по суті нічим не відрізнявся від звичайного осколка меча.

Він тільки недавно дізнався про цю таємницю, що змусило його задуматися, чи Халран Гея в його руці така сама. Хоча Галран Гея був більш досконалим, Сідні сказав йому, що якщо фізичне тіло Полум’яного Клинка все ще недоторкане в матеріальному світі, його сила не поступатиметься Галранській Геї. З плином часу віра Легенди просочилася в меч, перетворивши його зі звичайного предмета в потужний древній священний меч. Треба було знати, що меч Левове Серце Айке колись був його звичайнісіньким мечем.

,

Серця людей зібралися, щоб сформувати віру, і легенда була кинута. Могутнє приховане бажання і магія в словах закарбували предмети цього світу в світі законів. Тому стародавній меч міг існувати.

.

Сідні відпустив її руку і жестом попросив його підійти.

.

Брандо вже був знайомий з процесом. Він простягнув руку і взяв руків’я Священного Меча з руки дами, і від меча виникло знайоме відчуття. Насправді, ще в гавані Сажень він використав розпізнавання душі Одерфейса, щоб ввести її в уламок Священного Меча. У той час він встановив слабкий зв’язок із законом Полум’яного Клинка.

.

Однак відремонтувати Одерфейс виявилося не так просто. Душа Священного Меча занурилася в глибокий сон, тому що її проекція в світі законів була фрагментована, і причина того, що її проекція в світі законів була фрагментованою, полягала в нестачі віри, що означало, що вона втратила свою опору в світі.

.

Тепер, хоча ця давня душа прокинулася і впізнала його, її форма у світі все ще не мала опори.

.

Формування віри, народження легенди не було чимось, що могло бути підтримано однією людиною. Навіть якби Брандо мав душу Одерфейса, він не зміг би дати Полум’яному Клинку нове життя.

.

Йому потрібно було відновити його славу.

Він тримав руків’я Полум’яного Клинка, і стародавня душа в його тілі відразу ж резонувала зі своєю залишковою формою в світі, утворюючи перед ним шари ілюзій

Що ж це було таке, що створило свою власну легенду, що змусило його ім’я подорожувати по землі, що змусило всіх вихваляти його, і що змусило цей Святий Меч існувати в цьому світі?

Де ж тоді була гордість меча?

,

Колись це був Священний Меч Святого Вогняного Собору, і Король Полум’я використовував його, щоб розпочати нову еру. Чисте полум’я роз’єднало темні колючки і з відчаю пропалило шлях.

Однак те, що Брандо побачив в ілюзіях, було не найславетнішим моментом для Короля Полум’я. На Білих рівнинах він оголосив про кінець небаченої імперії. З цього моменту оголошувалася вся несправедливість і утиски. Полум’яний клинок Одерфейс був у нього в руках, і під сонячним світлом, що пробивалося крізь темні хмари, він яскраво сяяв.

Він побачив, що серед бурхливого полум’я все палає. Палаци і міста, ця сцена здавалася знайомою. Пари непохитних очей, палаючих гнівом, що горіло в полум’ї і перетворювалося на попіл? Що таке сміховинна зарозумілість?

Що було за непохитне полум’я, що породило опір під гнобленням? Його існування сповіщало про те, що кожен може твердо вхопитися за власну долю.

Це було золоте полум’я, що символізувало опір і клятву, яка ніколи не піде на компроміс.

, —

Тому я віддам її світові, а не імперію…

.

Це був шлях Золотого Полум’я.

1060

Розділ 1060

Римлянина сперлася підборіддям на руку і з нудьгою дивилася на туманне нічне небо за вікном. Те, як вона поклала підборіддя на руку, зробило дівчину-торговця трохи пухкою, що дало їй ліниве та миле відчуття. Вона відрізнялася від інших еруїнів. Її темно-коричневі зіниці відображали блиск зірок, сплітаючи історію з мріями молодої дівчини.

?

Це так нудно, Хіпаміра. Ви так любите крабів?

—

Дівчина-священнослужителька, що стояла збоку, почервоніла і відповіла: Але, пані Роман, хіба їхні панцири не виглядають дуже мило? Вони тверді і товсті, якраз відповідають вченню богині —