Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

і обличчя густо почервоніло. Вона стільки разів чула такі нотки в чоловічих голосах, гим-то знала, що після цього звичайно освідчуються в коханні. Ото була б утіха! Хай тільки Рет заговорить про своє почуття, тоді вона так напосяде на нього, що він поплатиться за всі ці три роки, коли без кінця шпигав її глузуванням. Вона вже його попомучить, щоб винагородити себе! Особливо за те нестерпне приниження, коли вона при ньому дала Ешлі ляпаса. А потім заявить погідним тоном, що може бути йому тільки сестрою, не більше, і вийде над ним переможницею. Передчуваючи близьку насолоду, вона аж засміялася від збудження.

- Не хихочіть,- сказав Рет і, взявши її руку, обернув долонею вгору й поцілував. Від доторку його теплих уст якась вітальна сила сколихнулася в ній, щемкий трепет пробіг тілом. Губи його перебралися до її зап’ястка - вона знала, що він відчуває, як прискорено б’ється у неї пульс, і спробувала вивільнити руку. Це ніяк не відповідало її інтересам - оцей зрадницький приплив почуття, що викликав у ній бажання занурити руки в його волосся, доторкнутись до його уст своїми устами.

Вона ж зовсім не закохана в нього! - у збентеженні подумалось їй.- Вона кохає Ешлі! Але чому так тремтять її руки, так холоне під серцем?

Він тихенько засміявся.

- Не висмикуйте руку! Я нічого лихого не зроблю вам!

- Не зробите? А я й не боюся вас, Рете Батлер, як не боюся і жодного іншого чоловіка на світі! - скрикнула вона, зла на те, що виказує себе тремтінням не тільки рук, а й голосу.

- Ваша самовпевненість гідна подиву, але не кричіть так голосно. Вас може почути місіс Вілкс. І заспокойтеся, будь ласка.- Він ніби аж тішився її* збудженістю.- А правда, я вам подобаюся, Скарлет?

Це вже було ближче до того, на що вона сподівалася.

- Ну, іноді,- відповіла вона обережно.- Коли ви не поводитесь, як поганець.

Він знову засміявся і притис її долоню до своєї твердої щоки.

- А мені здається, я саме тому й подобаюсь вам, що я поганець. Вам у вашому тепличному житті так мало траплялося щирих поганців, що саме ця моя риса й причаровує вас.

Вона не сподівалася такого повороту розмови, отож знову спробувала, хоч так само безуспішно, висмикнути РУку.

- І зовсім ні! Мені подобаються добропорядні чоловіки, на джентльменство яких завжди можна покластись.

- Ви хочете сказати: на податливість яких ви завжди можете розраховувати. Що, властиво, одне й те саме. Але не має значення.

Він знов поцілував її долоню, і знов за шкурою в неї пробіг приємний дрож.

- Я таки подобаюся вам. А чи змогли б ви, Скарлет, коли-небудь покохати мене?

“Ох! - з тріумфом подумала вона.- Нарешті я його поплутала!”

І відповіла йому з награною холодністю:

- Ясно, що ні. Принаймні… поки ви не виправите своїх манер.

- Але я зовсім не збираюся їх виправляти. Отже, ви так і не покохаєте мене? Я на щось інше і не сподівався. Річ у тому, що хоч ви мені дуже подобаєтесь, я вас не кохаю, тим-то для вас це була б справжня трагедія - вдруге пережити неподілене кохання. Чи ж не правда, моя люба? Ви дозволите називати себе “моя люба”, місіс Гамільтон? Хоча я однаково називатиму вас “моя люба”, і не має значення, до вподоби це вам чи ні,- я запитую просто для годиться.

- Ви не кохаєте мене?

- Авжеж ні. А ви гадали, що я кохаю?

- Ви надто зарозумілі!

- Виходить, ви гадали, що я закоханий! На жаль, доведеться розвіяти вашу оману. Я мав би закохатись у вас, бо ви чарівна й обдарована багатьма пустопорожніми талантами. Але чарівних дам з такими самими талантами, ні на що не придатними, на світі безліч. Ні, я не закоханий у вас. Однак подобаєтесь ви мені неймовірно - гнучкістю свого сумління, себелюбством, якого ви майже ніколи не приховуєте, практичною чіпкістю свого характеру, успадкованою, боюся, від якогось не дуже далекого ірландського предка-селюка.

Селюка! То він ще й ображає її! Вона обурено пробурмотіла щось собі під ніс.

- Не перебивайте,- попросив Рет, стискаючи їй руку.- Ви подобаєтесь мені, бо я теж десь такий самий, а споріднені душі вабить одну до одної. Я розумію, ви ще й досі плекаєте пам’ять про богоподібного й недалекого містера Вілкса, котрий уже, мабуть, з півроку, як у могилі. Але повинен знайтися у вашому серці й куточок для мене. Не шарпайтеся, Скарлет, я ж роблю вам пропозицію. Я жадаю вас від того першого дня, коли ви постали переді мною у холі Дванадцяти Дубів, зваблюючи сердегу Чарлі Гамільтона. Жодної жінки я так не жадав, як вас, і на жодну я так довго не чекав, як на вас.

їй аж дух забило, коли вона почула останні його слова. Попри всі свої образи, він таки кохає її і тільки з почуття суперечності не хоче прямо цього сказати, боячись, щоб вона не почала з нього кпити. Ну та дарма, зараз вона йому покаже!

- То це ви просите моєї руки?

Він випустив її долоню й зареготав так голосно, що вона вся зіщулилася в кріслі.

- Ні, боронь Боже! Хіба я не казав вам, що я не з тих, які схильні до одруження?

- Але… але… що ж тоді…

Він підвівся і, приклавши руку до грудей, блазнювато вклонився.

- Люба моя,- тихо проказав він.- Я віддаю належне вашій тямущості, тим-то прошу - увільніть мене від клопоту спокушати вас і станьте моєю коханкою.

Коханкою!

Це слово огріло її мов обухом по голові: так смертельно образити! Але в першу мить вона навіть не відчула образи, таке гостре обурення викликала в ній думка, що він вважає її звичайною дурепою. Вона в його очах не що інше, як дурепа, коли він робить їй таку пропозицію замість запропонувати руку й серце. Лють, уражене честолюбство й розчарування до того приголомшили її, що, не встигши подумати про високі моральні засади, над якими він поглумився, вона вибовкнула перше, що спало на думку:

- Коханкою! А що я з цього мала б, окрім купи байстрюків? .

Нараз вжахнувшись сказаного, вона так і лишилася сидіти з розтуленим ротом і тільки притискала хустинку до уст. А він, вдивляючись у темряві в її розгублене обличчя, зайшовся таким сміхом, що мало не до сліз.

- Ось за це я