Читати книгу - "Орієнталізм"

Два фактори ще з більшою очевидністю роблять ситуацію сприятливою для тріумфу орієнталізму. До тієї міри, до якої ми можемо зробити широке узагальнення, відчутні тенденції розвитку сучасної культури на Близькому Сході визначаються європейською та американською моделями. Коли Таха Хусейн сказав у 1936 р. про новітню арабську культуру, що вона є європейською, а не східною, він цим охарактеризував ідентичність єгипетської культурної еліти, визначним представником якої був і він сам. Те саме з повним правом можна сказати і про арабську культурну еліту, якою вона є сьогодні, хоча потужний потік антиімперіалістичних ідей «третього світу», що накотився на реґіон, починаючи з 1950-х років, затупив гостре лезо західної домінантної культури. Окрім того, арабський світ та світ ісламу залишаються світами другого сорту в тому, що стосується продукування культури, знання й науки. Тут ми маємо бути цілком реалістичними й без жодних застережень застосовувати термінологію політики сили, щоб описати ситуацію, яка з цього виникає. Жоден арабський або ісламський учений не може дозволити собі іґнорувати наукові журнали, інститути та університети Сполучених Штатів і Європи; зворотне твердження не відповідає дійсності. Наприклад, сьогодні не існує жодного великого і впливового журналу арабських студій, який би виходив у арабському світі, так само як немає жодної арабської освітньої інституції, спроможної кинути виклик таким закладам, як Оксфорд, Гарвард або UCLA (Каліфорнійський університет) у вивченні арабського світу, тим більше в якійсь іншій галузі, не пов’язаній з орієнталістикою. Передбачуваним {419}результатом такого стану речей є те, що східні студенти (і східні професори) ще й сьогодні прагнуть приїздити в Сполучені Штати з поклоном до американських орієнталістів, а згодом повторювати своїм локальним аудиторіям ті кліше, що їх я характеризував як орієнталістичні догми. Така система відтворення неминуче призводить до того, що східний учений використовуватиме свою американську освіту, щоб відчути свою перевагу над власним народом, бо він, мовляв, спромігся «опанувати» орієнталістську систему: зате у взаєминах зі своїми зверхниками, європейськими та американськими орієнталістами, він залишиться лише «тубільним інформантом». І справді, такою буде його роль на Заході, якщо йому пощастить залишитися там після свого навчання. Сьогодні в американських університетах найелементарніші курси зі східних мов читаються «тубільними інформантами», але всі владні посади в системі (університетах, фундаціях тощо) обіймають майже виключно неорієнтали, хоча чисельне співвідношення між східними й несхідними резидентами-професіоналами далеко не таке сприятливе на користь останніх.

Існує чимало інших фактів, що показують, як підтримується становище культурної домінації як зі згоди самих же таки орієнталів, так і під прямим та брутальним економічним тиском Сполучених Штатів. Можна багато чого зрозуміти, з’ясувавши, наприклад, що в той час як у Сполучених Штатах існують десятки організацій для вивчення арабського й ісламського Сходу, на самому Сході немає жодної подібної установи, яка займалася б вивченням Сполучених Штатів, на сьогодні найбільшої економічної й політичної потуги, що впливає на ситуацію в реґіоні. Гірше того, на Сході майже не існує бодай скромних за своїми масштабами інституцій, які б займалися вивченням Сходу. Але все це, я думаю, мало важить супроти другого фактору, який сприяє тріумфові орієнталізму, — я маю на увазі поширення на Сході споживацького ставлення до життя. Арабський та ісламський світ, у своєму цілому, сьогодні прив’язані до західної ринкової системи. Нікому не треба нагадувати, що нафта, найбільший ресурс реґіону, була повністю абсорбована в економіку Сполучених Штатів. Під цим я розумію не тільки те, що великі нафтові компанії контролюються {420} американською економічною системою; я маю на увазі також те, що арабські нафтові прибутки, не кажучи вже про маркетинговий, дослідницький та промисловий менеджмент, мають свій фундамент у Сполучених Штатах. Цей фактор перетворює багатих на поклади нафти арабів у ґрандіозних споживачів американського експорту: це можна сказати як про держави Перської затоки, так і про Лівію, Ірак та Алжир, де при владі перебувають радикальні режими. Я наполягаю на тому, що ці стосунки однобічні, бо Сполучені Штати виступають селективним споживачем дуже малої кількості продуктів (головним чином нафти та дешевої робочої сили), а араби — споживачами широкого вибору американської продукції, як матеріальної, так і ідеологічної.

Це призводить до багатьох наслідків. У реґіоні швидко поширюється широка стандартизація смаків та уподобань, що символізується не лише транзисторами, синіми джинсами, кока-колою, а й культурними образами Сходу, що постачаються американськими мас медіа й бездумно споживаються масовою телевізійною аудиторією. Парадокс араба, що дивиться на себе як на «араба» того сорту, який виробляють у Голівуді, це лише найочевидніший результат процесу, про який я розповідаю. Іншим результатом є те, що західна ринкова економіка та її споживацька орієнтація витворили (і витворюють із дедалі більшим прискоренням) клас освічених людей, чиї інтелектуальні набутки орієнтовані на задоволення ринкових потреб. Цілком очевидно, що наголос зміщується на інженерну науку, бізнес та економіку, а інтеліґенція вважає себе якимсь допоміжним засобом для поширення визначальних тенденцій розвитку, які штампуються на Заході. їй приписується певна роль, роль такого собі «модернізатора», тобто вона має надавати леґітимності й авторитету ідеям модернізації, суспільного поступу та культури, які вона здебільшого одержує зі Сполучених Штатів. Переконливі свідчення цьому можна знайти в суспільних науках і, що видається досить-таки дивним, у середовищі радикальних інтелектуалів, чий марксизм повністю запозичений із досить убогого уявлення самого Маркса про «третій світ», про яке я вже згадував раніше в цій книжці. Отже, якщо досі ми обговорювали лише інтелектуальне сприйняття образів та доктрин орієнталізму, {421} існує також дуже потужне підсилення їх у процесах економічного, політичного й соціального обміну: одне слово, новітній Схід бере найбезпосереднішу участь у процесі своєї власної орієнталізації.

Але, на завершення, чи існує якась альтернатива орієнталізмові? Чи ця книжка викладає арґументацію, спрямовану лише проти чогось, а не за щось позитивне? То там, то там на попередніх сторінках я вже згадував про нові підходи, засновані на принципах «деколонізації», в так званій галузі вивчення територій — про працю Анвара Абдель-Малека, про дослідження на тему студій Середнього Сходу, опубліковані групою Халя, про новаторські аналізи й пропозиції різних учених у Європі, Сполучених Штатах та на Близькому Сході 155, — але я особисто не прагнув до чогось більшого, як тільки згадати про них побіжно. Моїм наміром було описати конкретну систему ідей, і я аж ніяк не ставив перед собою завдання спростувати стару систему й замінити її новою. До того ж я спробував порушити цілу низку питань, які є релевантними в обговоренні загальних проблем людського досвіду: як ми репрезентуємо