Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

невблаганної правди з усією цією історією станеться те саме, що з Дагоном, ідолом філістимлян, який був і рибою, і чотириногою твариною, і птахом водночас; як оповідає пророк Самуїл, коли цього Дагона поставили перед ковчегом господнім, то в ідола відпала коняча голова і обидві руки, а зостався самий тулуб, тобто те, що він мав від риби. Отже, один з нашого гордого плем’я є заступником і охоронцем Англії; і ми, нентакітські гарпунники, з цілковитим правом можемо стати кавалерами преславного ордену святого Георгія. А тому нехай рицарі — члени цієї шановної корпорації (з якої, наважуся сказати, ще ніхто не ставав до бою з китом, як їхній великий патрон) — не дивляться на нентакітців звисока, бо ми навіть у наших плетених вовняних куртках та заляпаних смолою штанях маємо куди більше підстав носити цю відзнаку, ніж вони.

Щодо того, чи залічувати до нас і Геракла, я довго мав сумніви: бо хоча, згідно з еллінською міфологією, цей античний Крокет [121] і Кіт Карсон [122], цей крем’язень, що здійснив стільки славних подвигів, був справді проглинутий, а потім виригнутий китом, я не певен, чи це справді робить із нього китобоя. Ні з чого не випливає, що він загарпунив того кита — хіба, може, він зробив це зсередини. І все ж, мабуть, його можна вважати китобоєм мимоволі. У всякому разі, кит уполював його, коли не він кита. І я оголошую його членом нашого клану.

Правда, найбільші авторитети з різних наукових таборів вважають, що ця давньогрецька історія про Геракла й кита походить від іще давнішої іудейської історії про Йону й кита — а може, навпаки. І справді, між ними є дуже велика подібність. Та коли я оголошую своїм напівбога, чом мені не оголосити й пророка?

Одначе герої, святі, напівбоги ще не становлять повного реєстру нашого рицарського ордену. Нашого великого магістра ще треба обрати, бо, як і самодержці старовини, і ми шукаємо родоначальників нашого братства серед самих могутніх богів — не більше й не менше. Повторімо ж тепер оту чудесну легенду з Шастр — священної книги стародавніх індійців, яка дає нам у владарі грізного Вішну, одну з трьох іпостасей верховного божества індусів, самого грізного божественного Вішну, того Вішну, що в першому з десяти своїх утілень навіки-віків вирізнив і освятив кита. Коли Брахма, чи то бог над богами, — кажуть Шастри, — вирішив наново створити світ, після того як той світ ще раз, уже вкотре, запався, він породив Вішну, щоб той керував усім творенням. Але Веди, тобто таємні книги, які доконче мусив прочитати Вішну, перше ніж розпочати творення, бо ті книги, як видно, містили щось на зразок практичних вказівок молодим будівничим, — ці Веди лежали на морському дні. Тому Вішну втілився в кита і, поринувши в цій подобі аж у найглибші безодні, врятував священні фоліанти. То хіба ж цей Вішну не китолов?

Персей, святий Георгій, пророк Йона, Геракл і Вішну! Оце реєстр членів клубу! Котрий іще клуб, крім китобійського, може похвалитись таким?

83

ЙОНА З ІСТОРИЧНОГО ПОГЛЯДУ

В попередньому розділі ми згадували про історичну пригоду з Йоною й китом. Мушу зазначити, що дехто з нентакітців ставиться до цієї історичної розповіді досить недовірливо. Але й серед греків та римлян траплялися такі скептики, котрі, на відміну від правовірних поган, теж мали сумніви щодо історії з Гераклом і китом або з Аріоном і дельфіном, та все ж їхні сумніви щодо цих легенд ні на крихту не змінюють того факту, що самі ці легенди існують. Існують, і квит.

Для одного старого сег-гарборського китобоя головна причина тих його сумнівів, щодо правдивості іудейського переказу полягала ось у чому. Він мав одну з отих чудних старовинних біблій, прикрашених химерними, далекими від наукової точності гравюрами, і на одній з тих гравюр кит, що поглинув Йону, був зображений з подвійним фонтаном над головою. А такий фонтан буває тільки в деяких видів левіафанів: у справжнього кита і його найближчих родичів; і про всіх їх китобої кажуть: «Він би й однопенсовою булочкою вдавився», — така вузька в них горлянка. Але на це в нас в напоготові передбачлива відповідь єпископа Джеба. Зовсім непотрібно, каже єпископ, думати, ніби Йона був ув’язнений у китовому череві: він цілком міг примоститися на час у якомусь куточку китової пащі. І ця думка шановного єпископа видається досить резонною. Бо й справді в пащі гренландського кита можна б розмістити зо два ломберні столи і вигідно розсадити за ними гравців. Могло бути й так, що Йона забився в дупло котрогось із китових зубів; а втім, справжній кит зубів не має.

Ще одну причину, якою Сег-Гарбор (таке прізвисько мав той китобій) пояснював свою недовіру до історії з пророком, він формулював досить плутано, але йшлося йому про те, що травні соки шлунка кита геть роз’їли б Йонину шкіру. Та й це заперечення відпадає, бо один німецький теолог висловив припущення, що Йона, певне, сховався в трупі кита, якого носило по хвилях, — достоту як ото французькі солдати під час походу в Росію робили собі намети з убитих коней, залазячи до них усередину. Крім того, ще деякі європейські коментатори святого письма припускали, що Йона, скинутий за борт із йоппійського корабля, ту ж мить попав на інше судно, яке мало на носі різьблене зображення китової голови; а я ще додам, що воно, може, й називалося «Кит» — так, як і в наші дні деяким кораблям дають назви «Акула», «Чайка», «Орел». Не бракувало й таких учених-екзегетів, які вирішили, що згаданий у книзі пророка Йони кит означав просто якийсь рятувальний прилад — надутий повітрям міх абощо, — пливучи на якому, викинутий за борт пророк урятувався від загибелі в морі. Отож бідолаху Сег-Гарбора, здається, зовсім розгромлено. Та в нього була й ще одна причина для недовіри. Ось яка: коли я добре пригадую, кит поглинув Йону в Середземному морі й через три дні виригнув його десь за три дні дороги від Ніневії, а це місто стояло на річці Тігрі, і до нього від найближчого середземноморського узбережжя ніяк неможливо було дістатись за три дні. Як же так?

Та хіба не було для кита іншого способу висадити пророка на берег так близько від Ніневії? Був. Він міг обнести Йону поза мисом Доброї Надії. Але, не кажучи вже про те, що тоді йому довелось би пропливти все Середземне море вздовж, а потім іще Перську затоку