Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

IV ст. до н. е., коли з'явився Неаполь Скіфський, і пізніше — Чайкинське поселення, максимальний вияв якого припадає на перші сторіччя нової ери. Античний вплив у цьому стильовому напрямі виявився у впровадженні елементів містобудівної прямокутної системи планування з виділенням кварталів (сарматське Золотобалківське поселення або черняхівські поселення в районі Ольвії), запозиченні принципів планування житла, іноді регулярних систем мурування, застосуванні черепиці. Античні впливи мали відбитися, безумовно, й у декорі — залишки розписного тинку іноді знаходять при розкопках. Проте відомостей, що були б достатні для конкретних висновків, поки ще замало. Загалом в архітектурі античних міст досить виразних рис варваризації не простежується і в перші сторіччя нової ери.

Побут

Побут мешканців античних держав Північного Причорномор'я в перші століття нової ери в цілому залишається грецьким. При цьому слід відзначити посилення впливу культури Римської імперії, який здійснювався як через східні, так і через західні провінції. Посилюється також вплив варварського оточення, яке стає активнішим, зростає число негрецького елементу серед населення античних міст, а ще більше — поселень периферії.

Все це сприяло створенню в перші століття нової ери своєрідного варіанту античної культури Північного Причорномор'я, який ніде не має абсолютних аналогів. При цьому кожне з чотирьох античних міст-держав: Боспор, Херсонес, Ольвія та Тіра, мало свої характерні ознаки. Боспор лишався найскладнішою та найбільш варваризованою структурою. Херсонес майже не мав варварського впливу, однак, став опорним пунктом римлян у Північному Причорномор'ї і був певною мірою романізований. Значного впливу західних провінцій Римської імперії зазнала Тіра. Ольвія майже не була романізована, незначним тут був і варварський вплив, хоча до складу громади ввійшла певна частина негрецького за походженням, але повністю еллінізованого населення.

Саме на останньому етапі існування античної цивілізації в Північному Причорномор'ї найяскравіше виявилися наслідки багатовікового впливу вищої за рівнем розвитку еллінської культури на місцеві племена. Частина з них була еллінізована практично повністю, частина — певною мірою, що відбилося на їх подальшому розвитку.

Житла в основному являли собою безордерні, рідше — ордерні будинки, типові для Північного Причорномор'я ще з елліністичного часу. Як і раніше, домінуючим у плануванні залишався рівнозначно-паралельний принцип. В безордерних будинках в основному типової та нетипової античної схеми криті приміщення розташовувалися Г- та П-подібно відносно двору або по його периметру. Окремі будинки — перистильного або пастадного типів. Площа будинків становила від 80 м2 до 600 м2. Поширюються господарсько-житлові будинки та однокамерні житла без внутрішнього двору. Внаслідок високої щільності забудови кількість двоповерхових будинків зростає, житлових та господарчих підвалів зменшується. Подальшого розвитку набувають греко-варварські традиції в домобудівництві, що виявилося у ширшому використанні послідовно-ієрархічного принципу планування та в спорудженні будинків типу мегаронів, деякому огрубінню прийомів будівельної техніки, спрощенні конструкцій. Типові для римської будівельної школи атріумні або атріумно-перистильні будинки не мали поширення в Північному Причорномор'ї. Вплив римської будівельної традиції яскравіше простежується при спорудженні оборонних мурів, терм та у використанні окремих елементів будівельної техніки та декору[1109], а саме: частковому використанні цегли у кладках, облицювальних мармурових плиток та невеликих колонок, а також розписної штукатурки в інтер'єрі.

Стіни будинків найчастіше складені з погано обробленого чи просто бутового каменю на глині, а також обмазані зсередини та ззовні глиною або глиною, змішаною із соломою. Потім вони могли білитися чи штукатуритися. Все рідше використовується добре оброблений камінь, в основному для оформлення дверних прорізів, порогів, зовнішніх кутів будинку. Це явище звичайно пов'язують з деградацією будівельної техніки. Але не виключено, що ми маємо справу з певним етапом її розвитку, коли стає нераціональним ретельно обробляти каміння, яке все одно буде зверху покрите глиною. Іноді у кладці використовувалися сирці або цегла. Колір штукатурки був однотонним (рожевим, червоним, білим, синім, жовтим) або поліхромним. Іноді стіни облицьовували прямокутними мармуровими плитками, в інтер'єрі використовували привізні невеличкі колонки з кольорового мармуру. Дахи звичайно вкривали черепицею, типи якої значно спрощуються в перші століття н. е. Двері, віконні рами та віконниці, внутрішні перекриття робилися з місцевих порід дерева, частіше сосни. При цьому широко використовувалися залізні цвяхи та дужки, значну кількість яких знаходять при розкопках шарів перших століть н. е. В цей час поширюється використання віконного скла. Його могли частково привозити з римських провінцій, частково виробляти на місці. Зсередини двері могли замикатися на гачки та засуви, ззовні — на навісні залізні або бронзові замки. В перші століття н. е. поширюється звичай опечатувати двері за допомогою перстнів-печаток. Залишки металевих деталей щитових дверей римського часу відомі на городищі Батарейка-ІІ та на поселенні поблизу с. Семенівка. В елліністичний та римський час з’являються двері філенчатої конструкції. Найкращою сировиною для виготовлення дверей був в'яз[1110].

Підлога перших поверхів та підвалів частіше була глинобитною, вкрита обмазкою з вапна, циновкою з комишу або камкою. В господарських приміщеннях трапляються кам'яні вимостки. Глинобитна підлога інколи вкрита шаром попелу, можливо, для санітарії. Підлога верхніх поверхів, мабуть, була дерев'яною. Вона могла також бути глинобитною, зробленою з очерету, розкладеного по перекриттях, як це зафіксовано для Середземномор'я[1111].

Освітлення приміщень удень здійснювалося через двері та вікна, ввечері — за допомогою світильників. Їх ставили на плоску поверхню — на виступ стіни або у спеціальну нішу в ній. Трапляються канделябри, підвісні світильники. В перші століття н. е. основним типом є світильник, виготовлений у формі із закритим щитком. Формується специфічний, так званий північнопричорноморський, тип світильника. З'являються фігурні закриті світильники, наприклад, у вигляді ноги, взутої в сандалію. Ліпні закриті світильники трапляються рідко, відкриті — значно частіше, в основному вони мають човноподібну форму. Із західних провінцій Римської імперії надходили у невеликій кількості бронзові світильники та канделябри з елементами бронзової скульптури. Гасом служила оливкова олія, рідше — сало[1112].

Для опалювання приміщень в холодний час використовувалися одно- або двокамерні печі, вогнища, переносні відкриті або закриті жарівні. Печі та вогнища також служили для приготування їжі, випічки хліба, підігрівання води. Паливом були дрова, деревне вугілля, кізяк. Дим виходив через вікна, двері або спеціальні отвори у покрівлі[1113].

Меблі в перші століття н. е. в цілому залишалися ті ж самі, що й раніше. Вони виготовлялися в основному з дерева, рідше використовувався метал або камінь. Більша частина меблів виготовлялася на місці, а деяка частина привозилася з країн Середземномор'я та західних провінцій Римської імперії.

Крім звичайних прямокутних лож з металевою або дерев'яною рамою на чотирьох ніжках використовують ложа з одним вигнутим узголів'ям або з двома високими боковинами та спинкою. Вони прикрашалися накладними бронзовими пластинами, рідше кісткою. В Ольвії та Херсонесі