Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

– Ну тоді ще дещо. Ти міркуєш про те, як збити з курсу цього сучого сина? Просто май на увазі, що це більше не скеля. Це корабель.

– Вірно, – відповів Голден. І за секунду додав: – Окей.

Клацнуло – Міллер скинув з’єднання. Перевірив запас кисню в балонах. Три години в скафі, але він може повернутися на судно і поповнити його. Тож Ерос заворушився, чи не так? Він все ще нічого не відчував, але спостерігаючи за кривизною поверхні станції, помітив мікроастероїди, що надходили з одного напрямку і відскакували. Якщо скеля пришвидшиться, камінці почастішають та битимуть сильніше. Ліпше залишатися в кораблі.

Він знову увімкнув трансляцію з Ероса. В ефірі цвірінчало і щебетало, довгі та повільні звуки були схожі на записи голосів китів. Після злослів’я і статики передача звучала більш мирно. Детективу стало цікаво, яку музику можуть створити на цій основі друзі Діоґо. Повільні танці, схоже, не їхній стиль. Зачухався поперек, і Джо заворушився у скафандрі, намагаючись зарадити. І разом з цим сам не помітив, як почав посміхатися. А потім засміявся. Хвиля ейфорії пройшла крізь нього.

У всесвіті існувало позаземне життя, і він їхав на ньому, мов кліщ на собаці. Станція Ерос заворушилась, завдячуючи своїй волі та механізмам, які він не міг уявити. Міллер не знати скільки років не був таким приголомшеним – аж до трепету. Він забув це відчуття. Він підняв і випростав руки, начебто волів обійняти безкінечний чорний вакуум перед ним.

Потім зітхнув і повернувся на корабель.

У своїй захисній шкаралупі зняв скафандр і підімкнув повітряну систему до рециклера. Лише з одним клієнтом дешевенька система життєзабезпечення приготує скаф до нового виходу десь за годину. Корабельні батареї залишались майже повністю зарядженими. Ручний термінал двічі продзвонив, нагадуючи, що час прийняти протиракові препарати. Ті, які він заробив останнього візиту на Ерос. Ті, що будуть з ним до кінця життя. Гарний жарт.

Термоядерні заряди знаходились у трюмі: сірі квадратні ящики, удвічі довші, аніж ширші, схожі на цеглу, скріплену липкою рожевою піною. Міллерові знадобилося двадцять хвилин, аби відшукати у шафі бляшанку, в якій ще був спеціальний розчинник. Його тонка хмарка пахкотіла озоном та мастилом, і повітряна піна під ним танула. Джо розмістився біля бомб, пережовуючи поживний батончик, що переконливо скидався за смаком на яблуко.

Жулі сиділа поряд з ним, її невагома голова розмістилась на його плечі.

Декілька разів Міллер загравав з вірою. Більшість випадків припала на час, коли він був молодим і пробував усе підряд. Згодом він зробився старшим, мудрішим, обачнішим, і спроби повторилися, коли біль від розлучення припікав до кісток. Він розумів тугу за вищою істотою, величезним і співчуваючим розумом, який має змогу дивитися з перспективи, котра розмиває дріб’язковість, злобу і все робить так, як треба. Він все ще відчував тую тугу. Просто не міг переконати себе, що це правда.

Але чекай, може, тут все ще є якийсь план. Можливо, всесвіт поставив його на правильне місце у правильний час, аби вчинити так, як більше ніхто не здатен. Можливо, увесь біль і страждання, через які він пройшов, усі розчарування і роки, які викручували душу навиворіт, якими він борсався у найгіршому, що може запропонувати людство, мали на меті відрядити його сюди, у цей момент, коли він готовий був загинути, аби дати людству трошки більше часу.

– Так красиво думати, – мовила Жулі в його голові.

– Атож, – погодився Джо і знову зітхнув. Під звуки його власного голосу її образ розмився; просто ще одна мрія.

Заряди важили більше, аніж він пам’ятав. При повному тяжінні він би не зміг їх поворухнути. Під третиною це вимагало чималих зусиль, але було можливим. Агонізуючи по сантиметру за раз, Міллер затягнув один з них у возик і повіз до шлюзу. Ерос над ним співав сам собі.

Перед тим як ухопитися за важку роботу, варто відпочити. Шлюз був вузьким, туди тільки одна бомба пролазила за раз. Він заліз на заряд, аби відчинити зовнішній люк шлюзу, потім підняти його на перев’язі, переробленої з вантажних сіток. Зовні його було потрібно прикріпити до судна магнітними кріпленнями, аби обертання Ероса не скинуло його у безмір. Витягнувши вибуховий пристрій назовні і прив’язавши до возика, він відпочивав пів години.

Тепер зіткнень стало більше – груба ознака того, що станція однозначно прискорюється. Кожен з таких ось пострілів здатен при рикошеті прошити наскрізь його самого чи корабель, якщо кепська удача поверне його в потрібному напрямку.

Але вірогідність нещастя, при якому вбивча траєкторія випадкової каменюки перетнеться з мурахоподібною фігуркою, що повзе поверхнею скелі, досить низька. Коли Ерос вийде за межі Поясу, каменюки все одно зникнуть. Та чи покине Ерос Пояс? До нього дійшло, що він не уявляє, куди мчить станція. Є підозра, що до Землі. Дотепер і Голден вже мав дізнатися це достеменно.

Після такої роботи заболіли плечі, але не дуже. Джо турбувався лишень, чи він не перевантажив возика. Возикові колеса сильніші за його магнітні черевики, але і їх можна перевантажити. Астероїд над ним смикнувся – неочікуваний рух, що не повторився. Його ручний термінал обірвав трансляцію з Ероса, попереджуючи, що він має вхідне з’єднання. Він подивився на екран, знизав плечима і дозволив з’єднання.

– Наомі, – випередив він дівчину, – як твої справи?

– Привіт, – сказала вона.

Тиша затягнулася.

– Ти поговорила з Голденом, значить?

– Так, поговорила. Він розглядає різні варіанти, як тебе витягнути звідти.

– Він гарна людина, – сказав Міллер, – передай йому, що нічого не потрібно, окей?

Тиша продовжилася настільки, що Міллерові стало некомфортно.

– Що ти там робиш? – запитала вона так, наче існувала відповідь на це питання. Так, наче однією простою відповіддю можна було підсумувати все його життя. Він кумекав, що ж вона мала на увазі, і вирішив відповісти лиш на те, що вона промовила.

– Ну, в мене тут заряди прив’язані у трюмі. Я витягаю їх назовні і хочу запхати в станцію.

– Міллере…

– Питання в тому, що ми ставимося до станції як до скелі. Тепер усі розуміють, ще це дещо спрощено, але це дасть людям час підлаштуватися. Флотські все одно розглядатимуть її як більярдну кулю, хоча насправді це пацюк.

Він говорив дуже швидко. Слова виходили потоком. Якщо він не дасть їй чергу, вона мовчатиме. Він не почує, що вона