Читати книгу - "Пастка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я б вам віддала, я б вам віддала, звичайно... Десять су, вас би це не обтяжило.
Вона так не хотіла признаватися, що відучора не мала в роті ані крихти, що аж серце розривалося. Потім Жервеза відчула, як у неї підламуються ноги; злякавшись, що зараз зайдеться плачем, вона знову забелькотіла:
— Це було б так люб’язно!.. Ви навіть уявити не можете... Так, я зійшла нінащо, Боже мій! Зійшла нінащо...
Тут Лорійо зціпили губи й мигцем перезирнулися. Шкандиба тепер, бач, старцює! Що ж! Це було цілковите падіння. А такого вони не любили! Якби вони знали, то забарикадувалися б, бо ніколи не можна спускати ока з жебраків, людей, що заходять до чужих помешкань під усілякими приводами й тікають, прихопивши цінні речі. Тим паче, що в них було, що красти. Варто було лиш простягнути руку, щоб узяти добра на тридцять-сорок франків, непомітно затиснувши його в кулаку. Уже декілька разів вони насторожувалися, помітивши чудний вираз Жервезиного обличчя, коли вона спинялася біля золота. Але цього разу вони не спускатимуть з неї ока. Коли вона підійшла ближче, ставши на тесову решітку, ланцюжник різко крикнув їй, ніяк не відповівши на її прохання:
— Послухайте-но! Будьте трохи уважнішою, бо ще винесете на своїх підошвах золоту стружку. Справді, можна подумати, що ви зумисно обмазали їх грязюкою, щоб краще до них приліпилося.
Жервеза повільно задкувала. На мить вона обіперлася на стелаж, а побачивши, що пані Лорійо придивляється до її рук, розтиснула пальці, показала долоні й тихим голосом, в якому зовсім не вчувалося образи, — бо хіба може ображатися пропаща жінка? — промовила:
— Я нічого не взяла, можете переконатися.
І пішла геть, бо від сильного духу капустяного супу і приємного тепла в майстерні їй стало зовсім зле.
О, Лорійо не стали її затримувати! Щасливої дороги! Дідька лисого вони ще їй відчинять! Вони вже достатньо надивилися на її пику, і їм зовсім не хотілося впускати до себе чужі злидні, тим паче, коли ті злидні заслужені. Пойняті егоїзмом, вони відчували величезну втіху з того, що сиділи в теплі й добрі, дожидаючи добренного супу. Бош і собі розсівся, надувши щоки, і сміх його був просто огидним. Усі вони тішилися достойною помстою за давні Шкандибині витівки, за голубеньку пральню, за бенкети і все інше. Дуже славно вийшло. Ось до чого призводить любов до всіляких витребеньок. До лиха обжер, ледацюг і потіпах!
— Оце ще вигадала! Прийшла виканючувати десять су! — крикнула пані Лорійо, щойно Жервеза пішла геть. — Та я вас прошу: їй тільки позич десять су — вона одразу ж їх і проп’є!
Згорбивши плечі, Жервеза важко зачовгала шкарбанами по коридору. Діставшись до своїх дверей, вона не зайшла досередини: кімната її лякала. Ліпше походити — так буде легше зігрітися й терпіти голод. Посунувши далі, вона зазирнула до комірки старого Брю, ще одного бідолахи, який, напевне, мав добрячий апетит, бо вже три дні з рання до вечора, знай, клацав зубами. Але він десь подівся, в норі було порожньо, і вона відчула заздрість, уявивши, що його могли кудись запросити. Далі, підійшовши до Біжарів, вона почула стогін і, повернувши ключ у замку, ввійшла.
— Що сталося? — запитала вона.
У кімнаті було дуже чисто. Видно, що зранку Далі позамітала й дала всьому лад. Дарма що біда заглядала до них, перетворюючи одяг на лахи, розкидаючи купи сміття. Далі ходила слідом і все прибирала, все зашивала, дбаючи про порядок і затишок. Хоч і небагатою була оселя, а добру господиню там одразу було знати. Того дня двоє дітей, Анрієта і Жуль, знайшли якісь старі картинки й спокійно вирізали їх у кутку. Але Жервеза дуже здивувалася, побачивши, що Далі лежить на своїй вузенькій розкладачці, вкрита аж до підборіддя й геть бліда. Щоб вона та й лежала? Напевно, не на жарт захворіла!
— Що з вами? — стурбовано повторила Жервеза.
Далі більше не стогнала. Вона повільно підняла бліді повіки і спробувала усміхнутися, але губи судомно сіпнулися.
— Нічого, — тихесенько прошепотіла вона. — Ох! Справді, анічогісінько.
Потім, заплющивши очі, натужно мовила:
— Я дуже втомлювалася цими днями, і от тепер б’ю байдики, ніжуся, як бачите.
Але на її дитячому личку, вкритому синіми плямами, відбивався такий нестерпний біль, що Жервеза, забувши про власні страждання, склала долоні і впала біля неї на коліна. Уже місяць вона бачила, як дівчинка ходила, хапаючись за стіни, згинаючись удвоє від кашлю, що провіщав близьку погибель. Крихітка вже навіть кашляти не могла. Вона гикнула, і з кутиків вуст витекли дві струминки крові. Їй немов стало легше.
— Я не винна, просто сьогодні зовсім не відчуваю в собі сил, — прошепотіла вона. — Зранку я ще так-сяк волочилася, трохи прибрала... Більш-менш чисто, правда?.. Хотіла ще протерти вікна, але ноги мене не тримають. Яке ж безглуздя! Що ж, попоравшись, можна й полежати.
Вона затихла, а тоді сказала:
— Подивіться, будь ласка, чи не порізалися ножицями мої дітки.
Далі замовкла, затремтіла й почала дослухатися до важких кроків, що відлунювали на сходах. Раптом у двері ввалився старий Біжар. Він, як зазвичай, був добряче напідпитку, його очі палали п’яним шаленством. Побачивши, що Далі лежить, він вишкірився, ляснув себе по стегнах, узяв свою здоровецьку пугу і закричав:
— А хай йому біс, це вже занадто! Зараз розважимося!.. Тепер, значить, корови валяються на соломі серед білого дня!.. Чи ти насміхаєшся з праведного люду, проклята неробо?.. Ану бігом злазь!
Він уже почав ляскати пугою над ліжком. А дитя почало благати:
— Ні, тату, прошу тебе, не бий... Справді, ти сам потім пошкодуєш... Не бий!
— Ану вставай, — зіпнув він ще голосніше, — або мені доведеться полоскотати тобі ребра! Зараз ти в мене пострибаєш, проклята почваро!
Тоді Лалі тихенько сказала:
— Я не можу, розумієш?.. Я помираю.
Жервеза кинулася на Біжара й вирвала в нього пугу. Він, спантеличений, так і застиг біля розкладачки. Що вона там лепече, ця шмаркачка? Хіба вмирають такими молодими, та ще й не хворівши?! Якісь викабельки, щоб вициганити трохи цукру! О, зараз він перевірить, бреше вона чи ні!
— Ти побачиш, що це правда, — сказала Лалі. — Я з усіх сил старалася не завдавати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.