Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

До того часу, коли хлопці прибули до Грюнау, святкові натовпи, стискаючи в руках біноклі і фотоапарати, почали шикуватися біля кас перед маршрутом регати. Пройшовши на місце змагань, глядачі з дорожчими квитками прямували на стаціонарні криті трибуни на ближчому до маршруту березі, а вболівальники із дешевшими квитками переходили через понтонний міст до масивних дерев’яних відкритих трибун на протилежному березі, де національні прапори країн-учасників майоріли вздовж задньої стінки їхнього широкого ряду. На флагштоку перед елінгом «Хаус Вест» ліниво розвівався великий білий олімпійський прапор.

За дві тисячі метрів по маршруту регати, на протилежному боці озера був побудований поперечний місток до стартової лінії, на 100 метрів углиб Лангер-Зее. Юнаки в уніформах стояли на ньому, готові утримувати корми човнів, коли ті прибудуть на старт. Значно віддалік за містком і, що було дивним, поза полем зору рульових, стартер стояв на платформі, встановленій поверх надбудови на човні з пласким днищем. Сотні міжнародних журналістів із блокнотами і камерами згромадилися на протилежному березі. Неподалік стояла ціла флотилія автомобілів, готових кинутися до фінішної лінії, щоб спостерігати як старт, так і фініш кожного запливу. Човен із диктором і короткохвильовим радіопередавачем стояв на холостому ходу за стартовою лінією, готовий супроводжувати човни вздовж маршруту перегонів, транслюючи звіт про кожен гребок кожного запливу безпосередньо на динаміки на фініші, з тим, щоб глядачі і журналісти були поінформовані про хід кожного човна, перш ніж будь-який із них з’явиться у полі зору.

На той час, коли Джо і хлопці зробили розминку та підпливли до стартової лінії трохи раніше за 17:15, ймовірно, 25 тисяч глядачів уже прибули на місце змагань. Хлопці заднім ходом підвели «Husky Clipper» до містка і чекали. На сусідній доріжці номер два Ран Лорі, Ноель Дакворт і решта британського екіпажа зробили те саме. Дакворт кивнув Боббі Моку, і той теж кивком відповів йому.

Гонка почалась рівно о 17:15. Американські хлопці знову невдало стартували. Так само, як і в Принстоні, хтось у середині човна «розмився» на першому чи другому гребку. На четвертій доріжці японці швидко випурхнули в лідери, спінюючи воду в ритмі майже 50 гребків на хвилину своїми короткими веслами на коротких слайдах. Ноель Дакворт і Ран Лорі задали для британського екіпажа інтенсивний ритм, але потім уповільнились і утвердились на другому місці позаду японців, а за ними слідували Чехословаччина, Франція і США, найостанніші, веслуючи на частоті 38 гребків.

Мок і Х’юм утримували цей темп, поки не обійшли чехів, проминувши 300 метрів дистанції. Тоді вони сповільнили ритм до 34 гребків. Попереду японці, як і раніше, веслували, наче одержимі демонами, збільшивши відрив від англійців на повну довжину. Але ні Мок, ні Дакворт не думали про японців. Вони думали один про одного. Протягом ще 700 метрів курсу човни утримували свої позиції. При наближенні до позначки середини дистанції виснажені японці раптово й передбачувано почали здаватись і разом із чехами далеко відстали від групи лідерів. Те саме відбулось і з французами. Це залишило американців і британців саме там, де вони й очікували опинитися — один на один у лідерах перегонів, у той час, як трибуни й елінги почали входити у їхнє поле зору. Тепер це була гра у кішки-мишки.

Мок сказав Х’юму підняти ритм, щоб подивитися, що відбудеться. Х’юм пришвидшив його до 36 гребків. Човен США посунув уперед на півдовжини від корми британців. Дакворт озирнувся через плече. Він і Лорі підняли темп британських хлопців до 38 гребків. Це призупинило поступ американців. Британський човен утримав своє лідерство. Хлопці в обох човнах тепер могли чути рев натовпу над озером. Обидва рульові могли бачити трибуни і великий чорно-білий знак «Ziel», що позначав фініш попереду, але жоден із них ще не був готовим здійснити свій завершальний хід. Обидва стримувались. Британські хлопці веслували довгими гребками із широким захватом, майже лягаючи на спини в кінці кожного удару веслами. Американці веслували дещо коротшими ударами й витрачали менше часу на відновлення сил між гребками.

Нарешті, коли залишилось пройти 250 метрів дистанції, Мок закричав: «Давайте, хлопці. Ось зараз! Дайте мені десятку!» Хлопці потужно вдарили веслами, і американський прапор, що тріпотів на баку «Husky Clipper», почав рухатися повз Дакворта, підбираючись до середини довжини британського човна. Дакворт і Лорі прискорили темп до 40 гребків на хвилину. На мить вони утримали свою позицію, у той час як білі лопаті човна США гнівно виблискували поряд із малиновими лопатями англійців. Потім Боббі Мок знову крикнув Х’юму пришвидшитись, і «Кліпер» відновив своє випередження.

У британському човні Ран Лорі люто спінював воду. Він досі був відносно свіжим і хотів досягти ще більшого. Але, як і багато британських загребних тих часів, він орудував веслом із меншою, вужчою лопаттю, ніж у решти його екіпажа. Ідея полягала в тому, що робота загребного — задавати темп, а не рухати човен. Із невеликою лопаттю він уникав ризику виснажитись і втратити форму. Але це також означало, що він не захоплював воду на повну силу. Тепер Лорі був у небезпеці завершити найважливіші перегони, у яких він веслував, не підійшовши і близько до того, щоб вичерпати свої сили — найменше, чого хотів би будь-який весляр.

Одначе ніс британського човна залишався попереду носа американського човна за 150 метрів до фінішу. Але американські хлопці віднайшли свій резонанс і утримували його. Вони веслували так потужно, як ніколи, широко розрізаючи воду, знову і знову синхронно згинаючись і розгинаючись, наче були скуті воєдино, наближаючись до 40 гребків на хвилину. Кожен м’яз, сухожилля і суглоб їхніх тіл палали від болю, але вони веслували, пересилюючи цей біль, у досконалій, бездоганній гармонії. Ніщо не могло зупинити їх. За останні 20 гребків, і зокрема за 12 фінальних чудових гребків вони просто промчали повз британський човен, рішуче і безповоротно. 25