Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

й закінчується Кудринським майданом. Топографічна неточність: дія відбувається біля Нікитських воріт (див. прим. [98]), розташованих приблизно в середині Великої Нікитської, а не на її початку (Г. А. Лесскис. Триптих М. А. Булгакова о русской революции. — Москва: ОГИ, 1999. — С. 297). Один з двох випадків вживання Булгаковим совєтських топонімів у романі: далі він називає вулицю Пречистенку Кропоткінською (див. прим. [103]).

103

…вулиця Кропоткіна, потім провулок, потім Остоженка і ще провулок, понурий, гидкий та слабо освітлений. —

Кропоткіна — совєтська назва вулиці Пречистенки (див. прим. [214]).

Остоженка — вулиця, що за совєтської влади мала назву Метробудівська (Метростроевская); історична назва походить від багатого на сіножаті урочища «Стожжя» або «Остожжя» — місця стогування сіна. Обидві вулиці починаються від Пречистенських воріт (від вулиці Волхонки біля храму Христа Спасителя) і, розбігаючись під гострим кутом, закінчуються Зубівським та Кримським майданами відповідно; сполучаються між собою вісьмома поперечними провулками.

Понурим та гидким у ранніх редакціях твору був названий Савьоловський (Савеліївський) провулок (нині Пожарський). Після відвідин квартири № 47 у будинку № 13 Іван міг вийти цим провулком на Нижній Лєсной (нині Курсовий) провулок, потім на Лєсной (нині Соймоновський) проїзд, і вже тоді потрапити до Москви-ріки, на набережну храму Христа Спасителя (Пречистенська набережна).

104

…освітленому малесенькою вугільною жарівкою… — тобто електричною лямпою розжарювання з вугільною (не вольфрамовою) ниткою, яка давала тьмяне світло, але була економною. Саме ця конструкція лямпи розжарювання була запропонована 1879 р. Томасом Едисоном (замість платинової нитки розжарювання). Наступна заміна вугільної нитки на вольфрамову зумовила виникнення сучасної жарівки.

105

…на плиті <…> стояло безмовно близько десятка згаслих примусів. —

Плита — піч до приготування їжі на дровах, вугіллі або торфі, що спалювались під горизонтальною металевою (здебільша чавунною) плитою, на яку ставилося кухняне начиння — під час дії роману в комунальних квартирах не використовувалася за призначенням; на неї ставили примуси.

Примус — нагрівальний прилад для приготування їжі, широко використовуваний перед масовою газифікацією житла. Гас до пальника подавався під тиском повітря, створюваного помпою в резервуарі з пальним, горіння супроводжувалося сильним шумом; дія примуса припинялася шляхом випуску через кран напомпованого стисненого повітря. Наявність на плиті «близько десятка» примусів свідчить про замешкання у цій комунальній квартирі («комуналці») не менше десятка родин (звичайно сім’я мала один примус).

106

…на гранітних сходинах амфітеатру Москви-ріки. — З цієї фрази видно, що Іван вийшов до місця, де над річкою стояв зруйнований 1931 р. храм Христа Спасителя, від якого на час написання твору залишалася лише гранітна купіль, Йордань, де святили воду в день Богоявлення Господня (див. прим. [341]).

107

…драна толстовка… — Толстовка — широка складчаста полотняна блюза з поясом, ношена навипуск, яку носив Лев Толстой, і яка була популярною наприкінці XIX — на початку XX ст.

108

У кожному з цих вікон палав вогонь під помаранчевим абажуром, і з усіх вікон, з усіх дверей, із усіх підворіть, з дахів та горищ, з підвалів та дворів виривалося хрипке ревіння полонезу з опери «Євгеній Онєгін». — Це речення достеменно характеризує стандартну одноманітність побуту совєтських обивателів доби написання твору. Справді, невід’ємним атрибутом кожного житла були тоді абажур та «радіоточка». У 1930-і–1940-і рр. у містах Совєтського Союзу була поголовна мода саме на помаранчеві абажури. Замість теперішніх жирандолей («люстр») до патрона жарівки приладжували дротяний каркас у вигляді широкої напівсфери, на який укладали (пришивали) шмат кольорової шовкової тканини, зазвичай оздоблений китицями або френзлями по краю. Приблизно на ці ж роки припадає тотальна радіофікація жител громадян — примусове встановлення абонентських гучномовців (радіоточок) єдиної дротяної мережі, проведеної до кожного помешкання (існує дотепер). Крім того, величезне число гучномовців-рупорів, що працювали протягом усіх годин мовлення, було встановлено на вулицях та майданах міст і сіл, на всіх фабриках та заводах, військових частинах, місцях позбавлення волі тощо. Мовлення тривало з 6-ї до 24-ї години з перервою від 14-ї до 15-ї, у ньому переважали офіційні повідомлення, читання статей з газети «Правда», новини (за матеріялами аґенції ТАСС та цієї ж «Правди»). Проміжки ефірного часу заповнювалися передачами патріотичних пісень, виконанням дозволених творів клясичної та народної музики, читанням віршів та прози (твори совєтських письменників), транслювалися вистави та урочисті засідання. Мовний день починався з уроків ранкової гімнастики. Для переважної більшости населення радіоточка була єдиним джерелом інформації про події в світі. Вимикати її, принаймні у денні години, не рекомендувалося — це могло свідчити про нелояльність до режиму. По радіо часто передавали сигнали учбової тривоги з протиповітряної та протихемічної оборони (див. прим. [271]). Звуки радіо супроводжували людину повсюдно й повсякчас. Запроваджене спершу як система оповіщення населення про воєнну загрозу, безальтернативне дротове радіомовлення стало докучливим масовим засобом формування більшовицько-комуністичного світогляду.

109

…тяжкий бас співав про свою любов до Тетяни. — Йдеться про арію Греміна з опери П. І. Чайковського «Євгеній Онєгін» (написана 1878 р.; лібрето П. І. Чайковського та К. С. Шиловського).

110

…будинок <…> містився на бульварному кільці… — Бульварне кільце — десять бульварів (Яузький, Покровський, Чистопрудний, Сретенський, Рождєственський, Петрівський, Страсний, Тверський, Нікитський, Пречистенський [тепер Гоголівський]), прокладених на місці зруйнованого білого муру, що оточував Москву в XVI ст. Бульварне кільце лежить усередині Садового кільця (див. прим. [8]). Точна адреса будинку: Тверський бульвар, № 25 (див. прим. [111]).

111

Будинок називався «Домом Грибоєдова» на тій підставі, що буцімто колись ним володіла тітка письменника — Олександра Сергійовича Грибоєдова. — Прототипом «Д о м у Г р и б о є д о в а» вважають «Дім Герцена» при Тверському бульварі, 25, будинок XVIII ст., у якому народився російський письменник та філософ О. І. Герцен (1812–1879), позашлюбний син заможного поміщика І. О. Яковлєва. Маєток належав дядькові письменника сенаторові О. О. Яковлєву. У 1920-і роки тут містилися деякі літерацькі організації (РАПП, МАПП та інші, яким Булгаков дає у романі збірну назву МАССОЛІТ — див. прим. [5]); зараз у будинку міститься Літературний інститут ім. М. Горького. Олександр Сергійович Грибоєдов (1790 [1795?]–1826) — російський письменник та дипломат, автор знаменитої віршованої комедії «Лихо з розуму» (Горе от ума, 1824).

112

…вершник у бурці… — Бурка — традиційний предмет одягу в народів Кавказу — повстяний плащ без рукавів з широкими плечима, що захищав від вітру та дощу при верховій їзді.

113

…тримає в руці самописне