read-books.club » Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 124 125 126 ... 136
Перейти на сторінку:
позаз­дрять її тріумфові.

У романтичну пору обіду з’явився містер Джорджі й знов звернув увагу на те, що Доб відсутній. За столом пану­вала мовчанка. Джозів апетит не зменшився, зате Еммі не взяла в рот ані шматочка.

Після обіду Джорджі розташувався на підвіконні вели­чезного старовинного вікна, що опукло виступало зі стіни й одним боком виходило на Ринкову площу, де стояв готель «Слон», його мати щось старанно робила поряд. Раптом хлопець помітив якийсь рух перед будинком майора по той бік вулиці.

- Гляньте! - вигукнув він.- Он Добів ридван... його викочують з подвір’я.

«Ридваном» звали Добів екіпаж, куплений за шість фун­тів стерлінгів, з якого всі вони завжди сміялися.

Еммі стрепенулася, але нічого не сказала.

- Ти ба! - вів далі Джорджі.- Френсіс виходить з ва­лізами, а Кунц, сліпий на одне око форейтор, веде трьох Schimmels. 209 Ви гляньте на його чоботиська й жовту курт­ку... ото проява! Що? Вони запрягають коней у Добів екі­паж. Він кудись їде?

- Так,- сказала Еммі,- він вирушає в подорож.

- Вирушає в подорож? А коли він повернеться?

- Він... він не повернеться,- відповіла Еммі.

- Не повернеться? - вигукнув Джорджі і схопився з місця.

- Сидіть, сер! - гримнув на нього Джоз.

- Сиди, Джорджі,- сказала й мати. Обличчя в неї було дуже сумне.

Хлопчик залишився, але почав неспокійно крутитися по кімнаті. Він ставав коліньми на підвіконня, знов зіска­кував, всім своїм виглядом виказуючи нетерплячість і за­цікавлення.

Коні були запряжені, багаж прилаштований. Френсіс вийшов з будинку, несучи зв’язані докупи шпагу, ціпок і парасольку майора й поклав їх у карету. Потім виніс скриньку з письмовим приладдям та бляшану коробку з трикутним капелюхом і поставив їх під сидіння. На­останці він з’явився з старим, поплямованим синім пла­щем з червоною камлотовою підшивкою, що не раз уку­тував свого власника за ці п’ятнадцять років і hat manchen Sturm erlebt, 210 як співалося в популярній пісні тих часів. Він був куплений для ватерлооської кампанії і захищав від холоду Джорджа та Вільяма після нічної битви під Катр-Бра.

З’явився старий Бурке, господар будинку, тоді Френсіс ще з якимись пакунками… останніми пакунками... тоді майор Вільям. Бурке хотів поцілувати його. Майора обож­нювали всі, з ким він мав якісь стосунки. Йому насилу пощастило уникнути тих виявів прихильності.

- Їй-богу, я таки піду! - вигукнув Джордж.

- Передай йому оце,- мовила Бекі, далеко не байдужа до того, що відбувалося на вулиці, й тицьнула хлопцеві в руку якийсь папірець.

Той кинувся стрімголов сходами вниз і миттю перебіг вулицю. Жовтий форейтор уже легенько поляскував ба­тогом.

Вільям, звільнившись від обіймів господаря, сів уже в екіпаж. Джордж вскочив туди слідом за ним, обхопив (вони побачили з вікна) його руками за шию і засипав запитаннями. Тоді пошукав рукою в кишені жилета й простяг йому записку. Вільям досить квапливо схопив її і розгорнув тремтячими руками, та вираз його обличчя відразу ж змінився, він розірвав папірця навпіл і викинув з екіпажа. Потім поцілував Джорджі в голову, і той з допомогою Френсіса зліз додолу, витираючи кулаками очі. Він все ще очікував, тримаючись за дверці.

- Fort, Schwager! 211 - Жовтий форейтор гучно ляснув батогом, Френсіс скочив на передок, коні рушили, і Доббін похилив голову на груди. Він так і не підвів її, коли проїздив попід Еміліїними вікнами. А Джорджі, залишив­шись сам на вулиці, на очах у всіх голосно заплакав.

Вночі покоївка Еммі почула, як він знов плакав, і при­несла варення з морелей, щоб потішити його. Вона також поплакала разом з ним. Усі вбогі, всі скромні, всі чесні й добрі люди, що знали майора, любили цього ласкавого й простого чоловіка.

А щодо Еммі, то хіба вона не виконала свого обов’язку? Їй на втіху залишився портрет Джорджа.

 

Розділ LXVII
У ЯКОМУ ЙДЕТЬСЯ ПРО ЗВИЧАЙНІ РЕЧІ: НАРОДЖЕННЯ, ОДРУЖЕННЯ, СМЕРТЬ

 

 

Хоч у Ребеки й був таємний план, за яким щире Доббінове кохання мало дістати винагороду, ця жіночка вва­жала, що розголошувати його не варто; до того ж вона була найдужче зацікавлена в своєму власному добробуті, а не в чиємусь іншому, тому хотіла спершу обміркувати багато питань, що стосувалися її самої і хвилювали її куди більше, ніж земне щастя майора Доббіна.

Несподівано Бекі опинилася в затишному й зручному помешканні, в оточенні, друзів, ласкавих, добродушних, простих людей, яких вона вже хтозна-відколи не зустрі­чала: і хоч вона була волоцюгою з огляду на обставини і за своїми нахилами, траплялися хвилини, коли відпочи­нок давав їй велику втіху. Як часом затятому арабові, що ціле своє життя кочує в пустелі на спині верблюда, при­ємно буває відпочити біля кринички під фініковими паль­мами або завернути в місто, потовктися на базарі, освіжи­тися в купелі й помолитись у мечеті, перше ніж знов вирушати на розбій, так і шатра та плов Джоза Седлі по­добалися нашій маленькій ізмаїлтянці. Вона спутала свого коня, скинула з себе зброю і задоволено сіла грітися біля господаревого багаття. Перерва в неспокійному ман­дрівному житті несподівано виявилася страшенно милою і приємною.

І тому що самій їй було гарно, вона щосили намагалася догодити іншим; а ми знаємо, що в мистецтві робити ко­мусь приємність Бекі досягла величезних успіхів. Щодо Джоза, то навіть під час короткого побачення з ним у ко­мірчині готелю «Слон» вона знайшла спосіб значною мірою повернути собі його прихильність. А за тиждень бенгалець став її вірним рабом і захопленим шанувальником. Він уже не засинав після обіду, як бувало досі, в товаристві Емілії, далеко не такому веселому. Він їздив на прогулян­ку з Бекі у відкритому екіпажі і влаштовував на її честь невеличкі бенкети.

Глистер, повірений у справах, що так жорстоко ганьбив її, з’явився на обід до Джоза, а тоді почав приходити що­дня - засвідчувати свою пошану Ребеці. Про сердешну Емілію, що й так була не дуже говірка, а після від’їзду Доббіна стала ще похмурішою і мовчазнішою, зовсім забули, коли з’явилася ця блискуча особа. Французький посол був такий самий зачарований нею, як і його англійський суперник. Німецькі дами, не надто вибагливі в питаннях моралі, особливо якщо йшлося про англійців, захоплюва­лися талантами й розумом чудесної приятельки місіс Осборн, і хоч

1 ... 124 125 126 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"