Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

Однак загальний строк позбавлення волі (дванадцять років) не перевищує тут тієї максимальної межі (п’ятнадцять років), яку встановлено для цього виду покарання в ч. 2 ст. 63 КК. Тому при призначенні покарання за сукупністю злочинів слід чітко розрізняти максимальну межу покарання, встановлену в санкції статті Особливої частини КК, і максимум виду покарання, встановлений у нормах Загальної частини КК. Необхідно також мати на увазі, що максимальна межа санкцій за особливо тяжкі злочини може дорівнювати п’ятнадцяти рокам позбавлення волі (наприклад, у ч. 1 ст. 115) і, отже, збігатися з максимумом, встановленим для цього виду покарання в Загальній частині КК. У цих випадках покарання в п’ятнадцять років позбавлення волі, призначене за особливо тяжкий злочин, поглинає покарання, призначені за інші злочини, що входять у сукупність.

Принцип повного або часткового складання може бути використаний судом при призначенні за сукупністю злочинів покарань як одного виду, так і різних їх видів. Якщо за окремі злочини призначено покарання різних видів, суд, перш ніж визначити остаточне покарання за сукупністю, повинен перевести (перерахувати) менш суворий вид покарання у більш суворий за шкалою їх еквівалентів, яку встановлено в ч. 1 ст. 72 КК. Лише після цього здійснюється складання цих покарань. Однак, якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначено такі види основних покарань, як штраф (ст. 53 КК) або позбавлення права обіймати певні посади (ст. 55 КК), то вони складанню не підлягають. У таких ситуаціях суд застосовує або принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, або, керуючись ч. 3 ст. 72 КК, призначає кожне з цих покарань до самостійного виконання, коли покарання, призначені за окремі злочини, застосовуються одночасно і виконуються кожне самостійно — без складання.

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється частинами 1 та 3 ст. 70 КК, із яких випливає, що додаткове покарання, по-перше, може бути остаточно призначене за сукупністю злочинів лише за умови, якщо воно попередньо призначалося судом хоча б за один із злочинів, що входять у сукупність (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.). По-друге, якщо одне або декілька додаткових покарань призначено лише за один із злочинів, що входить у сукупність, то вони приєднуються (без поглинення і складання між собою) до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю. По-третє, якщо за всі або декілька злочинів, що входять у сукупність, призначено декілька додаткових покарань, то їх остаточне визначення за сукупністю залежить від того, чи належать вони до покарань одного або різних видів:

- якщо призначено додаткові покарання одного виду, то вони передусім поєднуються між собою шляхом поглинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового їх складання у межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК. Лише після цього одержана таким шляхом загальна міра додаткового покарання приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю;

- якщо призначено додаткові покарання різних видів, то вони ні поглиненню, ні складанню між собою не підлягають і згідно з ч. 4 ст. 72 КК кожне з них приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

У частині 4 ст. 70 КК принципи призначення покарання за сукупністю злочинів поширюються на ситуації, коли після постановлення вироку встановлюється, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку. Злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, тому і засудження за ці злочини може здійснюватися не одним, а двома чи більше вироками, які у зв’язку з цим і постановляються у різний час. Така ситуація є там, де особу, яка вчинила, наприклад, два злочини, було засуджено лише за один із них, а другий розкрито пізніше, у зв’язку з чим і вирок за цей злочин постановлено вже після вироку за першою справою. Наприклад, особу було засуджено за ч. 3 ст. 296 КК до трьох років позбавлення волі за хуліганство, вчинене у вересні 2008 р., але після відбуття за цим вироком одного року позбавлення волі з’ясувалося, що засуджений ще у липні 2008 р. вчинив крадіжку, за яку новим вироком за ч. 1 ст. 185 КК суд призначив два роки позбавлення волі. Ця ситуація повністю охоплюється ознаками сукупності злочинів, бо особа вчинила два злочини, передбачені різними статтями КК, і обидва вони були вчинені до засудження хоча б за один із них. Тому до таких випадків згідно з ч. 4 ст. 70 КК застосовуються ті самі правила призначення покарання, що передбачені в частинах 1-3 ст. 70 КК[76]. Проте покарання за ч. 4 ст. 70 КК призначається вже в три етапи:

- на першому етапі суд призначає покарання за злочин, вчинений до постановлення вироку за першою справою, але розкритий після цього;

- на другому — з урахуванням раніше постановленого вироку і призначеного ним покарання суд визначає остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення або повного чи часткового складання покарань, призначених за обома (попереднім і знов постановленим) вироками у межах, передбачених ч. 2 ст. 70 КК;

- на третьому етапі в строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 72 КК зараховує покарання, вже повністю або частково відбуте засудженим за попереднім вироком.

§ 8. Призначення покарання за сукупністю вироків

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК сукупність вироків є там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання, вчиняє новий злочин. Отже, при сукупності вироків:

а) суд постановив вирок, яким особу засуджено до певного покарання;

б) призначене цим вироком покарання засуджений ще не відбув повністю; в) новий злочин вчиняється після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання.

Порядок призначення покарання за сукупністю вироків вставлено у ч. 1 ст. 71 КК, згідно з якою, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчиняє новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або