Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Правильно, — відповів капітан, — але їх вистачить тільки на два дні. Спливло уже тридцять шість годин, як ми занурені у воду, повітря в «Наутілусі» стає важким і вимагає поновлення. Протягом двох діб запас свіжого повітря буде вичерпаний.

— То що ж, капітане, давайте звільнятися раніше.

— У всякому разі, будемо намагатися це зробити, пробиваючи навколишню стіну.

— У який бік?

— Це покаже зонд. Я посаджу «Наутілус» на нижню стіну, а мої люди, одягнені в скафандри, проб’ють крижаний покрив у найменш товстій його частині.

— А чи не можна розкрити ставні в салоні?

— Тепер це безпечно. Ми ие рухаємося.

Капітан Немо вийшов. Шиплячі звуки дали нам знати, що в резервуари пустили воду. «Наутілус» став тихо занурюватися — до тієї глибини, на яку занурився нижній крижаний шар, — і осів на крижане дію на глибині триста п’ятдесят метрів.

— Друзі мої, — сказав я, — становище важке, але я розраховую на вашу мужність і вашу енергію.

— Звичайно, — відповів мені канадець, — зараз не такий час, щоб я став набридати вам своїми скаргами або запитаннями. Я готовий зробити усе для загального порятунку.

— Чудово, Неде, — сказав я, простягуючи канадцю руку.

— Додам ще от що, — продовжував він, — я добре володію і киркою і гарпуном, і якщо я можу бути корисним капітану, то до його послуг.

Я провів канадця до приміщення, де люди з екіпажу «Наутілуса» надягали на себе скафандри. Я сказав капітану про пропозицію канадця, і він її, звичайно, прийняв. Канадець швидко надягнув підводний костюм і був готовий одночасно зі своїми товаришами по роботі. Кожен мав за спиною апарат Рукейроля, з резервуарами, наповненими чистим повітрям. Це була значна, але необхідна позика з повітряних запасів «Наутілуса». Що стосується ламп Румкорфа, то вони були непотрібні в цих водах, які світилися під променями електричного прожектора.

Як тільки Нед переодягся, я повернувся в салон, де ставні були уже відчинені, і, ставши поруч з Конселем, узявся розглядати навколишні льоди, на яких тримався «Наутілус».

Через кілька хвилин ми побачили, як дванадцятеро чоловік екіпажу вийшли на лід і серед них — Нед, добре помітний своїм високим зростом. Їх супроводжував капітан Немо.

Перш ніж довбати стіни, він розпорядився промацати їх зондами й у такий спосіб забезпечити потрібний напрямок робіт. Довгі зонди стали урізатися в боковини тунелю; але, пройшовши п’ятнадцять метрів, воші застрягли в товщі іншої стіни. Спрямувати свої зусилля проти верхнього шару було марним, оскільки він становив накопичення торосів заввишки більше чотирьохсот метрів. Капітан Немо розпорядився прозондувати нижній шар. Виявилося, що тут нас відокремлювало від води тільки десять метрів, що становили товщу цього крижаного поля. Тепер робота зводилася лише до того, щоб висікти в ньому шматок, за своєю площею рівний площі «Наутілуса». Отже, для того щоб ми могли опуститися нижче крижаного поля, необхідно було продовбати у ньому відповідної величини отвір, а для цього треба було вийняти близько шести тисяч п’ятисот кубічних метрів льоду.

Негайно ж узялися за цю роботу і продовжували її з невичерпною наполегливістю. Замість того щоб довбати лід навколо самого «Наутілуса», що дуже утруднило б роботу, капітан Немо розпорядився намітити величезну круглу канаву на відстані вісьмох метрів від лівого борту «Наутілуса». Після цього всі дванадцятеро чоловік одночасно стали свердлити канаву в декількох місцях по її периметру. Незабаром в хід пішли кайла, могутньо проникаючи в компактну масу льоду і відколюючи великі брили. У силу меншої питомої ваги ці брили ніби злітали під верхнє склепіння тунелю, унаслідок чого він почав товщати згори настільки ж, наскільки ставав тонший знизу. Але це не мало значення, оскільки нижній шар робився такою ж мірою тонший.

Після двох годин напруженої роботи Нед знесилився і повернувся до салону. Його разом з товаришами по роботі замінили свіжі працівники; до них приєдналися ми з Конселем. Нами керував помічник капітана. Вода мені видалася особливо холодною, але невдовзі я зігрівся, працюючи киркою. Рухи мої були цілком вільні, хоча здійснювалися при зовнішньому тиску в тридцять атмосфер. Попрацювавши дві години і повернувшись до салону, щоб перекусити і трохи відпочити, я відчув велику різницю між потоком чистого повітря, що надходив до мене з апарата Рукейроля, і атмосферою в «Наутілусі», де вже скупчився вуглекислий газ. Протягом двох діб повітря не поновлювалося, і його життєдайні якості значно знизилися. А тим часом за дванадцять годин роботи ми зняли з наміченої поверхні шар тільки в один метр товщиною, інакше кажучи, близько шестисот кубічних метрів криги. Припустимо, що кожні дванадцять годин буде виконуватися така ж робота, — тоді знадобиться ще чотири дні і п’ять ночей, щоб довести справу до бажаного кінця.

— Чотири дні і п’ять ночей! — сказав я своїм товаришам. — А запас повітря в резервуарах тільки на два дні.

— Не рахуючи того, — додав Нед Ленд, — що коли ми вийдемо з цієї проклятої в’язниці, ми ще залишимося ув’язненні під торосами без усякого зв’язку з зовнішнім середовищем.

Міркування правильне. Хто міг сказати заздалегідь, скільки тоді знадобиться часу для нашого звільнення? Чи не задихнемося ми раніше, ніж «Наутілус» зможе вибратися на поверхню моря? Чи не призначено йому з усім його вмістом бути похованим у цій крижаній могилі? Небезпека здавалася грізною. Але усі дивилися просто їй в очі, і усі вирішили виконувати свій обов’язок до кінця.

Як я і припускав, за піч удалося