Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

йдуть поперек тих, що ззовні. Ця триєдина структура надає хвосту не меншої сили, ніж усе інше. Дослідник давньоримської архітектури провів би цікаву аналогію між описаним середнім шаром та тонким прошарком із черепиці, що в будівлях стародавніх римлян чергувався з кам'яною кладкою і, безперечно, робив її більш міцною.

Але природа, наче не вдовольнившися цією силою в жилуватому хвості левіафана, обплела і оповила його тулуб химерною плутаниною м'язових волокон і ниток, які, тягнучись по обидва боки підчеревини, йдуть до лопатей і, невіддільно сплітаючись із їхньою тканиною, надають їм додаткової сили; тож уся міць кита немовби зосередилася в його хвості. Якби світ мав бути знищений, така зброя, безперечно, не залишила б від нього й камінчика.

Та однак ця дивовижна міць не перешкоджає плавній грації рухів; у цьому величному могутті прозирає дитяча легкість. І навіть більше, сила надає рухам особливої, переможної краси. Справжня сила ніколи не перешкоджає красі та гармонії, вона сама часто породжує їх; усе по-справжньому гарне наділене магічною силою. Заберіть м'язи сухожиль, що витинаються в мармуровому торсі Геркулеса, і чари розвіються. Коли вірний Екерман відгорнув покрив, яким був накритий оголений труп Гете, його вразив вигляд широкої грудної клітки, що надималася, мов римська тріумфальна арка. Згадайте, яким масивним зображує тіло людини Мікеланджело, навіть коли малює Бога-Отця в людській подобі. І яку б Божественну любов не виражав ніжний, округлий, гермафродитний образ Сина на італійських полотнах, де його ідея втілена якнайкраще, ці зображення, позбавлені будь-яких ознак сили, виражають лише ту пасивну, жіночну силу покори і терпіння, яка стає головною чеснотою кожного послідовника його вчення.

Орган, про який іде мова, є таким еластичним та гнучким, що, вдаряючи по воді просто задля втіхи чи в разі потреби, або ж у нападі люті, він завжди вигинається з надзвичайною грацією. Навіть рука малої феї не може рухатися так граційно.

Йому властиві п'ять основних рухів. Перший — коли він діє як плавець, щоб рухатися вперед; другий — коли він працює як бойова палиця; третій — при поворотах; четвертий — при підніманні хвоста вгору; п'ятий — при прямовисному підніманні хвостового плавця.

Перший. Хвіст левіафана, за своїм положенням горизонтальний, діє не так, як хвости інших морських тварин. Він ніколи не метляється з боку в бік. Махання хвостом — і в людини, і в риби — свідчить про слабкість. Хвіст кита — це єдине знаряддя, за допомогою якого він просувається вперед. Він то згортається під черевом, то швидко випрямляється, і це дає киту можливість рухатися вперед стрімкими ривками — так він пливе на повній швидкості. А бічні плавці правлять йому за стерно.

Другий. Цікаво, що кашалоти, у битвах із собі подібними застосовуючи тільки лоба й щелепу, під час сутички з людиною здебільшого використовують лише хвіст — певно, на знак зневаги. Нападаючи на вельбот, кит раптом загинає над ним хвіст, який, випрямляючись, завдає удару. І якщо йому не трапиться перешкоди в повітрі, якщо він досягне своєї мети — ніщо не встоїть проти такого удару. Його не витримають ні ребра людини, ні шпангоути вельбота. Ви можете врятуватися, тільки ухилившись від удару; а якщо він зачепить вас збоку, ковзнувши по воді, то завдяки плавучості китобійних вельботів і пружності матеріалів, із яких вони виготовлені, найгірше, що вас чекає, — це тріщина в шпангоуті, кілька вибитих дощок та кольки в боці. Такі підводні бічні удари трапляються під час полювання так часто, що це нам просто за іграшку; хтось скидає куртку, щоб заткнути пробій, от і по всьому.

Третій. Я не можу цього довести, але, на мою думку, нюх кита зосереджений у його хвості; адже цьому органу властива така надзвичайна чутливість, з якою може зрівнятися хіба що чутливість слонячого хобота. Ця особливість стає надто помітною, коли кит із дівочою грацією крутить хвостом; він повільно та обережно водить з боку в бік велетенський хвостовий плавець, і якщо натрапить ним хоча б на волосину з матроського вуса, то цьому матросові з його вусами та всіма бебехами буде непереливки. А який ніжний цей дотик! Якби кит міг щось хапати своїм хвостом, я б неодмінно згадав слона Дармонода, який часто відвідував квіткарні і, уклінно даруючи дамам бутоньєрки, ніжно обвивав хоботом їхні талії. Тому з багатьох причин вельми шкода, що хвіст кита не може нічого схопити; я чув іще про одного слона, який, діставши поранення в битві, закинув хобот назад і витягнув стрілу.

Четвертий. Крадькома наблизившись до кита по оманливо спокійній морській гладіні, ви можете захопити його зненацька, коли він, знехтувавши своєю величною гідністю, бавиться в океані, мов кошеня перед каміном. Але його сила виявляється і під час гри. Широкі лопаті його хвоста то злітають у повітря, то стрімко падають на воду, і оглушливий гуркіт розлягається на багато миль довкола. Можна подумати, що це стріляють із великої гармати; а якщо ви побачите кружальце пари над дихалом на другому кінці його тулуба, вам здаватиметься, що це дим із гарматного дула.

П'ятий. Оскільки хвостові лопаті в левіафана, що пливе у звичайному положенні, занурені значно глибше від рівня його спини, з поверхні їх побачити неможливо. Але перед тим, як пірнути, він піднімає над водою хвостовий плавець разом із тридцятифутовим тулубом, і той якусь мить тріпоче в повітрі, а потім стрімко зникає внизу. Не кажучи про божественний «прорив» — про нього мова піде згодом, — це, на мою думку, одне з найвеличніших явищ природи. Велетенський хвіст, виринувши з безодні, немов прагне до неба. Так я часом бачив уві сні величного Сатану, що простягає свої пазурі з вогненної безодні пекла. Але при спогляданні таких картин усе, врешті-решт, залежить від вашого настрою; під впливом Данте вам ввижатимуться чорти, під впливом Ісаї — архангели. Одного разу, стоячи під час ранкової вахти на щоглі нашого корабля, коли світанок озорив червоним сяйвом небо і море, я побачив на сході велике стадо китів; вони стрімко мчали назустріч Сонцю і в якусь мить усі разом здійняли до неба хвостові плавці. У ту хвилину мені здалося, що такої величної картини уславлення богів не бачили навіть у Персії, цій батьківщині вогнепоклонників. І як Птолемей Філопатор[290] свідчив на користь африканського слона, так і я урочисто стверджую, що кит — найпобожніше з усіх земних створінь. Адже цар Джуба[291] писав про бойових слонів, що вони часто вітають схід сонця, безмовно здіймаючи хоботи до небес.

Випадкове порівняння кита