Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Комусь із чоловіків подобалося її волосся, комусь її величезний бюст, а комусь коліна і стопи. Олегу подобалися її плечі. Лише одна Лула своїм єдиним оком дивилася і на всі боки теж, від чого і бачила в рази більше за інших.
Коли ноги великої жінки прямо в польоті розійшлися на всі боки, проміж них почала вилазити гігантська двохвоста гусінь. Більшість (але не всіх) це змусило прокинутися від трансу, в якому вони перебували.
Олег уже бачив Двохвостку схожу на цю. Кожну з таких гусениць покривав ворс у вигляді дитячих рук, і кожна була битком набита злісними засранцями.
Гусениця цілком вилізла з тіла великої жінки і плавно сповзла між її ніг на уламки житлового будинку. Обличчя самої жінки не спотворилося під час пологів, та й після них вона так само беземоційно посміхалася.
Після того, як Двохвостка покинула черево жінки, темна кров водоспадом вирушила на зруйновані вулиці Міста Троянд.
Не все вийшло гладко й одразу. Щось рване продовжувало тягнутися по гігантських стегнах, і велика жінка долонею потягнулася до своєї пахової зони. Там вона зачерпнула вкриті кров'ю м'ясні стрічки, і все це з бризками полетіло в напрямку чернечого війська.
Породження Мари, пробиваючись крізь хмари пилу, разом із кривавим дощем летіли на голови ченців. Чудовиська були в оманливому, але вже знайомому всім обличчі дітей.
- Демон Півночі, - сказав хтось із чорних іноків.
- Мати безпліддя, - доповнив інок з іншого боку.
- Пожирачка дітей, - теж чулося з натовпу.
- Невблаганна сука, - виплюнула Лула.
- Мара... - ледве вичавив із себе настоятель Риба.
У всьому місті було лише двоє монахів, хто раніше бачив справжнього Демона. Решті ж було нелегко відірватися від милування Марою. Щось було безпрограшним у її зовнішності, але що це було?
Невже жінці достатньо бути просто дуже великою, щоб чоловік забув про все на світі?
Так воно й було, поки перші виродки Мари не звалилися просто всередину побудови чорних іноків Явора. Мара не скупилася на своїх нащадків, тому дуже скоро кожен у монашому війську знайшов чим зайнятися.
Поки чергова Двохвостка повзла просто на юнаків у чорних робах, між хмар на нічному небі промайнуло білим невідоме світило. Світило на небі не стояло на місці, а світло від нього відбивалося від високих хмар.
Незабаром воїни в чорних робах розправилися з усім, що на них скинула Демон Мара, і основна частина іноків кинулася на Двохвостку, яка повзла їм назустріч.
4-ри дрібних породження не обійшли стороною й Олега з Лулою.
У Лули не було часу діставати з мішка свій колючий молот, тому 3-х негідників вона розтрощила золотим ключем, який вона весь цей час тягнула попутно з його ж власником.
Водночас Олег брав завдання собі під силу. Він отримав кілька подряпин на щоках, перш ніж зміг прибити булавою 4-го поганця Мари.
- Наш старий сказав «Мара», - з втомою говорив Лулі Олег. - Якщо він знайшов у собі сили говорити, то пора б йому ще раз використати цей чудовий Ключ.
Настоятель Риба мовчки спочивав у Лули на плечі. Його обличчя впиралося в Лулине погруддя, і не було до кінця зрозуміло, чи може він у такому положенні вільно дихати, чи ні.
- Легше сказати, ніж зробити, - зізналася Лула. - Я чула, як він розмовляв із вищим служителем позавчора. Настоятель за нормальних обставин може активувати Ключ раз на кілька повних місяців, а використання цього Ключа двічі за місяць може серйозно похитнути його здоров'я.
- За яких це нормальних обставин можна використовувати таку махіну? - з цікавості запитав Олег, але в Лули не було на це відповіді.
Олег чув дзвін, що передував активації Ключа, кілька разів, і всі вони були цієї ночі.
Старий на плечі в Лули виглядом нагадував великий сухофрукт.
- Скільки разів Риба використовував Ключ? - запитав Олег.
- 5-ть, - приречено відповіла Лула.
Олег міг нарахувати тільки 3-и. Напевно, 4-й і 5-й рази були в проміжок часу, коли Олег примудрився втратити свій слух.
Поки фіолетовий монах спілкувався із сірим про долю червоного, чорні вже розпороли Двохвостку, яка нещодавно вилізла прямо з Мари. Як і всі попередні Гусениці, за своєю начинкою ця була подібна до багатоповерхового шкільного автобуса. Породження Мари намагалися заново наповнити Місто Троянд.
Мара продовжувала діставати рукою свій мерзенний послід і розкидати його по всьому місту.
- Ти вмієш ним користуватися? - вказуючи на Ключ у руці Лули, запитував Олег. - Якщо вмієш - то скажи як. Мені втрачати нічого.
Лулу чомусь потішила крайня заява Олега.
- Ні, тільки настоятелю Рибі під силу пробудити Загублений Ключ Короля, - переконувала Лула.
- Тоді давай будити нашого настоятеля Рибу! - говорив Олег і попутно шукав щось у своїх кишенях. - Хоч один Дінг-Тхонг у тебе залишився?
Лула дістала з кишені квадратну цукерку білого кольору. У Дінг-Тхонгу Лули стирчав гострий носик від мигдалю, а не округлий арахіс, як у цукерці, що дісталася Олегові раніше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Отець всіх лис, Марк Лапкін», після закриття браузера.