Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

– На багато, – вклинився Голден, – давайте рухатись…

– Приблизно десять екзаджоулей, – назвала цифру старпом, – але це навскидку. І я не рахувала – просто прикинула порядок магнітуди і інше.

Амос свиснув.

– Десять екзаджоулів, це що, типу, двогігатонний термоядерний заряд?

– Це щось біля ста кілограм, перетворених безпосередньо в енергію, – вела далі жінка. Її голос став спокійнішим, – що, звісно, ми зробити не можемо. Але що б вони не зробили, магією це точно не було.

Голденів розум буквально фізично вчепився в її слова. Фактично, Наомі була найрозумнішою людиною, яку він знав. І вона щойно промовляла з погано прихованим страхом, під дією якого перебувала з самого Еросового стрибка: то була б магія, якщо протомолекула не змушена дотримуватися законів фізики. Бо якщо це правда, то у людства нема шансів.

– Поясни, – попросив він.

– Отже, – відповіла вона, натискаючи щось на клавіатурі, – нагрівання Ероса не пересуне його. Тож я можу зробити висновок, що тепло – це наслідок якоїсь виконаної ними роботи.

– І що це означає?

– Що ентропія існує. Що вони не можуть конвертувати масу в енергію з ідеальною ефективністю. Що їхні машини чи процеси, чи чим би вони не пересунули сім тисяч трильйонів тон скелі, витрачає задарма трохи енергії. Якої приблизно вистачило б на двогігатонну бомбу.

– Еге.

– Але неможливо пересунути Ерос на двісті кілометрів за допомогою двогігатонної бомби, – чмихнув Амос.

– Так, неможливо, – погодилась Наомі, – це просто залишки. Тепло – побічий продукт. Їхня ефективність вражає, але вона не ідеальна. Це означає, що закони фізики все ще працюють, що в свою чергу, вказує на те, що це не магія.

– Цілком імовірно, – додав Амос.

Наґата подивилася на Голдена.

– Тож ми, – почав було капітан, але Алекс по гучному зв’язку перебив його:

– Кеп, Ерос знову рухається.

– Слідкуй за ним, дай мені курс і мчи за ним так швидко, як можеш, – скомандував Джим, повернувшись до свого пульту. – Амосе, повертайся в інженерний. Якщо ти ще раз полишиш пост без прямого наказу, я попрошу старпома забити тебе до смерті розвідним ключем.

Замість відповіді було чути лише, як люк зашипів, відкриваючись, і бахнув, закрившись.

– Алексе, – звернувся до пілота Голден, вдивляючись у потік даних, який «Росінант» приймав з Ероса, – скажи мені щось.

– У бік Сонця – це єдине, в чому можна бути певним, – відповів марсіянин спокійним професійним тоном. Коли Джим служив на флоті, він одразу став офіцером. Він ніколи не відвідував школу військових пілотів, але знав, що роки тренувань розділили мозок Алекса на дві частини: проблеми пілотування, а все інше вторинне. Слідування за Еросом і пошук його курсу було первинним. Інопланетяни з-поза меж Сонячної системи, які намагаються знищити людство, не були проблемами пілотування і могли зачекати, поки він не вийде з кокпіту. Потім він міг отримати нервовий зрив, але доти Алекс продовжував виконувати обов’язки.

– Повернись на п’ятдесят тисяч кілометрів і тримай постійну дистанцію, – наказав капітан.

– Гм, – зреагував пілот, – тримати постійну дистанцію може бути проблематичним, кепе. Ерос щойно зник з радарів.

Джиму заціпило в горлі.

– Повтори?

– Ерос щойно зник з радару, – пілот все ще вимовляв фразу, а Джим уже вивів на свій екран панель сенсорів, аби перевірити самому.

Телескопи показували планетоїд на його новому шляху до сонця. Термальне зображення демонструвало температуру, ледь теплішу за оточуючий вакуум. Дивна трансляція з голосами і безумством, що надходила зі станції, теж була присутня. Але радар казав, що там нічого немає.

Магія, мовив тихий голос у його голові.

Ні, не магія. У людей теж є кораблі-стелс. Це просто питання поглинання енергії радару, а не відбивання її. Ерос продемонстрував, що він здатен швидко рухатися і оперативно маневрувати, а тепер став невидимий для радару. Цілком можливо, що мутант завбільшки зі скелю повністю зникне.

«Росінант » почав наздоганяти Ерос і, як результат, гравітація різко зросла.

– Наомі?

Вона оглянулась. В її очах все ще був страх, але вона тримала себе в руках. Поки що.

– Джиме?

– Зв’язок? Чи не могла б ти…

Розчаруваня на її обличчі було найзаспокійливішою річчю за останні години. Вона перевела зв’язок на його пост, і капітан відкрив запит на з’єднання.

– Корвет ООН, це «Росінант», будь ласка, відповідайте.

– Так, «Росінант», – відповіли з іншого борту через хвилинну паузу.

– Викликаю, аби перевірити наші сенсорні дані, – мовив Голден, потім передав дані, пов’язані з рухом Ероса.

– Ви, хлопці, бачите те саме?

Ще одна пауза, на цей раз довша.

– Прийнято, «Росінант».

– Я знаю, ми щойно ледь не постріляли одне одного і таке інше, але давайте облишимо це, – сказав Голден. – У будь-якому випадку, ми переслідуємо скелю. Якщо ми втратимо її слід, то ніколи не знайдемо її знову. Не бажаєте приєднатися? Було б непогано мати підтримку, якщо воно в нас вистрілить абощо.

Ще одна затримка, цього разу майже на дві хвилини; потім інший голос. Старший, жіночий і цілком позбавлений зухвальства та злості, як молодий чоловічий голос, з яким вони нещодавно мали справу.

– «Росінант», говорить капітан екскортного судна ООН «Раві» Макбрайд.

Ой, подумав Джим, я весь час розмовлялв з першим офіцером. І от лише тепер говорить капітан. Це добрий знак.

– Я надіслала запит командуванню флота, але затримка наразі складає двадцять три хвилини, а скеля набирає швидкість. У вас є план?

– Насправді немає, «Раві». Лише слідувати і збирати інформацію, допоки не побачимо можливість зробити щось інше. Але якщо ви підете слідом, сподіваюсь, ніхто з ваших людей не вистрілить в нас випадково, поки ми там розбиратимемось.

Довга пауза. Голден розумів, що капітан «Раві» зважує правдивість його слів щодо погроз, які він робив у бік наукового судна. А якщо він в курсі того, що відбувається? На її місці він би міркував так само.

– Слухайте, – сказав він, – я назвав вам своє ім’я. Джеймс Голден. Я служив лейтенантом в ООН. Моя особиста справа має бути в файлах. Там вказано звільнення з позбавленням прав і привілев, але також вказано, що моя родина живе в Монтані. Я хочу, аби скеля вдарила по Землі, не більше вашого.

Тиша на тому боці продовжувалась декілька хвилин.

– Капітане,