Читати книгу - "Вовк-тотем"

загальне керівництво процесом буду здійснювати я, а конкретне — Біліґ, він вирішуватиме, коли вирушати, як розбивати табір і ділити луки. У Комітеті висловлювалося й чимало заперечень — що це далеко, що в горах багато вовків і комарів, що немає ніякого обладнання… Тож якщо щось станеться, головну відповідальність нестиму я. Тому я й вирішив піти разом з вами, ще й візьму виробничу бригаду, ванни для профілактичного купання овець, контейнери для овечої вовни, тимчасовий бригадний комітет і тимчасову ветеринарну станцію, а також хочу побудувати декілька доріг у горах.

— О! — тільки й сказав Улзій. Було схоже, що він глибоко про щось задумався.

— Ця справа — твоя заслуга, — продовжував Бао. — Ти тут виявив далекоглядність. У країні не вистачає яловичини й баранини, тож цього року нашому підприємству знову додали завдань «зверху», усі чотири брагади заговорили про те, що пасовищ недостатньо, і якщо не освоїти нових, цьогорічний план не зможемо виконати.

— Ягнята ще малі, — сказав Улзій, — ще слід почекати, перш ніж переганяти їх на пасовище. Чим ти плануєш займатися ці дні?

Бао Шуньґуй, анітрохи не приховуючи намірів, відповів:

— Виберу кількох гарних мисливців, організую маленький загін і влаштую тренування зі стрільби. Я вже виписав у начальства чимало патронів — хочу позбавити Орхонський степ сірого лиха. Нещодавно я переглянув зведену таблицю показників збитків, що їх зазнало пасовище за десять років, при цьому виявилося, що більша половина цих збитків щороку була скоєна вовками — вони перевищили й погодні лиха, й засухи, й хвороби. Тож якщо ми хочемо збільшити кількість поголів’я худоби на нашому підприємстві, ми повинні діяти в двох напрямах — знищувати вовків і освоювати нові пасовища. А тим більше на новому пасовищі вовків багато, і якщо їх не стримувати, нам не вдасться його освоїти.

— Ні, так не піде, — перебив його Улзій. — Вовки дійсно завдають збитків, але якщо винищити їх, тоді пасовище зазнає не збитків, а великої біди, якої потім нічим не виправиш і не компенсуєш.

Бао Шуньґуй підвів голову, подивився на небо й сказав:

— Я давно чув, що ти й Біліґ, а також іще декілька старих скотарів завжди заступаєтеся за вовків. Що ж, сьогодні можеш говорити відверто, нічого не боячись…

— Якщо я за щось боюся, то за пасовища, — сказав Улзій, прочистивши горло, — і за те, щоб власними руками не зруйнувати такі чудові землі, які залишились нам від предків. А що стосується вовків, то я вже більше десятка років кажу про це, і далі казатиму… Я прийняв керівництво пасовищем більше десяти років тому, і за цей час поголів’я худоби збільшилося лише вдвічі, однак ми здали керівництву втричі більше корів і баранів, ніж інші підприємства. З досвіду я можу сказати, що це — завдяки охороні пасовищ, які є основою скотарства. Однак уберегти пасовища важко, найголовніше тут — суворо контролювати кількість худоби, що на них випасається, особливо кількість коней у табунах, оскільки корови й вівці пасуться тільки вдень, а ввечері — ремиґають і можуть уже не їсти траву, а в коней — пряме травлення, тож вони найбільше споживають трави, більше того, якщо кінь не їстиме ввечері, він не накопичить жиру, тому коні їдять і вдень, і вночі — цілими днями (!), і цілими днями опорожняються. Одному барану на рік потрібно 20 му пасовищ, а одному коневі — щонайменше 200 му! При цьому коні найдужче псують траву своїми копитами: якщо табун коней пробуде на якійсь ділянці десять днів або півмісяця, цій ділянці — кінець, вона перетвориться на пустелю. Улітку ще нічого — дощів багато й трава росте швидко, але в інші сезони кожний скотарський пункт повинен переїжджати ледь не раз на місяць і перевозити все своє господарство, щоб не дати коням вигризти все до останку. Корови також псують пасовища, у них є такий недолік — вони коли повертаються додому, не йдуть урозсип, а ті корови, що з однієї родини, неодмінно стануть рядком і підуть чередою. Але ж корова велика і важка, і копита в неї тверді, тож за декілька днів вони на гарному пасовищі протопчуть піщані доріжки, і якщо не переїжджати часто, біля юрт на один-два лі скрізь утворяться піщані стежки й рівчаки. А якщо ще й згадати, що овечі отари товчуться тут щодня, то за два місяці навколо всього табору і травинки не залишиться. Кочове скотарство якраз і виникло задля того, щоб давати пасовищам змогу передихнути. Трава найбільше боїться, коли її витоптують, боїться перевантаження — коли її жадібно виїдають і брутально витоптують.

Побачивши, що Бао Шуньґуй уважно його слухає, Улзій на одному подиху продовжив:

— І ще ключовий досвід в охороні пасовищ — не можна надмірно винищувати вовків. У степу Дуже багато диких тварин, які винищують траву, і найлихіші з них — щури, зайці, байбаки та дзерени. Усі вони — просто лихо для пасовища! Якщо не буде вовків, тільки щури з зайцями за декілька років перериють увесь степ. Вовки ж — їхні природні вороги, які стримують їх чисельність, тож коли є вовки, гризунам уже не вдасться все тут перевернути. Якщо ж оберігати пасовища, то й здатність господарства протистояти лихам збільшиться. Візьмемо, наприклад, снігопади. У нашому господарстві це біле лихо відбувається доволі часто. В інших колгоспах буває так, що один великий снігопад забирає більше половини худоби, однак у нас ніколи не буває таких значних збитків. А чому? Тому що в нас трава на пасовищах розкішна і щороку восени ми можемо накосити достатньо сіна, а в останні роки з’явилися ще й косарки, які дають змогу економити сили, тож менше, ніж за місяць, можна скосити все пасовище й заготувати сіна достатньо, щоб пережити природні лиха. Крім того, розкішна трава — завжди висока, тож сніг її не прикриває повністю; якщо трава гарна — вода не вимиває землю на пасовищах, джерела маленьких річок не замулюються і навіть у випадку посухи є вода для людей і худоби. Якщо трава гарна, то й худоба справна, і за ці роки в нашому