Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перше ускладнення виникло в час від’їзду. Господиня, в якої заночувала Алікс, мадам Белора, забажала їхати з ними. Удова збиралася до Олександрії у власних справах, і вирішила скористатися нагодою. Вона схилила на свій бік стражників, давши їм, без сумніву, кілька піастрів. Її посадили в карету. Алікс знала, що друзі можуть з’явитися в будь-яку мить. Вона настояла на тому, щоб саквояж з пістолетами та ножем стояв у неї під ногами. Та ось, замість того, щоб спокійно приготуватися до нападу, доводилося вести чемну розмову з цією святенницею.
— Доню моя, — медовим голосом говорила вдова, — не треба так висуватися з вікна! Ви робите собі гірше. Цей краєвид для вас більше не існує. Думайте про небесну красу, яку ви тепер будете вічно прославляти.
— Якби ви тільки знали, мадам, яка я щаслива.
— Я знаю, і уявіть собі, що заздрю вам. Звісно, моє життя цілком інше. Я присвятила себе чоловікові, дітям. Однак, я інколи питаю себе, чи не була я створена для Господа.
— Як це цікаво, — сказала Алікс, яка не припиняла визирати у вікно.
— Справді? Мені здається, що в чернецькому житті я знайшла би той мир, до якого прагне вся моя душа.
Завита за модою минулого сторіччя, стара, у зморшках, жінка в шовковій накидці зобразила наївну гримасу недоторканої, щоб виразити, як їй хочеться бути нареченою Господа.
— Ви знаєте, я була такою відданою Йому, що мій чоловік навіть інколи ревнував мене.
— Не може бути! — увічливо відгукнулася Алікс.
За півгодини цієї важкої розмови, коли карета уповільнила хід перед крутим поворотом, у вогкому повітрі пролунали два вибухи. Алікс кинулася до дверцят, нічого не побачила, припала до заднього віконця карети: один зі стражників, поранений, упав на землю. Мішель зупинив карету. Другий стражник пришпорив коня, під’їхав до кучера й наказав йому рухатися. Тієї ж самої миті з-поза невисокого кам’яного садового муру вискочив на коні метр Жюремі, і з шаблею наголо кинувся на стражника. Той витяг з піхв свою, і вони почали битися.
Спершу здивована вдова Белора збагнула, що Небо щойно послало їй нове випробування. Вона почала голосити, немов скотина, яку б’ють батогом. Алікс, яка схвильовано спостерігала з карети за боєм, повернулася до неї та попросила її замовкнути. Та заволала ще голосніше. Тут до її крайнього подиву дівчина спокійно повернулася до неї ще раз і дала їй два гучні ляпаси.
— Та замовкни вже, стара дурепо!
Приклавши долоні до щік, які ще пекли після вдару, вдова Белора мовчки споглядала жахливу сцену. На її очах така сумирна кілька хвилин тому майбутня черниця зняла з себе сувору сукню Христової нареченої та постала на світ Божий в уборі кавалера. Потім вона відкрила сак, що стояв на підлозі, скинула своє взуття, натягла високі черевики шоколадного кольору, прив’язала до підборів шпори. Назовні не вщухав дзвін шабель. Метр Жюремі перемагав, але супротивник з останніх сил чинив опір. Раптом випадок ледве не зіпсував усього. З-поза карети, яка нерухомо стояла на повороті, виїхав галопом якийсь яничар. Він швидко зрозумів, хто нападав, і поспішив на допомогу сбірові, щосили розмахнувшись кривою шаблею. Метр Жюремі відступив. Алікс бачила за муром Франсуазу, яка не наважувалася вистрелити, оскільки бій був надто напруженим, а вона знаходилася далеко. Повернувшись до карети, де досі лементувала набожна вдова, Алікс схопила пістолет, який зарядила вчора ввечері, звела курок. Супротивники були за два кроки від неї. Вона дочекалася, коли яничар опинився один в прицілі та вистрелила. Рука мавра була як раз піднятою; куля пройшла крізь його груди навиліт. Він упав. Стражник консульства був так здивований раптовим падінням свого союзника, що застиг на мить довше, чим було потрібно. Одним ударом шаблі Жюремі розрубив його голову, другим проштрикнув серце, і той з глухим звуком упав навзнак.
Алікс радісно закричала. Але треба було поквапитися. Франсуаза відтягла трупи на узбіччя та заховала їх за муром. Мішель підвів карету до в’їзду до пальмового гаю, де і заховав її. Метр Жюремі зв’язав кучера — не дуже сильно, але так, щоб створити йому алібі. Удовою Белора Алікс зайнялася сама:
— Запам’ятайте добре те, що ви тут бачили, — сказала вона їй серйозно. — Мене викрали двоє розбійників-турків. Якщо стверджуватимете щось інше, мої друзі негайно допоможуть вам наблизитися до небес.
Потім додала зі сміхом:
— Якщо ж ви ще заздрите моєму місцю в монастирі, то воно тепер вільне.
Тим часом Франсуаза підтягнула стремена коня одного зі стражників. Алікс скочила в сідло і троє друзів помчали галопом на схід.
Коли вони опинилися досить далеко від місця викрадення, метр Жюремі від’їхав убік від дороги до руїн, які виднілися на пагорбі. Вони спішилися, відпустили коней пастися. Протестант розповів Алікс про те, що відбулося в Каїрі.
— Жан-Батіст повернувся! — скрикнула вона.
Їм коштувало неабияких зусиль відмовити її негайно вернутися до міста. Відчувати, що чоловік, якого вона кохає, знаходиться за кілька годин їзди верхи звідти і, попри це, їхати далі було нестерпною мукою. Закохані, яким доля посилає доказ їхньої доброї вдачі, неодмінно намагаються покласти на неї ще більш зухвалі сподівання. Вона казала, що, коли вже він вирвався з Версалю та від Короля, йому не страшно буде зустрітися з нею в Каїрі. Метр Жюремі з Франсуазою радили їй набратися терпіння, повторювали настанови Жана-Батіста і, нарешті, переконали. Вони домовилися, як діставатимуться до Синаю.
— Поспимо зараз у цьому тихому місці та вирушимо завтра вранці, — сказав метр Жюремі.
Вони лягли, але то був неспокійний відпочинок без сну. О шостій посідлали на коней та поїхали. Їм нічого було боятися в цій світлій ночі біля гирла, де молоко місячного світла дробилося поверхнею річки та каналів на тисячі дрібних осколків.
Ранком вони побачили Ісмаїлію. Заїхали до неї об одинадцятій годині. Місто було безмовне, і здавалося ще повністю зануреним у сон. Крамарі позачиняли на своїх крамницях усі віконниці та вікна, двері — ще щільніше. На вулицях не було ні душі. Метр Жюремі ніскільки не боявся за себе та супутниць: не могло бути, щоб новина про викрадення, яка спочатку мала стати відомою в Каїрі, вже могла долетіти сюди. Але, як і жінки, він відчував смутну тривогу через видовище мертвого міста, яке, однак, не було ні розграбованим, ні безлюдним.
Вони проїхали між двох
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.