Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Моє рішення не зміниться, — твердо відповіла Арселія, дивлячись йому в очі. — І більше немає про що говорити. І... мабуть, Ви можете залишити Дармсуд. Бажання Вашого батька виконано, а Вас чекають інші турботи і власна доля. Буду рада, якщо одного разу Ви знайдете щастя з гідною жінкою.
— Немає нікого іншого, кому б я побажав віддати своє серце, — заперечно хитнув головою Анвар. — Хіба може зрівнятися полум'я свічки із сяйвом сонця? Чим далі від вас, тим менше спокою я матиму.
— У такому разі, мені шкода. Я не хотіла б бачити вас самотнім та позбавленим кохання, але моя доля визначена.
І, не попрощавшись, вона розвернулася і зникла в натовпі.
Лорд Анвар стримано вклонився їй услід, проте губи його стиснулися в тонку нитку, а обличчя стало суворішим. Невдовзі погляд його вихопив серед чужаків знайому огрядну фігуру старшого євнуха. Джаліл тільки-но закінчив розмову з якимось поважним торговцем й залишився на самоті, тому навіть зрадів, коли побачив Анвара. Відбувся короткий обмін привітаннями й кількома нічого не значущими фразами, а потім обидва співрозмовники неспішно попрямували до палацу.
— Боюся, що мої зусилля не увінчалися успіхом, — повідав лорд Анвар, переконавшись у тому, що їхню розмову не підслуховують. — Ясновельможна пані не зважиться пов'язати своє майбутнє ані зі мною, ані з будь-яким іншим підданим імперії. Я не хотів би вірити чуткам, але, схоже, цього разу вони виявилися правдою: серце пані вже зайняте.
— Ви говорите про... — обережно уточнив Джаліл.
— Про те, що Арселія ось-ось ступить, якщо ще не ступила, на слизький шлях, віддавши свою прихильність північанину.
Запанувало довге мовчання, порушити яке довелося Анвару.
— План був точний і мудрий, але, на жаль, лорд Зафір запізнився з його втіленням і тепер не визнає власної помилки. Так само як і того, що Арселія незабаром збезчестить себе. О стихії, це ганьба для малої ради та імперії загалом: під носом у представників найстаріших родів мати спадкоємця злягатиметься з регентом! Зафір вар Іяд про це знатиме, але мовчатиме, бо, начебто, дійшов взаєморозуміння з Ульфом Ньордом, і руйнувати це взаєморозуміння буде не вигідно жодній зі сторін.
— Припустимо, — примружився Джаліл. — І що з того?
— Хіба вас це не ображає?
— Мене? — Джаліл пирхнув.
— Як вірного підданого імперії, звісно. Хіба подібне не має піддаватися розголосу? Хіба розпуста не вимагає покарання?
— Не скажу, що схвалюю їхню симпатію. Проте пані тепер не під моєю опікою, а лорд Зафір чітко дав зрозуміти, що вирішуватиме сам. Але задовольніть мою цікавість, чому це настільки бентежить Вас? Невже відмова жінки так болісно вразила Ваше самолюбство?
— Як і зневага лорда Зафіра — Ваше. Ви ж попереджали його, що зволікання — це помилка? Але він не захотів навіть слухати.
— Ця розмова стає все більш цікавішою. Прошу, продовжуйте.
— Нескладно здогадатися, що, знаючи Арселію, Ви сумнівалися в успіху цієї затії, — знизав плечима Анвар. — Але Зафір схильний вважати власну думку єдино правильною. І тепер з його вини імперію чекає черговий скандал. А це… це ознака остаточного програшу. Рід Фарріт приречений: Аділь занадто малий і не зможе утримати Стихії під контролем. Почнеться довга й болісна суперечка за право наслідування, але обрати нового спадкоємця недостатньо. Країні потрібен володар, здатний об'єднати серця підданих, той, хто підкорить магію і подарує людям надію.
— І в кого вистачить сил на це?
— З Вашою допомогою — у мене.
Джаліл, на подив Анвара, не здивувався цьому висновку, принаймні його погляд не відірвався від камінців бруківки, а на обліччі залишився вираз цілковитого спокою і задумливості.
— Нічого не хочете запитати? — м'яко поцікавився Анвар.
Старший євнух перекинув кілька намистин на чотках й хмикнув:
— Чому ж. Що отримаю я, якщо перемога залишиться за Вами?
— Місце в малій раді. Шану й повагу, яких Ви заслуговуєте. Визнання, титул та славу.
— Чому Ви вирішили, що мені можна вірити? Що я не розповім про все регенту або раді?
— Вибачте мені певну різкість, але, якщо розмірковувати неупереджено, навіщо це Вам? Ви вже не молоді, ще одного шансу просунутися уперед може й не зʼявитися. Ані Зафір, ані, тим більше, Ульф Ньорд не запропонують Вам більшого. Скажу навіть, якщо нічого не змінити, Ви ризикуєте зустріти зиму в зашморгу, дриґаючи ногами у повітрі. Я ж пропоную Вам інший вибір в обмін на одну єдину послугу.
— Що ж я маю зробити?
— Те, що треба було зробити три місяці тому. Дозвольте хлопчику-імператору мирно покинути цей світ. Решту я беру на себе.
Пальці Джаліла стиснулися в кулак, намистини чоток протяжно скрипнули.
— Це непросте рішення. Я повинен подумати.
— Звісно. Але тільки два дні, більшого запропонувати не можу.
— Мені їх вистачить.
— Тоді чекаю на Вашу відповідь. Ви знаєте, як мене знайти.
***
Попрощавшись із Джалілем, Анвар неквапливою ходою попрямував у протилежну від палацу сторону. Аристократ ішов начебто безцільно, проте незабаром опинився на жвавій торговій вулиці. Він раз у раз зупинявся біля прилавків, розглядаючи якісь дрібниці, або завмирав перед вітринами, милуючись виставленими всередині товарами. З боку це здавалося простою цікавістю, але Анвар уважно спостерігав за відображеннями в склі та полірованому металі, намагаючись вирахувати в натовпі тих, хто міг би стежити за ним.
Нарешті, переконавшись в тому, що все спокійно, він звернув з основної дороги у вузький провулок, витяг з ніші біля чийогось паркану тугий згорток й пірнув під прикриття господарських будівель.
У таверну, набиту дуже підозрілою публікою, увійшов уже не аристократ в вишуканому вбранні, а непримітний сутулий чоловік із закритим тканиною обличчям. Озирнувся, перекинувся кількома словами з трактирником і впевнено попрямував до столика, за яким сиділо троє найманців. Пошарпані, брудні, з такими не бажали б зв'язуватися ані пристойні торговці, ані погоничі караванів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Регент. Право сильного, Анні Кос», після закриття браузера.