Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Рече йому Валеріян: "Якщо хочеш звіститися про вічне життя, то пообіцяй нам, що істинно покаєшся і, відступивши від блуду, навернешся до Бога, Якого проповідуємо. Ми ж обіцяємо тобі, що, коли, усічені бувши, вийдемо із тіла, тоді розчинить Бог очі твої і побачиш життя вічну славу, яка нам подається". Максим же із клятвою пообіцяв, кажучи: "Нехай згорю вогнем, коли не буду відтоді вірувати в єдиного Бога, Котрий дає життя вічне по тимчасовім, тільки ви обіцяне мені виконайте". Мовили ж святі: "Повели ж слугам, щоб не боронили нам на короткий час зайти у дім твій. Ми ж подбаємо закликати до тебе такого чоловіка, який просвітить душу твою, щоб міг ти побачити ясно обіцяне нами". Максим же забрав їх з радістю до свого дому, ніхто із воїнів не смів сказати йому щось супроти. Святі ж у Максимовім домі поширили спасительне слово і навчали вірити в Господа нашого Ісуса Христа. Всі уважно їх слухали аж до ночі, і повірив Максим із домом своїм, і з воїнів багато хто повірив. Уночі ж прийшла до них свята Киликія зі священиками, і хрещені були ті, що повірили, і провели ніч у молитві та бесіді про вічне життя.

Коли ж засіяла денниця, рече свята діва до христових страстотерпців: "Будьте міцними й великодушними воїнами Господніми, це ж бо відходить тьма нічна, і світло починає сіяти, ви ж бо вдягніться у зброю світла і йдіте здійснювати своє знамірення: на добрий подвиг піднімайтеся, віру зберігайте, йдіте-бо взяти вінця правди, якого вам воздасть Господь". Пішли святі старатливо до визначеного місця і, коли повз храм Дієвий проходили, нуджені були від жерців, щоб принесли кадило на Дієвий олтар, бо годі було комусь минути того храма, перш ніж не учинити жертву Дію. І всі, хто входив у місто чи виходив із нього, затримувались у тій дорозі жерцями, і приводили їх до Дієвої жертви. І цих-ото святих мучеників затримавши, принуджували, щоб поклали кадило на олтар. Вони ж не тільки не послухали, але й зганили безум'я їхнє, і через те тоді й відсікли їм святі їхні голови. Коли ж усічено було їх, Максим із клятвою звістив усім наближеним, кажучи: "Бачу ангелів Божих, що, як сонце, сяють, котрі душі посічених мучеників із тілес, ніби прекрасних якихось дівиць зі світлиці, вивели і зі славою великою у небеса переносять". Коли він це казав, багато невірних у Христа повірило.

Довідався єпарх, що Максим прийняв християнську віру, повелів його пруттям міцно бити доти, доки не віддав душу свою в руки Господу, тіло ж його святе діва Кикилія, взявши, поховала із тілами святих мучеників Тивуртія та Валеріяна. Повеліла ж над святим Максимом зобразити на гробі птицю Фенікса, являючи віру святого, що повірив про майбутнє воскресіння із мертвих через уподоблення із Феніксом.

По тому повелів єпарх шукати Тивуртієвих та Валеріянових маєтків, і не знайшов, бо все вже вбогим свята Кикилія роздала. Через те послав слуг своїх схопити її. Коли прийшли вони до неї, рече свята: "Послухайте мене, сусіди мої та браття. Хоча і слуги ви єпархові, одначе думається мені, що не похваляєте його безбожжя. Я хочу за Христа, Господа мого, страждати й померти, бо не бажаю мати дружби із малочасним цим життям, але шукаю вічного. До Нього швидко прийду, беріте мене і не жалійте юності моєї, мучте і смерті віддайте". Почувши слова її, пожаліли на те, що така красна дівиця, і доброродна, і премудра бажає смерті, і молили її, щоб такої краси своєї не погубляла самовільною смертю. Вона ж каже їм: "Не гублю я красної юності своєї, але на ліпшу змінюю і віддаю болото за золото, глину за коштовного каменя, земного тіла хоромину за пресвітлі небесні палати — чи ж бо не добра така є купля? Цього я і вам бажаю". І говорила багато про воздаяння праведним, аж усі, хто чув те, зворушені були. Було ж велике зібрання в домі її мужів та жінок, котрі слухали корисного її учення. Запитала свята всіх велеголосно, кажучи: "Чи вірите, що правдиве все, мовлене мною?" Вони ж єдиними вустами відповіли: "Воістину віруємо! І проповіданого тобою Христа ісповідуємо за Бога істинного, має-бо тебе, таку рабу Свою!" Тоді свята наповнилася радості невимовної і послала відтак по єпископа Урвана, котрий прийшов до її дому, хрестив тих, котрі повірили, до чотирьохсот душ чоловічої та жіночої статі, і став дім її Церквою Христовою. Коли таке сталося, єпарх Алмах поставив перед неправедним судищем своїм праведну рабу Христову і, запитавши її про віру, почув од неї ім'я Христове, яке проповідувала дерзновенно. Сказав до неї жорстоко: "Звідки таке маєш дерзновення?" Відповіла свята: "З доброго сумління — від віри безсумнівної". Рече суддя: "Чи не відаєш, окаянна, що маю від царів владу мертвити і живити?" Відповіла свята: "Брешеш, кажучи, що маєш владу живити, належить тобі казати, що тільки мертвити маєш владу, а не живити, можеш-бо убити, але не можеш оживити". Суддя ж рече: "Принеси жертви богам і відкинься Христа, щоб я відпустив тебе". Свята ж відтак виявила себе готовою померти за Христа. Повелів, отож, мучитель відвести її у дім її і там у розпеченій лазні заморити. І була вогнем та димом морена три дні і три ночі, але благодаттю Божою стала охолоджена й оживлена. Довідався про це Алмах, що продовж такого часу в розпаленій лазні мучениця залишилася жива, повелів її там мечем посікти. Прийшов, отож, кат, ударив її мечем тричі у шию і не відсік голови, і, так покинувши її, відійшов. Вірні ж зібрали кров її губкою і полотниною, а свята прожила ще три дні, добророзумно говорячи і вірних у вірі утверджуючи. Відтак, молячись, віддала свого духа в Божі руки, і була похована чесно.

У той-таки день пам'ять святого мученика Прокопія, що з Кикилії. І святого мученика Менигна-білильника із Колонії Єлиспонтійської. І преподобного отця нашого Агави Ізмаїльтянина. І успіння святого праведного воїна Михайла Болгарина.

І забиття святого добровірного великого князя Михайла Ярославовича Тверського, який від безбожних татар неповинно постраждав.

Місяця листопада в 23-ий день

Пам'ять святого отця нашого Амфилохія, єпископа Іконійського

Святий Амфилохій, із юного віку Бога возлюбивши, став ченцем і проходив пістницьке життя, втікаючи від поговору та сум'яття мирського, в усамітненому й пустельному місці пробував, щиро служачи на самоті єдиному Богові, і сорок років пробув в одній печері, творячи подвиги. Коли ж