Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

Троє чи четверо забігло так далеко, що їх годі було розшукати, і ніхто так ніколи й не довідався про їхню доленьку. Чотирнадцятеро чи п’ятнадцятеро кролів вирушило назад із Горицвітом десь перед ні-Фрітхом, але до ночі вони не спромоглися подолати всю відстань. До того ж їм довелося бороти не тільки власну втому та кепський настрій. У лихої вісті ноги сягнисті. До Цезаревого Пояса ще й далі полетіла чутка, що жахливого генерала Звіробоя з його Оуслою вщент розгромлено на Вотершипському пагорбі, а рештки його війська у вельми плачевному стані тягнуться на південь. Зла Тисяча негайно почала гуртуватись: зібралися горностаї, лисиці, вийшов навперейми котяра з якоїсь ферми. Після кожного передиху кролі недолічувались когось із товаришів, і ніхто не міг пригадати, що ж його спіткало. Спостигла біда й Вербену…

Але попри всі страхи й небезпеки Горицвіт не занепадав духом і ревно оберігав рештки свого загону. Надвечір наступного дня, коли «Мітка правої передньої» саме була на сильфлаї, він пройшов, накульгуючи, лінію вартових, а за ним тяглися семеро вцілілих бійців…

Тієї хвилини, коли налетів собака, тільки Жовтоцвітові, Будякові та ще трьом солдатам вистачило тями кинутись у відкопаний тунель. Опинившись знов у Сотах, Жовтоцвіт негайно з усією своєю командою здався П’ятому, який ще й не дуже розумів, що діється. Припавши до землі, переможець і переможені довго прислухалися до собачого шаління нагорі, аж поки П’ятий достатньо отямився і пробрався до отвору тієї нори, де лежав напівпритомний Кучма. Тут він якось розтлумачив Падубові й Срібному, що облогу знято.

З якою радістю всі кинулися розгрібати закидані проходи! Перший із спалень у Соти вискочив Дзвіночок. Згодом він не раз і все з новими дотепними подробицями зображав «капітана П’ятого» на чолі полонених ефрафанців: «наче синичка арештувала зграю галок, які полиняли й не встигли ще відростити нове пір’я!»

А втім, колоністи попервах не дуже звертали увагу на полонених, бо всі тільки й думали в ці хвилини, що про Ліщину та Кучму. Схоже було, що цього разу Кучмі не вижити. Підпливаючи кров’ю з шести ран і заплющивши очі, він лежав у тому тунелі, якого відстояв від ворога. Він не відгукнувся, коли Хізентлай сказала йому, що ефрафанці зазнали поразки й колонія врятована. Скоро кролі обережно вирили кругом нього ширшу нору й домовилися про чергування коло зраненого героя. Кролиці по черзі сиділи біля нього, злизуючи кров, очищаючи йому рани й дослухаючись, як він важко дихає.

Тим часом Ожина й Кульбаба прогреблися крізь Кегаарів тунель, який був не дуже закиданий, і розповіли про свої пригоди. Кульбаба не міг придумати, що скоїлося з Ліщиною після того, як собака зірвався з прив’язку. Пополудні кролі вже стали побоюватись, чи не спіткала їхнього Головного біда. Нарешті стривожений та опечалений Чашечка почав наполягати на тому, щоб вирушити по Ліщину на ферму. Зразу ж піти з ним зголосився П’ятий, і вдвох вони вирушили до В’язового Гаю. Вони й небагато пройшли, коли П’ятий угледів кроля, що біг у їхньому напрямку по західному шпилю. Друзі помчали йому назустріч. То був Ліщина! П’ятий побіг далі назустріч Ліщині, а Глао поніс радісну вість до Сотів.

Вислухавши звіт про всі події (і Жовтоцвітову розповідь у тім числі), Ліщина попросив Падуба взяти двох-трьох кролів та оббігти весь пагорб, щоб переконатися, чи й справді ефрафанці пішли геть. Тоді він спустився в тунель, де лежав зранений Кучма. Хізентлай, що сиділа поруч, підняла на Ліщину очі.

— Тільки-но він прокидався, Ліщино-ра! — сказала вона. — Спитав, де ви, а ще сказав, що дуже болить вухо.

Ліщина потерся носом об ковтунувату шапку на Кучминій голові. Волосинки позлипалися від засохлої крові й кололись, мов колючки.

— Ти переміг, Кучмо! — сказав він. — Вороги втекли!

Якусь хвилину Кучма не ворушився, а тоді розплющив очі й підвів голову. Надувши щоки, він понюхав Ліщину і Хізентлай. Нарешті Кучма прошепотів, ще й передражнюючи Кегаара:

— То шо, кінесь панові Звіробою, так?

— Так, — підтвердив Ліщина. — Я хочу допомогти тобі вибратися на сильфлай. Надворі тобі зразу стане краще. Та й нам легше буде почистити тобі рани. Ходім!

Насилу підвівшись, Кучма захитався, але таки вийшов у зруйновані Соти. Там він упав на долівку, перепочив і за другою спробою дістався до Кегаарового тунелю.

— А я вже думав, що він доконав мене, — сказав Кучма. — Віднині я вже не боєць… А ти… твій план таки спрацював, Ліщино? Як ти вибрався з ферми?

— Мене привіз на грудуділі чоловік, — відповів Ліщина.

— А решту шляху ти, певне, летів у повітрі, попахкуючи білою паличкою? — не повірив Кучма.

— Ой! — тільки й мовила Хізентлай, широко розплющивши очі. — Він і справді приїхав додому в грудуділі! Саме таким він мені привидівся тоді — тієї ночі в Ефрафі, коли ти покликав мене до свого лігва! Пам’ятаєш?

— Пам’ятаю, — відповів Кучма. — І ще пам’ятаю, що я тоді на те сказав. Я сказав, щоб ти розповіла про це П’ятому! Ходімо до П’ятого! Якщо він повірить тобі, Ліщино-ра, тоді й я повірю!

50. Епiлог

Збігло півтора місяця. Була середина жовтня. Стояв ясний, погідний вечір. Хоча листя ще не опало з буків і сонце пригрівало, видно було, що широкі простори пагорбів уже перетворюються на зимову пустку. Дедалі менше ставало квітів — більшість рослин уже відцвіла й принесла насіння. Рідко де-не-де задзижчить яка комашина. Стояла пора тихого вирію, коли в тепліші краї подавалося все, що не могло вистояти супроти зими.

Багато людей стверджують, ніби люблять зими, але насправді вони тільки тішаться захищеністю від зими. Для птахів і диких звірів, як і для бідняків, зима — то інша річ. Кролям, як і більшості диких тварин, нелегко перебути зиму. Іноді їм доводиться кілька днів поспіль сидіти під землею, жуючи саму жуйку. Взимку вони частіше хворіють, від холоду стають не такі життєздатні.. А проте в лігвах їхніх може бути