read-books.club » Сучасна проза » Таврований 📚 - Українською

Читати книгу - "Таврований"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таврований" автора Нік Ремені. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 122 123 124 ... 132
Перейти на сторінку:
не візьмеш. Все вказувало на нього. Ковпак розвернувся і, спираючись на палицю, кутаючись в довгий плащ, зашкутильгав за групою.

Відразу ж групі командира довелося зіткнутися з ворогом. Противник займав всі гірські проходи. На кожній гірській стежинці партизан підстерігали засідки.

Партизанам довелося вести щоденні запеклі бої. Особовий склад танув на очах. Багато дрібних груп німці відсікали від основної. Вони змушені були добиратися до місця збору самостійно. Так відкололися групи Базими і Тутученка.

З перших же днів основне навантаження прийняла на себе рота Карпенка. Автоматники діяли злагоджено, оперативно і напористо. Це давало можливість йти напролом, знищувати заслони ворога. Але з відходом Базими і Тутученка у Ковпака не залишилося карт.

Начальником штабу йому довелося призначити мінера Платона Воронька. Він закінчив Харківський автодорожний інститут, Літературний інститут ім. М. Горького і курси мінерів. Добровольцем пішов на фронт.

Орієнтація на місцевості ускладнилася. Це приносило Ковпаку багато неприємностей. Призводило до численних втрат.

В одному з боїв відсікли командира роти автоматників Федора Андрійовича Карпенка. Разом з майором Анісімовим вони цілий день бродили по горах, сподіваючись знайти свій загін. Остаточно знесилені, вирішили відпочити.

Незабаром Федю почала мучити бездіяльність. Він не міг відлежуватися, коли Дід, можливо, вів бій. Він хотів відшукати групу. Анісімов залишився в кущах, а невгамовний Федя продовжив пошуки. Він відійшов зовсім недалеко від кущів, де відпочивали. І напоровся на німців.

Потім ходила легенда, що Федя потрапив у полон. Його довго допитували, але він зумів утекти. Це так і залишалося легендою. Якби Карпенко був живий, він обов’язково б зустрівся зі своїми братами по зброї.

Федя Карпенко часто повторював: «Якщо померти, то на рівному місці». На жаль, його мрія не збулася. Він помер в таких ненависних йому горах. Всього з ударної роти прибуло на місце зустрічі п’ять бійців.

Відкололася від Ковпака група заступника начальника штабу Тутученко. Він з вісімнадцятьма бійцями ще в Карпатах пішов у розвідку. Коли повернувся, Діда не застав. Рухався на північ по старому маршруту.

Без боїв дістався до Збруча. Там групу оточили. Хлопці обдурили противника. Прилаштувалися у хвіст нападаючим, блискавично захопили автомашини. Об’їхали іншу німецьку колону, перебили велику частину гарнізону міста Волочиськ.

Далі пробивалися на автомашині, переодягнувшись в поліцейських. Група Тутученко однією з перших дісталася до хутора Конотоп.

Під час форсування Прута і переходу через залізницю ворог відрізав від загону Ковпака авангардну групу на чолі з начальником штабу. Вона складалася з двох розвідників — Петра Бичкова та Дениса Сениченко, мінера Якова Давидовича та кінооператора з Москви Бориса Вакара. Спроби прорватися до своїх не давали результату. Партизани натикалися на збройні заслони ворога.

Вирішили виходити з гір своїм окремим маршрутом. З великими труднощами, замучені зустрічними боями, голодні й обірвані, партизани вибралися на рівнину. Там добрі люди допомогли їм: нагодували, провели по безпечним дорогам, розповіли, як рухатися далі. Йшли ночами на північ.

Майже місяць пробивалися до своїх. Пройшли Станіславську, Тернопільську, Кам’янець-Подільську області. Заповідний партизанський край вже був поруч. В безпросвітній темряві наближалися до селища Білопіль, коли з лісу застукав кулемет. Він скосив Давидовича, Вакара і Базиму. Перший помер, не сказавши ні слова. Борис Вакар встиг вимовити:

— Бережіть плівку.

Григорій Якович схопився за автомат, але вистрілити не встиг. Він знепритомнів.

Двоє розвідників вели вогонь по противнику. Сениченко прошепотів Бичкову:

— Я візьму вогонь на себе. Ти рятуй начальника штабу.

Бичков відтягнув Григорія Яковича в кущі. Той був поранений в голову, груди і ногу. Розвідник перев’язав Базиму, розповів, що Вакар і Давидович загинули, Сениченко відволікає від них фашистів.

— Треба йти, — сказав Бичков.

— Іди один, Петро, я не можу.

Але розвідник був не з тих, що залишає в біді своїх товаришів. Досвід війни в партизанському з’єднанні не пройшов даром. До того ж, вони починали боротьбу з ворогом з Базимою і Руднєвим ще в Новослобідському лісі. Тобто, з перших днів після приходу німців. Він звалив на себе Базиму, плівки Вакара і навіть штабні документи.

Григорій Якович зібрав всі сили і пішов сам. Рухалися дуже повільно. Пішли з місця бою, сховалися на болоті. Григорій Якович знову знепритомнів. Бичков не відходив від нього ні на хвилину до тих пір, поки начальник штабу не прийшов до тями.

Базима і Бичков довго пробиралися до своїх. Зустріли в лісі жінок, які звели їх з партизанами Сабурова. І, найприємніше, з Денисом Сениченко. Голодний, обірваний, неголений розвідник вийшов до місця зустрічі самостійно.

Лікар оглянув рани Базими, перев’язав його. Спробував заспокоїти. Мовляв, нічого страшного. А сам відкликав Бичкова в сторонку, сказав:

— Негайно відправляйте його в Москву. Рани серйозні, не витримає.

Розвідники спробували умовити начальника штабу полетіти на Велику землю. Доводили йому, чим можуть обернутися ускладнення від небезпечних ран.

Але Григорій Якович залишався непохитним. Йому належало підготувати і відправити в УШПР звіт про Карпатський рейд. Він був упевнений, що за нього цього ніхто не зробить.

Весь забинтований, кульгаючи на ногу, Григорій Якович щодня приходив в штаб і наполегливо працював, незважаючи на болі в грудях, в голові і в нозі. За збереженими документами він відновлював історію рейду в цифрах і фактах.

Коли склав звіт, сказав:

— Тепер можна спокійно лікуватися.

Ковпак не міг вийти з гір цілий місяць. Голодні, обірвані люди не могли відірватися від противника. Вночі, збившись в купки, тремтіли від холоду. Багаття не запалювали, щоб не видати себе.

Командир втратив зв’язок з іншими групами. Іноді йому вдавалося обмінятися інформацією по радіо лише з Москвою.

Група під командуванням Ковпака вирвалася з великими втратами з Карпат тільки наприкінці серпня. Самого Діда вивезли з оточення гуцули.

1 ... 122 123 124 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таврований», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таврований"