Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— В окулярах.

Нік відчув, як його підхопила потужна хвиля, повітря довкола наелектризувалось, заколивалося і Ера Тільця з воротами Раю зникла мов міраж у пустелі. Світ потьмянів і він, крутячись і перекидаючись, пірнув у щось в’язке і тепле. Його падіння тривало кілька космічних хвилин, але за цей час встигло спалахнути і погаснути кількасот зірок в найближчій галактиці, зародитись і зникнути розумне життя на кількох планетах…

…Воно було стального кольору і формою нагадувало яйце, висіло в темно-синьому повітрі і повільно коливалась, немов дихало.

«Місце сили, з якого все почалося і в яке все повернеться» — майнуло в голові у Ніка.

Він озирнувся, але жодних вказівних написів, як то було на воротах Раю, не запримітив. Якусь мить дослухався до звуків, вдивлявся в кольори навколо, зрештою наблизився до нового об’єкту. Двері станції повільно прочинились і Нік переступив поріг…

Вся система охорони — з півсотнею машин наставила на нього зброю. Нік насторожився і з півхвилини мовчки дивився на роботів-автоматів. Боротьба не мала сенсу. До того ж, він не знав які з фізичних законів, що діють на землі, працюють на цій станції. Він не мав ні найменшої уяви, що робити далі, в голові — повний безлад. Але ось всі думки раптом зникли; і лише одна фраза чітко запульсувала в свідомості.

— …Провалиться під лід новий старий очолить світ. — мовив він, дивлячись на охоронців.

Кругла металічна машина з півсотнею щупалець, очевидно керівник охоронного штабу, викотилась наперед і, вивчаюче глянула на Ніка випуклими бляшаними очима. З неї вирвалось щось схоже на скрип чи лязкіт, роботи-охоронці відступили.

— Перепрошую, Ви надто давно не навідувались сюди, тому ми Вас і не впізнали. — проскрипіла машина. — Лише обрані знають пророцтво.

— Нік спробував рушити, але металічна машина перегородила шлях:

— Мушу сканувати ваші зіниці. Це необхідна умова, — проскрипіла вона.

«Це кінець», — подумав Нік. Машина, між тим, приставила до його очей два прозорі скельця.

— Що?!

— Кажу вам — секрет в сонцезахисних окулярах. Вони ховають блиск зіниць. А саме по цьому блиску промені головного планшета знаходить людину в будь-якій з Ер.

— Що ж він зовсім їх не знімав?

— Майже, принаймні відтоді, як на своїй Гаразі врізався у скелю. Під час аварії він пошкодив кілька нервових закінчень і вже не міг дивитися на денне світло без окуляр.

— Чому ти не сказала про це раніше?

— Сама сьогодні дізналася. У Ніка алергія на денне світло. Це мене наштовхнуло на роздуми. Я провела експеримент на кількох смертних з Ери Водолія і мої підозри підтвердилися.

— Нік, міцний горішок, Севен. Здається тобі з ним не впоратись.

— Що за нечуване нахабство!

— Лише констатація фактів, зірко моя. Ти так і не ліквідувала його в Ерах Водолія, Риб, Овна, Тільця. Чому?

— Не було слушної нагоди.

— Вигадуєш, їх було придостатньо. Сподіваюсь ти не закохалась в нього?

— Який мороз! — Севен приклала вказівний і великий пальці до скроні.

— Дивись Севен, інакше мені доведеться ліквідувати вас обох. А мені цього Ду-у-же не хочеться.

— Ви самі могли пересвідчитись в щирості моїх намірів, коли я запроторила його на задвірки Всесвіту і віддала на поруки Флейбору. Якби цей жалюгідний баран стежив за ним уважніше — все було б інакше.

— Облиш Флейбора. Бідолаха і так натерпівся сповна.

— Пригадую, Ви збирались його ліквідувати, але він ще й досі живе-поживає.

— Я передумав. Він нам ще знадобиться згодом.

— Монаха з секти ракії Ви також воскресили, хоча коли він не впорався із завданням — збирались запроторити його до пекла.

— Я погарячкував, коли це сказав. Він не зраджував нас і робив все, що міг.

Севен похитала головою:

— Ваші рішення такі ж мінливі, як погода в Перу.

— Хороше порівняння, — засміявся Срібний, — поїдемо туди після того як все скінчиться.

Севен стенула плечима.

— Тобі, Севен, доведеться самій довести все до кінця. Бачиш, в такій справі не можна покладатися на інших.

Вимовивши це, Срібний уважно просканував мозок своєї помічниці і полегшено зітхнув. Вона говорила правду, Нік не заполонив її розум, не торкнувся серця.

— Найближчим часом все буде зроблено. — пообіцяла дівчина, — Ви лише потурбуйтесь, аби Ваші брати не винюхали, хто він. Бо якщо вони почнуть мені шкодити…

— Цим не переймайся. Вони не здогадуються. Поки що. Але діяти треба швидко. Ти й так його підпустила надто близько до Місця Сили.

— Але сюди йому не потрапити…

— Сподіваюсь, бо тут він може стати наймогутнішим.

— Цього не станеться.

— Я в це вірю, Севен.

Дівчина кивнула.

— Ти знаєш, що ще мене турбує? — примружився Срібний.

Севен зітхнула, майже як людина.

— Мої люди роблять все можливе, щоб знайти його. Але він ніби крізь землю провалився.

— Твої люди вже виявили себе сповна при операції по ліквідації Ніка. Сувій має бути тут вже сьогодні. Дій, як знаєш.

— Я розумію. Буде виконано.

Срібний зітхнув підійшов до столу, де стояв головний планшет, торкнувся пальцями сенсорного екрану і на обличчі його застиг жах:

— Севен! Севен, біс забирай, він тут! Я бачу його! Хто його пропустив?

Севен підскочила до планшету:

— Де? Я нічого не бачу. Вам