Читати книгу - "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"

У голові промайнуло: «Не можна, адже знають, що ми разом, здогадаються». Але роздумувати було ніколи: Микошу треба було зупинити за всяку ціну!

Посеред пустиря, ковзаючись на дрібній щебінці, Олексій наздогнав його і схопив за плече.

— Стій!

— Швидше! — Микоша змахнув бідоном. — Поки не сполошились…

— Стій, тобі кажуть!

— Тихо! Очманів, чи що!

— Кинь бідон!

Важко сказати, навіщо він це робив: треба було стріляти, не гаючи часу.

— Ти що, хлопче?!

Микоша рвонувся, вивільнив плече, та Олексій в ту ж мить знову схопив його. Крикнув, задихаючись:

— Кидай по-хорошому, бандитська мордо, уб'ю!..

Микоша відсахнувся. Було вже зовсім світло. Він побачив браунінг і — все зрозумів.

— Ти? — хрипко видушив він. — Ти?!

Він випустив бідон, присів і раптом щосили вдарив Олексія по руці. Хапаючись за кишеню, кинувся вбік.

— Стій! — ще раз крикнув Олексій.

У ту ж мить Микоша вистрілив.

Вихопилося полум'я. Гуркіт на кілька секунд оглушив Олексія. І він двічі натиснув спуск, майже не почувши своїх пострілів…

РІЗНІ КЛОПОТИ

Елеватор палав. Полум'я бурхало, з чотирьох боків охопивши будову. Олексій зрозумів, що там йому робити нічого.

Микоша лежав на спині, закинувши над головою кулак з револьвером. Присівши навпочіпки, Олексій нашвидку обшарив його кишені. Знайшов коробку цигарок «Сальве», трохи грошей, срібний годинник-цибулину і два конвертики з кокаїном. Усе це він залишив при Микоші. Револьвера теж не взяв. Бідон з гасом про всяк випадок перекинув.

Покружлявши в лабіринті провулків і тупиків, він вибрався до Потьомкінських сходів.

Назустріч бігли люди. Щоб не викликати підозри, Олексій, не поспішаючи, піднявся на Миколаївський. Раптом відчув, що в нього, наче від удару, пече в передпліччі. Він зупинився, помацав. Рукав був розірваний і мокрий.

«Еге, та мене поранено!» — подумав він.

Микошина куля ковзнула трохи вище ліктя і неглибоко розпорола шкіру. Ранка була невелика, але вона одразу змінила плани Олексія… Він звернув на Пушкінську, потім на Успенську і чимдуж припустив до Різничука.

Змучений, задиханий став він перед Шаворським.

— Микошу вбили!

Усупереч сподіванням, це повідомлення не справило на Шаворського великого враження.

— Спокійно! — сказав він. — Де вбили? Хто?

Ледве зводячи подих, Олексій розповів, що все трапилося саме в той момент, коли вони з Микошею хотіли підпалити будинки поблизу елеватора. Він так, мовляв, і не розібрав, на кого вони напоролися: чи то на міліцію, чи то на чекістів. Олексій ледве втік, а Микошу одразу на смерть.

Шаворський сплюнув:

— Влип, матері його чорт! Туди й дорога!..

Проти цього Олексій нічого не міг заперечити, його тільки здивувало, що Шаворський так легко змирився з долею свого найвірнішого охоронця.

— Добре, що на смерть, — кинув Шаворський, — у Чека він би всіх виказав. А сам ти цілий? — спитав він грубо, вперше звертаючись до Олексія на «ти».

— Теж трохи зачепило…

— Ану, покажи!

Різничук підкрутив лампу, добавивши світла. Олексія уважно оглянули.

— Он де шкрябнула, — сказав Різничук. — Рядком пройшла, якби трохи лівіше — то й амба!

Він приніс марлю і допоміг Олексієві забинтувати руку.

— Давай, Сивий, обмиєм удачу, — сказав Шаворський.

Тільки тепер Олексій помітив, що Шаворський п'яний.

Очі його гарячково поблискували, рухи були розмашисті і неточні. Він дістав з комори сулію, розхлюпуючи, налив спирт у кухлі, один присунув Олексієві.

— Пий! Чистий медичний з особистої пивниці… Пом'янемо раба божого Микошу, що з дуже давніх часів мав християнське ім'я Микола!.. — Випивши, він з хрипом видушив повітря з обпеченої глотки і, не закусуючи, хитнув головою. — Вбили, виходить?.. Та-ак… Що ж, у битвах втрати неминучі… Але бій виграно!.. — загорланив він.

— Обережніше, Вікентію Михайловичу! — попросив Різничук, боязко оглядаючись на двері.

Шаворський грюкнув об стіл.

— Не повчай мене, лакузо! — І несподівано наказав: — Гаси світло!

Різничук поспіхом загасив лампу. Шаворський зірвав маскіровку з вікна, ривком розчинив раму.

Крізь чорні кущі нездоровим багрянцем просвічувало небо.

— Горить! — Шаворський ліг животом на підвіконня. — Горить!.. — бурмотів він. — Палає… Ось так усю Росію очисним вогнем… для спокутування!..

Досипати ніч Олексія відвели на горище. До ранку він пролежав на жорсткому волосяному матраці. Перед очима гасало обличчя Микоші — куля пройшла над правою бровою.

Потім з'явилися ще обличчя. Люди бігли на пожежу, і серед них Олексій побачив Галину. «Що ви наробили?» — спитала вона жахаючись. — Що ви наробили?!» Він схопив її за руку, хотів пояснити, що не винен, що це зрада. Вона не схотіла слухати, відштовхнула його і легко побігла по м'якому зеленому схилу туди, де бурхало полум'я. Він наздогнав її і крикнув: «Та зрозумійте ж ви!» Але дівчина знову відштовхнула його, і Олексій прокинувся.

Рядом стояв Різничук.

— Іди, — сказав він, — хазяїн кличе. Ревеш ти сонний, наче бик…

Був ранок. У вікні горища синіло спокійне небо. Шаворський, що вже витверезів і поголився, ходив по кімнаті, як завжди, зчепивши руки за спиною.

— Так що у вас вчора вийшло? — спитав він хмурячись.

Від нічного панібратства і сліду не було.

Олексій повторив з початку вигадану історію загибелі Микоші, доповнивши її новими подробицями: він, мовляв, перший помітив якихось озброєних людей і сказав про це Микоші, але той не надав значення його словам. Хотів щоб то не було довести справу до кінця. От і довів…

— Як же недоречно! — Шаворський скривився з досади. — Саме тепер, коли я розіслав людей до отаманів, щоб скликати їх до приїзду Максимова… — Він ще побігав із кутка в куток, кусаючи губу, потім сів на табуретку біля Олексія. — Справ у нас сила, а я сам, як ви розумієте, не можу дуже часто з'являтися в місті. Втрата Микоші зараз особливо буде відчутною. В цілому ряді випадків він був просто незамінний… Але де в чому вам усе ж доведеться його замінити…

— Що ж, давайте.

— Для початку сходите за трьома адресами…

«За чотирма, — подумав Олексій. — Олов'яникова побачити…»

Тепер, здавалося, відшукати зрадника не становитиме великих труднощів: досить з'ясувати, хто прийняв донесення Михальова.

З'ясували: прийняв помічник відповідального чергового по губчека Вайнер. Однак Вайнер не міг дати пояснень…

За дві години до того, як почалася пожежа на елеваторі, в губчека подзвонила якась жінка. Істерично схлипуючи, вона кричала в трубку, що на Пересипські склади вчинено напад, що бандити зв'язали охорону і мішками вивозять продовольство. Вайнер по тривозі підняв чергову оперативну групу чекістів і разом з ними виїхав на Пересип.

Як тільки машина з чекістами прибула на місце події, в неї полетіли бомби: біля продовольчих складів бандити влаштували засаду. Трьох чекістів було вбито, четвертого — уповноваженого Вайнера — тяжко поранено. Через годину