Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

87

Ґете. Фауст, частина перша, сцена 3. (пер. з нім. Миколи Лукаша).

88

До речі, досить подібні аргументи на захист капіталізму наводить і Дейдра Макклоскі у книзі The Bourgeois Virtues.

89

З кн.: Novak. The Spirit of Democratic Capitalism.

90

Smith, Adam. The Wealth of Nations.

91

Цим спостереженням я завдячую чеському економісту Любомиру Млчохові, який на цю тему часто говорить, що для того, аби людина змогла запрягти в плуг зло, їй щонайменше треба бути святим.

92

У вавилонській культурі жриці водночас були й храмовими «проститутками» як частина культу плодючості. «В епосі не зазначається статус Шамхати в Уруку, тому що це прямо не стосується історії, але варто розуміти, що Урук, священне місто Іштар, богині фізичної любові, славилося кількістю та красою місцевих проституток. Багато з них були при цьому жрицями в храмі, побудованому на честь богинь Ніссун та Іштар. George, The Babylonian Gilgamesh Epic, 148. «Проститутка, яку Гільгамеш відправив на завдання, швидше за все була жрицею чи куртизанкою, а не звичайною проституткою... Окрім блаженства кохання, вона мала вміти запропонувати дикуну й людську мудрість та переконати його в перевагах цивілізованого життя». З кн.: Balaban, Tydlitatova. Gilgames: Myticke drama o hledani vecneho zivota, 139.

93

Термін Bliss point можна перекласти як «точка блаженства». Ідеться про щось на кшталт споживацької нірвани чи точки, у якій вдалося досягти максимально можливого в даній ситуації рівня корисності (задоволення від споживання), досягти ідеального обсягу споживання. В економіці термін bliss point (чи також saturation point) використовується на позначення ідеальної, бажаної величини споживання, за якої конкретний індивід почуватиметься абсолютно задоволеним, а його благополуччя більше не можна покращити будь-яким збільшенням його споживання. В економіці функція користі часто зображується у вигляді тривимірної гори, де bliss point — це її вершина.

94

Безсмертність, у будь-якому її вигляді, мала для вавилонян засадниче значення — оскільки після смерті їх не чекав Рай, смерть вони сприймали як перехід у щось неприємне й відлякуюче.

95

Бажання отримати безсмертя, як і багато інших стародавніх бажань, збереглося аж до наших днів, хоча тепер воно набуло набагато людянішої форми: культ вічно красивого й молодого тіла сформував імперативне бажання прожити здорове й якомога довше життя, без огляду на його якість. Проте зараз багатоліття здобувається не героїчними подвигами, багатим чи моральним життям, а, наприклад, вживанням у їжу певного набору страв, що відповідають визначеним критеріям (які постійно змінюються), та нехтуванням інших споживацьких звичок. І цей сучасний рух також набув форми «повернення до природи», принаймні що стосується денного раціону. Однак бажання роздобути трави та суміші якомога екзотичнішого походження, які начебто містять у собі чудодійні еліксири молодості, зараз виглядають так само смішно, як і у всі стародавні часи.

96

З кн.: Heidel. The Gilgamesh Epic and Old Testament Parallels, 11.

97

З кн.: Heffernanova. Gilgames, 8.

98

Епос про Гільгамеша, таблиця восьма, 260, 131.

99

Епос про Гільгамеша, таблиця десята, 80-90, 137.

100

Там само, 95,137.

101

Ця частина епосу упродовж століть змінювалася найбільше. У старій вавилонській версії десята табличка взагалі була останньою — історія закінчується тим, що Гільгамеш після розмови з чашницею відмовляється від подальших пошуків безсмертя й приймає роль смертного королівського роду. У першій версії Сідурі відіграла в житті Гільгамеша схожу роль, як Шамхат у житті Енкіду: олюдинила його й повернула в людський колектив, для якого в майбутньому він міг приносити якусь користь. Лише коли згодом було додано одинадцяту табличку з історією про зустріч Гільгамеша з Утнапішті стала Сідурі звабницею, що пропонує незнані насолоди, від яких Гільгамеш відмовляється.

102

Паточка Я. Єретичні есе про філософію історії. — Київ: Основи, 2001. — с. 225.

103

Епос про Гільгамеша, таблиця одинадцята. 305,150.

104

З кн.: КгаІосЬуіІ. Муґш, filosofie, уейа I а II, 17.

105

Про це свідчить, наприклад, пісня Another Brick in the Wall гурту Pink Floyd. Як бачимо, тема стіни живе своїм життям і досі.

106

З кн.: Kratochvil. Mytus, filosofie a veda I a II, 12.

107

В економіці — принцип необмеженої свободи підприємництва; невтручання держави в економіку (з фр.) (прим. пер.)

108

Приповідки: 16. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки.

109

Якщо ми будемо дотримуватися біблійного узусу, тоді безумовно правильним буде називати всіх, починаючи від Авраама, євреями (див. Книга Буття 14:13). Іменем «Ізраїль» нарік Бог Якова, внука Авраама (Книга Буття 32:38, 43:6 і т. д.), звідси його нащадки — ізраїльтяни. У Книзі Вихід 3:18 та 5:1 здається, що євреї та Ізраїль — це синоніми. Проте в Старому Завіті слово «Ізраїль» має ще вторинне, дещо вужче значення, оскільки використовується на позначення північних племен та, передусім після розділення королівства, відрізняє їх від євреїв. І хоча терміни єврей та ізраїльтянин переходять і в Новий Завіт (напр.: До римлян 9:4, 2. До коринтян 11:22, До филип’ян 3:5 , більш звичним на той час було слово юдей (єгудим). Спершу цей термін використовувався на позначення представників південних племен в Юдеї (у цьому значенні воно використовується в Книзі пророка Єремії 32:12, 34:9), однак після вавилонського вигнання його замінює термін ізраїльтяни як найширша назва на позначення обраного народу. Так було через те, що на той час майже всі ізраїльтяни походили з племені, що жило в Юдеї, оскільки північні племена (Ізраїль у прямому значенні слова) втратили свою ідентичність після того, як їх завоювали самаритяни в 772 р. до Христа. Означення юдей не мало би використовуватися як загальна назва, якщо ми говоримо про період до вигнання.