Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Глава 33.

У Цитаделі день раптово змінився ніччю. Темною тіню зло налетіло на столицю, вселяючи в її мешканців панічний страх. Відчуття смерті та спустошення нависло над Островом Семи Морів. Драган у цю мить був в кабінеті, а Мира із маленькою Меліною сиділа у малій їдальні.

- Марго, забери звідси Меліну. Знайди Гера Авіана і далі дій за планом.

Вже давно у палаці були обговорені дії кожного його мешканця. До приходу Морока тут готувалися ретельно.  

- А як же ти? Драган чітко наказував не залишати тебе.

Марго вагалася, адже добре пам’ятала ту розмову у кабінеті Імператора.

- Марго, Авіан. Ви разом з Мирою та Меліною повинні відразу сісти на човен. Без будь яких обговорень і вагань. Я і Троян лишимося тут і будемо допомагати людям. Наша задача врятувати бодай когось.

- Я без тебе нікуди не поїду! - Знервовано кричала Мира.

- Люба, послухай мене, Мороку потрібне Серце, а значить першою його цілю буду я. А тому, у вас буде шанс втекти звідси. Ти повинна це зробити. І якщо не заради мене, то хоча би б заради нашою доньки. - Чоловік тримав обличчя дівчини у своїх руках та заглядав у її очі, що кожної миті змінювали свій колір із темно карого на зелений.  

І як в ту мить Мирі хотілося сказати, що те прокляте Серце тепер у ній. Як їй хотілося тоді кричати, що першою ціллю Морока буде саме вона. Та дівчина, ковтаючи сльози, просто дивилася на свого чоловіка, розуміючи, що для себе вона вже давно все вирішила.

- Я пам’ятаю. Та, перш ніж піти, я хочу побачити свого чоловіка. - Для Мири зараз це було найголовнішим.   

Знадвору почулося моторошне ревіння, від якого важкі, кам’яні стіни замку заходили ходуном. Страшна тінь Морока намагалася здолати захисні бар’єри Цитаделі.

- Ну ж бо. - Мира взяла свою донечку на руки і міцно її поцілувавши зі словами «Я тебе безмежно люблю» віддала дитину Марго. - Бережи її, як зіницю ока. - Прокричала дівчина на останок, стримуючи такі невчасні сльози.

- Сподіваюсь, колись ти мені пробачиш. - Все ще споглядаючи за дверима, де щойно зникли цілителька та її донька, тихо прошепотіла Мира.

Ревіння повторилося знову і це стало сигналом для дівчини, що настав час діяти. Першим ділом вона побігла на третій поверх. Все ще думала застати свого чоловіка в кабінеті. Та, нажаль, Мира не встигла. Драгана там вже не було.

Не зупиняючись на роздуми, дівчина чимдуж побігла на двір. Її ціллю був чоловік. Зараз, найголовніше знайти його.

За голосним стукотом власного серця, що, немов барабан відбивалося в її голові, Мира не одразу розчула третє ревіння. Воно в рази було потужнішим за два попередніх. Здається, Морок починав пробивати захисний бар’єр. А це значило, що часу у Мири лишалося катастрофічно мало.

На дворі був справжній хаос. Люди довкола панічно бігала, намагаючись втекти від Темряви, що нависла на Цитаделю. Десь у натовпі, Мира встигла розгледіти силует Трояна, який намагався заспокоїти натовп та вказував людям, куди їм слід йти.  Не зволікаючи, дівчина кинулася до друга.

- Трояне.

- Миро? Ти чому тут? Ти ж мала бути на човні? - Присутність Імператриці не на жарт налякала чоловіка.

- Мені потрібен Драган. Де він? - Голос Мири звучав рішуче.

- Ми домовлялися інакше. Драган мені голову відірве, якщо дізнається, що ти не пішла до човна.

- Трояне, благаю. Мені потрібен мій чоловік. - Рішучість змінилася розпачом. І мабуть саме це і змусило радника здатися.

- Він на пляжі. Морок прийшов із північної сторони Острова.

- Дякую тобі. - Мира усміхнулася. І перш ніж піти, дівчина міцно обійняла чоловіка. - Дякую тобі за все. - Тихо, ледь стримуючи сльози, промовила вона, а потім, поцілувавши у щоку розгубленого і спантеличеного чоловіка швидко побігла геть.

Драган і справді стояв на пляжі. В його руках був той самий меч, яким він свого часу здолав Владлена. А вся постава чоловіка так і кричала, що він готовий прийняти бій зі злом, що нависло над його Імперією.

Опинившись на піщаному пляжі, Мира не одразу видала свою присутність. Вона стояла осторонь не в змозі відвести погляду від свого чоловіка. В цю мить, стоячи обличчям до небезпеки, він виглядав по особливому мужньо і жахаюче. Мира бачила, як його внутрішня енергія просто розпирає з середини, намагаючись вирватися на волю. А ще дівчина бачила, як Драган що є сили намагається стримати себе.

Потім погляд Мири втупився у чорне небо. Туди, де вічне зло от-от повинно було подолати останні шари бар’єру.

Морок. Він був в точності таким, яким Мира бачила його у своїх снах.  Величезний, кремезний чоловік, очі якого були червоними і палали безмежною люттю. На голові красуються два міцних рога, що важкими спіралями спадають до самих плечей. Його довге скуйовджене волосся здавалося ось-ось спалахне вогнем, таким воно було червоним. А за спиною, немов пишні паруси корабля, були розправлені величезні чорні крила. Навіть без Серця, Володар Тіней був могутнім і лише своєю присутністю вселяв жах та відчуття смерті.

Дивлячись на демона, що колись був звичайним чоловіком, Мира відчувала, як його Серце, що тепер сиділо глибоко в ній, намагалося вирватися до свого господаря. Немов, щось відчувши, Морок зненацька перевів погляд своїх червоних очей на дівчину. Він точно знав де шукати йому його Серце.