read-books.club » Сучасна проза » Меч Арея 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч Арея"

234
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Меч Арея" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 121 122 123 ... 145
Перейти на сторінку:
Гатило й готського таля з собою взяв. І раптом на початку місяця червця Валтарій прискакав у город Київ, повідомивши, буцімто Гатило прислав його по неї. Вона зраділа неймовірно й ладна була співати на радощах, але таль застеріг:

— Мовчи, бо Гатило звелів мені привезти тебе до стану його нишком. Руські поганські закони не дозволяють жонам бути серед ратників. Жди мене по заході сонця коло Щекавиці, там, де перетинаються Соляний і Залозний шляхи.

Іладіка так і зробила, тамуючи серце, яке аж калатало від сподівання близької зустрічі з Гатилом. Валтарій прийшов о двох конях, і вона сіла на гнідого. Їхали цілу ніч і цілий наступний день майже без перепочину, й тільки тоді її розібрали сумніви. Дорога вела їх усе на захід і на захід. Вона сказала про се Вадтарієві, й молодий гот одкрився:

— Їдемо в Аквітанію!

Іладіка повернула коня й хотіла втекти назад, але не змогла втекти, бо була в своєму вузькому довгому полотті й сиділа на коні, звісивши ноги на один бік. Та й Валтаріїв білохвостий яблукатий жеребець, якого кохав Гатило для себе, вдався прудкий і витривалий.

Валтарій завів її в хащі й прив'язав до дерева. Тоді розпалив багаття й, певний, що йому пощастило уникнути переслідування, почав, насміхаючись, розповідати їй свої задуми. Він пішов у рать на полуніч, сподіваючись там перескочити до своїх одноплемінців-готіа, а при можливості вбити Великого князя київського й помститися за смерть свого діда, конунга візіготів Теодоріка, Та йому не пощастило здійснити ні першого, ні другого задуму: за його кожним кроком пильно стежив князь Тодорік Бернський.

Тоді Валтарій наважився втікати сам. Зробити се, коли до городу Києвого повернеться вся рать, було б майже неможливо. Мусив якось випередити Гатила. Він так і зробив. У хитрого Войслава видурив двох добрих коней та ще й оружжя самого князя Гатила. Й, звичайно, не міг утриматися, щоб не викрасти й Іладіку, яку давно вподобав...

Молодий гот одв'язав дівчину й почав домагатись од неї кохання. Дівчина не давалась йому до рук, дряпалася й кусалась. Він пошматував на ній одіж, але так і не зміг подолати.

— Не люблю тебе! — кричала вона, обірвана й виваляна в пилюку, розкуйовджена та лиха, мов тигриця. — Ніколи не буду твоєю, так і затям!

— Але не будеш і Гатиловою! — відповів їй Валтарій Аквітанський.

— Буду!

— Ні, не будеш!

— Пощо?

— Не люба єси йому.

— Яке твоє діло! Буду!

— Однаково не будеш.

— Пощо?

— Якби він і полюбив тебе, все б одно не взяв таку...

— Яку?

— Отаку обшарпану. Глянься, на кого схожа єси. Вся плоть виглядає. Він тепер не повірить, що ти не була-с... моєю.

Після того змагання Іладіка й справді мала жалюгідний вигляд. Вона плакала й побивалась, а наступного дня не промовила до білявого хлопця й слова, твердо вирішивши втекти з-серед дороги. Та гот пильно стежив за Іладікою.

Богдан обійняв дівчину й міцно притиснув її до змучених грудей, Іладічине пухке волосся чіплялося за його від учора неголене підборіддя, й довгі посивілі вуса здавалися першою памороззю на збурених чорних хвилях. Богдан гладив ті хвилі й думав, що мав би бути вітцем сій дівчині, але кумири посіяли в ньому зерна Лади до неї, й тут чоловік невільний будь-що вдіяти. Його могутнє тіло наливалося нетерплячою силою, дівчина в Гатилових руках уся горіла, та він здолав у собі той вогонь і грубо видерся з її млосних обіймів.

І тільки в стайнях охолов і заспокоївся. Руський покон лишається поконом для всіх, і Гатило не мав права топтати його, бо князь хоч і є князем, і ніхто не владний заперечити володареві, але його найдужче видно з-поміж усіх, і йому зовсім не байдуже, що про нього думатимуть кияни й некияни.

Єдине, що міг собі дозволити Гатило, — справити весілля не в Купальську сідмицю, як заведено серед русинів, а раніше, бо свята теж повстановлювані людьми чи кумирами не просто так, а з розумним задумом: женитися й веселитись тоді, коли роботу в полі зроблено й попереду лишаються тільки жнива та збирання врожаю. Або ж і зовсім серед зими, по холоді. Великий же князь мав змогу зробити се й раніше.

Й того-таки вечора він оголосив про свій намір повести нову жону. Войслав був геть приголомшений звісткою, Борислав же весело засміявся:

— Слава тобі, Гатиле! Хай щастить землі Руськійі Нарешті Великий князь київський став тим Гатилом, яким він знав його змалечку, й тут справді було з чого радіти. Борислав тільки й завважив:

— А як же отець її, Ілія?

Богдан Гатило вперше подумав про сей бік справи. Ілія все-таки князь, хоч і грецький, і належало дотримати покону.

— Істину рече Борислав Борич, — мовив старий конюший Войслав.

Отець же Гатилової першої жони Руски, яку князь посадив у Вишгороді, сімдесятип'ятирічний жупан вруцький Воїбор закивав лисою головою:

— Треба сла рядити, Богдане.

Тесть і сього разу не мав нічого проти нового зятевого злюбу. Його ровесник витичівський посадник Ждан теж погодився:

— Виряджай, Гатиле, сла сватівного.

Великий князь обійняв поглядом усіх присутніх, а в красній світлиці зібралося душ із двадцять князів і веліїх та малих боляр:

— Кого ж послемо до князя Ілії?

— Та кого? — по паузі обізвався князь Воїбор. — Сли мене та... — він обдивився присутніх, — та Ждана-посадника. Ми смо можі старі й сиві.

— Тебе не личить, — засміявся Борислав Борич. — Тесть єси Гатилові. Там же всі носять хрести в пазухах, то ще й...

Се зачепило Богдана, й він сказав:

— Хай їде тесть мій Воїборі 3 хрестатими панькатись не будемо. Не ми їм, а вони нам дань дають і вони роби наші!

Він міг би сказати сим людям, як сестра римського імператора, Юста, сама колись віддавала йому руку свою, навіть лягла б у ложе його, коли б він того захотів, і лягла б, як остання наліжниця. Та Гатило не мав наміру казати про се, бо князі та боляри, які сиділи в його красній світлиці, мусили й самі все добре пам'ятати.

— Їдьте, — сказав він тестеві та витичівському посадникові Ждану. — Їдьте взавтра до корсунського князя Ілії й везіть йому викуп за дочку, достойний нашої землі й нашої слави.

Але ніхто не розходився. Всі чекали останньої волі, й Гатило сказав:

— У неділю почнемо,

1 ... 121 122 123 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Арея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч Арея"