Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Гіґінс. Якраз навпаки. Це вона пошпурила мої капці мені в обличчя. Вона повелася грубо, грубіше бути не може. Я ж не дав їй ані найменшого приводу. Тільки зайшов до кімнати і ще й слова не вимовив, як лясь! лясь! — капці мені по обличчю. А вже що наговорила — жах один!

Пікерінґ (приголомшено). Але чому? Що ми їй заподіяли?

Місіс Гіґінс. Мабуть, я досить добре знаю, що ви заподіяли. Дівчина від природи має чулу, ніжну душу, так мені здається. Правда, містере Дулитле?

Дулитл. Вона дуже ніжна душа, чуле серце. У мене вдалася.

Місіс Гіґінс. Ото ж бо. Вона прихилилася до вас обох. Вона дуже тяжко працювала на тебе, Генрі. Навряд чи ти цілком усвідомлюєш, що означає розумова робота для дівчини її класу. Так от, здається мені, що, коли настав великий день випроби і вона для тебе сотворила це чудо, без жодної помилки, ви обидва сиділи собі там і хоч би слово кинули їй! Ні, ви ліниво перемовлялися, які ви раді, що все це скінчилося, та як вам остогидла уся ця справа. І ти ще дивуєшся, Генрі, що вона пошпурила в тебе капцями? Я б на її місці пожбурила в тебе кочергу.

Гіґінс. Нічого ми не сказали — ото тільки, що потомилися і хочемо спати. Правда ж, Піку?

Пікерінґ (знизуючи плечима). Ото й всього.

Місіс Гіґінс (іронічно). Ви цілком певні?

Пікерінґ. Абсолютно. Ми й справді більш нічого не казали.

Місіс Гіґінс. Ви ж не подякували їй, не похвалили, не висловили свого захоплення, не сказали, що вона все виконала просто блискуче.

Гіґінс (нетерпляче). Але ж вона й сама все це знала! Ми й справді не виголошували перед нею вітальних промов — якщо ви це маєте на увазі.

Пікерінґ (караючись докорами сумління). Може, ми були трохи неуважливі. Дуже вона гнівається?

Місіс Гіґінс (вертаючись на своє місце за письмовим столом). Ну, мені видається, вона вже не вернеться назад, на Вімпол-стріт, надто тепер, коли містер Дулитл виявився спроможним підгримувати той статус, який ви їй накинули. Але вона каже, що залюбки побачиться з вами на дружніх засадах, щоб пустити минуле в непам’ять: що було — те загуло.

Гіґінс (розлючено). На дружніх засадах? Святий Георгію! Хо!

Місіс Гіґінс. Якщо ти, Генрі, пообіцяєш чемно поводитися, то я попрошу її сюди спуститись. Якщо ні — йди краще додому, бо вже й так забрав у мене чимало часу.

Гіґінс. Ну та гаразд! Дуже добре. Піку! Гляди, поводься чемно! Приберімо наші найкращі недільні манери заради цього створіння, яке ми витягли з грязюки. (Сердито падає в єлизаветинське крісло).

Дулитл (протестуючи). Ну, ну, Енрі Іґінсе! Зважайте хоч трохи на мої буржуйські почуття.

Місіс Гіґінс. Пам’ятай про свою обіцянку, Генрі! (Натискає кнопку дзвінка на письмовому столі). Містере Дулитле, будьте ласкаві на хвильку вийти на балкон! Я не хочу, щоб Елайзу приголомшили ваші новини, поки вона не з’ясує своїх стосунків із цими двома чоловіками. Не заперечуєте?

Дулитл. Як скажете, пані. Все, що завгодно, аби допомогти Енрі зняти її з моєї шиї. (Виходить через вікно на балкон).

На дзвінок приходить покоївка. Пікерінґ сідає на Дулитлове місце.

Місіс Гіґінс. Будь ласка, попросіть міс Дулитл спуститися до нас.

Покоївка. Добре, мем. (Виходить).

Місіс Гіґінс. Ну ж бо, Генрі, будь чемний.

Гіґінс. Я поводжуся абсолютно чемно.

Пікерінґ. Він старається з усіх сил, місіс Гіґінс.

Пауза. Гіґінс закидає голову на спинку крісла, простягає ноги й починає свистіти.

Місіс Гіґінс. Генрі, дорогесенький, ти в цій позі аж ніяк не виглядаєш пристойно.

Гіґінс (сідаючи прямо). А я ж і не старався виглядати пристойно, мамо.

Місіс Гіґінс. Це не має значення, любий. Просто я хотіла, щоб ти заговорив.

Гіґінс. Чому?

Місіс Гіґінс. Тому що ти ж не можеш одночасно говорити і свистіти.

Гіґінс стогне. Знов западає стомлива пауза.

Гіґінс (з нетерплячки зриваючись на рівні ноги). І де в чорта оте дівчисько? Чи нам цілий день її дожидати?

Входить Елайза — осяйна, впевнена в собі, справляючи приголомшливо переконливе враження своєю невимушеною розкутістю. В руках у неї кошик із шиттям — видно, що почувається вона, як удома. Пікерінґ такий ошелешений, що забув навіть підвестися.

Лайза. Гау ду ю ду, професоре Гіґінсе? Чи ж ви при доброму здоров’ї?

Гіґінс (давлячись). Чи я... (Не може більше мовити й слова).

Лайза. Та при здоров’ї, а як же ще — ви ж ніколи не хворієте. Дуже рада бачити вас знов, полковнику Пікерінґу. (Той квапливо підводиться, і вони тиснуть одне одному руки). Ну й холодний сьогодні ранок, правда? (Сідає по праву руч від полковника. Той і собі сідає поруч неї).

Гіґінс. Не смійте випробовувати цю гру на мені. Я навчив вас цього, тож воно не про мене. Вставайте і марш додому! Годі клеїти дурня. (Елайза бере з кошика полотнину й починає вишивати, не звертаючи ані найменшої уваги на цей вибух гніву).

Місіс Гіґінс. Дуже мило, Генрі, краще й не скажеш. Яка жінка устоїть, коли її отак припрошують!

Гіґінс. Облиште її, мамо. Хай вона говорить сама за себе. Тоді ви зразу ж переконаєтеся, що вона не має жодної думки, якої я не вклав би в її голову, чи слова, якого б я не вложив їй в уста. Кажу ж вам, я витворив оцю досконалість із пожмаканої капустини, яку підібрав у Ковент-Ґардені. А тепер вона корчить тут переді мною витончену леді.

Місіс Гіґінс (спокійно). Гаразд, любий, але ж ти сядеш, правда?

Гіґінс розлючено сідає.

Лайза (до Пікерінґа, ніби й не помічаючи Гіґінса, і водночас спритно орудуючи голкою). Чи ж ви, полковнику Пікерінґу, вже назовсім одцураєтеся од мене тепер, коли експеримент закінчено?

Пікерінґ. О, не кажіть так! Ви не повинні думати, що то був експеримент. Мене, принаймні, це слово прикро вражає...

Лайза. Ну! Я всього лиш пожмакана капустина...

Пікерінґ (імпульсивно). Ні!

Лайза (продовжуючи незворушно). ...але я настільки завдячую вам, що почувалася б вельми нещасною, коли б ви мене забули.

Пікерінґ. Такі до мене слова — це дуже мило з вашого боку, міс Дулитл.

Лайза. І це не тому, що ви платили за мої сукні. Я знаю, що ви всіх щедро обдаровуєте грішми. Але тільки від вас я навчилася справді гарних манер — бо ж саме гарні манери роблять із