Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

Вогняний бар'єр за їхніми спинами став потроху танути. Демони радісно завили, передчуваючи, що скоро доберуться до здобичі. 

— Ти зможеш, дівчинко, — несподівано пролунав поруч мелодійний голос. — Дозволь допомогти тобі.

Йорунн стрімко обернулася аби зустрітися поглядом з невисокою, разюче красивою жінкою. Вона стояла всередині кола так незворушно, ніби й не біснувалися всього за кілька кроків від неї дикі, голодні звірі. 

— Не підходь до нас, ким би ти не була, — загрозливо процідила степовичка. Рука її метнулася до меча, втім брат легко торкнувся її зап’ястка, забороняючи діставати зброю.

— Пані, — Лід схилившись у шанобливому поклоні перед незнайомкою.

Та привітно кивнула, зробила крок уперед і неочікувано звернулася до Йорунн:

— Я довго спостерігаю за тобою, і тепер, як мені здається, розумію, чому темрява обрала тебе. Вона любить впертих та зухвалих. Як і мій син, до речі.

Йорунн здивовано перевела погляд з брата на жінку, придивилася — і вражено зойкнула. Знайомі риси обличчя, добре впізнавані, але по-жіночому м'які й ніжні, довге темне волосся, чорні очі зі спалахами іскор всередині… Утім, сил на розпитування в неї все одно не залишилося. 

Жінка плавно прослизнула повз степовичку й приклала руку до розриву. Тріщина замерехтіла, вирівнялася, прийняла форму арки й розійшлася в сторони настільки, що людина могла б увійти в неї, не схиляючи голови. У темряві за переходом неясно вгадувалися силуети чагарників і зірки над ними.

— Ідіть, — жінка кивнула на прохід.

Лід першим зробив крок у пролом, Йорунн пішла за ним, але на секунду затрималася.

— А що буде з вами?

— Зі мною? — красуня розсміялася і недбало кивнула в бік демонів. — Вони лише пил під моїми ногами та не можуть мені нашкодити. Я — доглядачка мосту-між-світами й його хоронителька, та, хто вказує шлях. — Її рука лише на мить торкнулася обличчя Йорунн. — Я рада, що можу допомогти тобі й Ліду, і щаслива, що син нарешті відшукав тебе. Бережи себе, та йди скоріше, час спливає.

Йорунн підкорилася і за секунду вже стояла на прохолодній від нічної роси траві. За її спиною танув, опадаючи на землю золотими іскрами, слід від виходу з мосту-між-світами.