Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

При такому ставленні справи залишається нерозв'язаним питанням, як треба кваліфікувати збройні сили поневоленої і недержавної нації та їх довголітню, часто тяжку боротьбу за незалежну державність. Відомо ж, що усі ці визвольні, революційні, повстанчі і т.п., військові формації, чи армії поневолених народів, провадили під власним національним прапором та за контролею і відповідальністю свойого націонадьного проводу визвольну боротьбу в різних організаційних формах, вживаючи різнородної тактики та використовуючи усякі пригожі політичні комбінації. Вони боролися за визволення своєї батьківщини, або зовсім самостійно, або при допомозі, а навіть під формальним військовим проводом своїх союзників.

Для кращого з'ясування цієї проблеми треба вияснити та устійнити коротко два соціологічні і політичні поняття: нація і держава. Їх силутується часто разом, не розрізняючи виразно іх істотних признак і взаємовідносин.

Коли ми кажемо: українське військо, або визвольні змагання української нації, то в обох випадках суб'єктом даних понять, чи явищ, є нація. Нація, а не держава, є основним, вищим поняттям в гієрархії суспільних груп. Нація є самостійною особовістю, та є носієм і центром усіх її функцій, змагань і інтересів. В 3-тім артикулі французької «Деклярації прав людини і громадянина « сказано, що «засада усієї суверенности остає по своїй істоті в нації», Але нація, як спільнота, змагає до політичної самостійности в формі держави. Для повного вияву своєї індивідуальности та для заспокоєння своїх інтересів, вона мусить заволодіти наймогутнішим суспільним механізмом – державою, нація стає власником держави.[269] Після здобуття державної самостійности, нація передає свої компетенції та свої політичні Функції – незалежній, самостійній, національній державі. Як бачимо, нація є основним, суверенним, діючим історичним суб'єктом, і до моменту створення своєї держави є вона єдиним, повновартним носієм усіх своїх політичних функцій. Політичний провід недержавної нації є єдиним, компетентним репрезентантом її волі та відповідадьним керівником її визвольної боротьби.

Створення військово-революційної організації Січових Стрільців до світової війни та збройна боротьба УССтрільців на фронті проти Росії – це типовий приклад національно-визвольної боротьби.

Довоєнна формація Січових Стрільців, як революційна організація, заповнила в історії наших визвольних змагань приблизно цю прогалину, яка є записана в історії інших поневолених народів (фіни, поляки, і інші), як довголітня революційна і повстанська боротьба проти чужих окупантів. Довоєнні Січові Стрільці перейшли від разу на вищий ступінь цієї боротьби, яка уже вимагала підготови широкого, систематично веденого військового руху. Національно-визвольний і революційний характер довоєнного стрілецького руху та його ролю, як підготови наших визвольних змагань, ми вичерпно з'ясували і на фактах та документах показали в окремім розділі цієї книжки.

В світлі наших уваг про істоту націоцальної спільноти та про її політично-визвольні функції, зовсім ясно виступає історична роля Українських Січових Стрільців, як першої новітньої української збройної формації, що в 1914 році розпочала визвольну боротьбу українського народу за його державну незалежність:

1. Українські Січові Стрільці були покликані в 1914 р. до збройної боротьби проти Росії найвищим політичним проводом українського народу в тодішнім «вільнім світі», Головною Українською Радою, і її військовим органом, Українською Боєвою Управою. Була це повноправна, українська політична репрезентація, в якої склад входили, покликані народом, формально легітимовані громадські діячі, а саме: парляментарні і соймові посли, вибрані всенародним голосуванням, на основі конституційного закону про демократичні вибори, – та представники усіх трьох масових, легальних, політичних партій, УНДП, УРП, і УСДП, які від довгих літ організували та репрезентували широкі народні маси і були їх політичним проводом, та були засновані при найближчій співучасті М.Драгоманова і М.Грушевського. На нашу думку, був це найсильніше та найбільш формально і правно легітимований політичний провід українського народу впродовж останніх кількадесятьох років. Він був дійсним і правдивим виявом загальної волі і змагань нації, і тому його заяви і акти, були повновартісними актами національно-державного значення. В травні 1915 р. його склад поповнюється представниками Союзу Визволення України, який був політичною репрезентацією українців в Росії, і створена тоді Загальна Українська Рада, стала незалежним, авторитетним, всеукраїнським центром визвольної боротьби проти Росії та політичним проводом УССтрільців.

2. Українські Січові Стрільці були добровольцями, необов'язаними до військової служби, які вийшли із національно найсвідоміших, та найенергічніших і найжертвенніших кол тодішньої молодої української генерації. Вони пішли добровільно, на основі свобідного рішення своєї волі боротися, як чолова колона українського війська, за визволення батьківщини.

3. Українські Січові Стрільці мали ясну ціль своєї боротьби. Вони боролися тільки за Україну, за інтереси української нації, за визволення поневоленого москалями українського народу, за незалежну українську державу. Тільки за цю ідею проливали кров і гинули УСС. Тому УСС були українським військом, і тільки українськими вояками вони себе вважали і ними хотіли бути. Їх формальний, примусовий зв'язок з чужою державою і армією, ні на момент не захитав їхнього національно-державного ідеалу, ані не зменшив їх національного характеру. Інтереси австрійської держави були для них зовсім байдужі.

4. Українські Січові Стрільці боролися проти головного історичного ворога України, що загрожував існуванню української нації – проти Росії. Вони добре розуміли, що, з одного боку, треба боронити Галичину і Буковину, як український П'ємонт, перед агресією російського імперіялізму, а з другого, що тільки через поразку і розгром Росії, постане на її руїнах Вільна Україна. Своєю активною участю в боротьбі проти царської Росії, УССтрільці причинилися до її поразки і до розвалу, та в той спосіб стали співчинником вибуху російської революції.

5. Українські Січові Стрільці були ділом власних сил українського народу, його свідомости, політичної зрілости, енергії і патріотизму. УСС не творили ніякої т. зв. легіонової концепції, бо уже до війни вони організувалися і вишколювалися власними силами, без чужої допомоги, поборюючи поважні перешкоди.

6. Українські Січові Стрільці також і своїми, національними, українськими, зовнішними признаками були українським військом. Хоч в складі чужої армії, вони виступили до боротьби за волю України, тільки під українським національним прапором, та цілковито зберегли свій український характер та свою національну окремішність. Їх зовнішній вигляд, однострій, шапка-мазепинка, відзнаки, емблеми були українські, самобутні. Мова наказів і внутрішньої служби та назовництво були українські.

7. Українські Січові Стрільці були також предметом живого заінтересування і оцінки ворогів. Ми подавали вже вище