Читати книгу - "Темна матерія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я побудував життя із ними.
— Я дав тобі, дав нам обом те, про що потай мріє кожен. Шанс прожити два життя. Наші найкращі два життя.
— Я не хочу двох життів. Мені потрібні вони.
Я дивлюсь на Даніелу. Я дивлюсь на свого сина.
Даніела каже Джейсону-2:
— А мені потрібен він. Будь ласка. Залиш нам наше життя. Не треба тобі цього робити.
Його обличчя кам’яніє.
Очі звужуються.
Він підходить до мене.
Чарлі кричить:
— Ні!
Пістолет за кілька сантиметрів од мого обличчя.
Я втуплююсь в очі свого двійника, питаю:
— Ну, ось ти мене вб’єш, і що потім? Що це тобі дасть? Це не змусить її любити тебе.
Його рука тремтить.
Чарлі рушає до Джейсона-2.
— Не займай його.
— Залишайся на місці, синку, — я не зводжу погляду з дула пістолета. — Ти програв, Джейсоне.
Чарлі наближається. Даніела намагається втримати його, але він висмикує руку.
Чарлі підходить ще ближче, і Джейсон на якусь частку секунди відводить від мене погляд.
Я вибиваю пістолет з його руки, хапаю з підлоги ніж і встромляю в його живіт. Лезо входить майже без опору.
Встаючи, я висмикую ніж, і коли Джейсон-2 падає на мене, обхопивши мене за плечі, я знову штрикаю його ножем.
Знову, і знову, і знову.
Потоки крові виливаються крізь його сорочку мені на руки, і всю кімнату заповнює запах іржі.
Він стискає мене, ніж усе ще стирчить в його кишках.
Я думаю про нього з Даніелою, коли я повертаю ніж, висмикую його, і відштовхую Джейсона від себе.
Він хитається.
Його обличчя перекошується.
Він тримається за живіт.
Кров витікає крізь його пальці.
Ноги в нього підкошуються.
Він зі стогоном сідає, витягується на боці, голова падає на підлогу.
Я обмінююсь поглядами з Даніелою і Чарлі. Потім іду до Джейсона-2, порпаюся в його кишенях. Він стогне. Нарешті витягую зв’язку своїх ключів від машини.
— Де «Субурбан»? — питаю.
Він відповідає, і мені доводиться нахилитися до нього, щоб почути його голос:
— Півкілометра за поворотом. На узбіччі.
Я кидаюсь до купи одягу, яку зняв буквально хвилину тому, швидко вдягаюсь.
Застебнувши сорочку, я нахиляюся, щоб зав’язати шнурки, поглядаючи на Джейсона-2, який стікає кров’ю на паркеті цієї старої хатини.
Я беру з підлоги пістолет і витираю ручку об джинси.
Нам треба йти.
Хтозна, скільки їх ще сюди набіжить.
Мій двійник кличе мене.
Я озираюсь — він тримає мою обручку в залитих кров’ю пальцях.
Я підходжу до нього, і коли я надіваю обручку на палець поверх нитяної обручки, Джейсон-2 хапає мене за руку й притягає поближче до свого обличчя.
Він намагається щось сказати.
— Я не чую тебе, — кажу я.
— Подивись... у... бардачку.
Підходить Чарлі, міцно обнімає мене, намагаючись стримати сльози, але його плечі здригаються і ридання прориваються назовні. Він плаче в моїх руках, як маленький хлопчик, а я згадую про той жах, свідком якого він щойно був, і мені самому на очі навертаються сльози.
Я беру його обличчя в долоні.
Кажу:
— Ти врятував мені життя. Якби ти не спробував його зупинити, у мене б не було жодного шансу.
— Правда?
— Правда. А ще я зараз розтовчу твій чортів телефон на друзки. Тепер нам треба тікати. Задні двері.
Ми кидаємося через вітальню, перестрибуючи через калюжі крові.
Я відчиняю французькі двері, Чарлі з Даніелою вибігають на веранду, а я озираюся на чоловіка, який заварив усю цю кашу.
У нього все ще розплющені очі. Повільно блимаючи, він дивиться нам услід.
Я виходжу назовні й ривком зачиняю за собою двері.
Мені трапляється калюжа крові ще одного Джейсона, перш ніж я добігаю до сітчастих дверей.
Я не зовсім уявляю, куди йти.
Ми вибігаємо на берег, далі рушаємо на північ між деревами.
Озеро гладке й чорне, як обсидіан.
Я пильно придивляюся до кожного дерева, з-за будь-якого може вискочити Джейсон і прикінчити мене за секунду.
Метрів через сто ми звертаємо вбік від берега
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна матерія», після закриття браузера.