Читати книгу - "Пробуджена Енея"

тільки Духова Сила. Орден зможе створити тільки уроджений до цього. Орлигора – це збунтований учень. Так скоро він матиме своїх збунтованих учнів... Я не шукаю малодухів, але Лицарів” (лист до друзів від 25 серпня 1972 р.) [15].

На початку 70-х років В. Шаян від значного напруження та перевтоми часто хворів на серце, кілька разів перебував у шпиталі, де продовжував писати: тут була написана і його праця про Велесову Книгу. Канадійські друзі, занепокоєні станом здоров’я вченого, вирішили перевезти В. Шаяна до Канади, влаштувавши йому догляд і кращі умови для життя та праці, однак цьому планові не судилося здійснитися. Відчуваючи близький кінець, Володимир Шаян з болем писав: “Передо мною багато праць. Може встигну докінчиити деякі... Праця про Великого Бога... Праця про Перуна. До неї багато матеріалів... Праця про Богиню Світання готова в руках і у присвяті Ларисі Мурович, що вже здобула Безсмертя в нашій історії. Поки що доведеться кінчити. Мушу написати ще іншого листа в загальних справах. Їх є стоодна... Зворушений Вашою любов’ю та відданістю у важких годинах проби, Ваш Володимир. Лондон, 12.VII.1974 [521. 75]. А 15 липня 1974 р. професор, Волхв Володимир Шаян відійшов у Вічність.

На його похорон до Лондону приїхали друзі з Канади, серед яких була вірна ідеї Ордену Лариса Мурович та кандидат на Волхва Мирослав Шкавритко, який і здійснив поховання Вчителя за обрядом Рідної Віри. Лариса Мурович була призначена розпорядником архіву В. Шаяна, який вона упорядкувала і передала на збереження до Канадського Державного Архіву (всього 12 “картонів”), а бібліотека В. Шаяна була передана Інститутові його імені.

Рідновіри України гідно вшанували життєвий подвиг Великого Волхва Рідної Віри, нагородивши його посмертно Орденом Святослава Хороброго в 2001 р., заснованим на честь 10-річниці Незалежності [404. 13–14].

Ще за життя в Лондоні Володимир Шаян неодноразово застерігав кандидата на Волхва М. Шкавритка, який друкував у “Канадійському фермері” статті Л. Силенка, про поверховість силенкових знань: “Можна дискутувати про віру з малограмотними, але санскрит, а ще більше порівняльна лінгвістика і етимологія – це сувора наука університетського типу” [15]. Згодом і М. Шкавритко зрозумів хибність шляху, запропонованого Л. Силенком.

Оскільки Волхв Володимир не встиг висвятити кандидата М. Шкавритка, було вирішено відновити безперервність духовної верстви Рідної Віри обрядом Соборного Рукопокладення.

29 липня 1978 р. на Святковому зборі рідновірів у Вінніпезі (Канада) відбулося освячення через Соборне Рукопокладення Волхва Мирослава Шкавритка. У передмові до збірника матеріалів цього Собору Любомир Вільховецький писав: “Після майже тисячолітньої духовної неволі і перерви відновлено фактично і юридично... безперервність зростання і розбудови Рідної Віри Предків” [89. 9–10].

Організаційним Комітетом Собору було вироблено і затверджено статутні основи щодо духовної верстви: “Про Закон Рідної Віри”, “Волхв Рідної Віри”, “Про юридичність освячення”. Зокрема, за цими матеріалами, визнається два стани Акту освячення Волхва в Законі Рідної Віри: 1) “стан природнього зростання”; 2) “стан виїмкової потреби” (виняткових обставин – Г. Л.).

Стан “природнього зростання” – це висвячення Волхвів безпосередньо Верховним Волхвом при асистуванні інших Волхвів (коли розвиток Рідної Віри є безперервним). Стан “виїмкової потреби” (за виняткових обставин) – “такий стан, що може постати лише у висліді насильства, боротьби, накиненої ворогом війни, чи у висліді катастроф, епідемій, пошестей і інших фізичних пораженств, мусить бути направлений для відновлення континуїтету (безперервності, суцільності – Г. Л.) природного зростання... Рідної Віри через соборне рукоположення. Юридичність цього соборного рукоположення заключається в тому, що в народі, його звичаях, способі життя, практиці морально-етичних принципів Рідної Віри зберігається в своїй основі Закон Рідної Віри і тому цей Закон як вияв загальної волі, може бути правно переданий удостоєному обранцеві з-поміж народу через Акт освячення” [89. 9–10].

Волхв Мирослав Шкавритко очолив громаду, незалежну від Л. Силенка і став наступником Волхва Шаяна, якого він поховав за Рідновірським Обрядом і урну з прахом якого привіз до Канади, де було згодом було здійснено перепоховання на Рідновірській ділянці кладовища в м. Гамільтоні Старшим Проповідником Мирославом Ситником. Володимир Шаян заповідав поховати його на Гуцульщині, на горі Ґрехіт у Карпатах, де до нього вперше прийшло прозріння й ідея відродити Рідну Віру в Україні. Але він розумів, що за радянської влади це буде неможливо.

Волхв Мирослав Шкавритко видавав часопис “Канадійський фермер”, а згодом “Нові Скрижалі”, мав періодичну програму на Канадійському радіо, писав свої роздуми про Рідну Віру під назвою “Наука Рідної Віри”, які публікував у своєму часописі. Однак, через брак освіти, він так і не зміг осягнути глибину вчення Волхва Володимира Шаяна про багатопроявність Сварога.

Волхв Мирослав Шкавритко заповів поховати його в Україні, що й було виконано його вдовою Галиною-Зоряною Шкавритко. Священні знаки і клейноди Волхва Шкавритка (нагрудні знаки, “Свядолю”, особисті речі та частину архівних матеріалів) вона передала на збереження Громаді Українських Язичників “Православ’я” через Волхвиню Зореславу (нині зберігаються в Об’єднанні Рідновірів України).

У 1981 р. Громада Рідновірів м. Гамільтон відійшла від РУНвіри Силенка і проголосила себе послідовниками Волхва Володимира Шаяна. Ця Громада ще за кілька років до цього купила будинок для Храму Рідної Віри, відомий як перша після тисячолітньої перерви “Святиня Дажбожа”, а також перереєструвалася як самостійна рідновірська (язичницька) конфесія. Багато праці і сил віддали члени цієї громади для видання праць професора і Волхва В. Шаяна.

Очолив цю Громаду Старший Проповідник Рідної Віри Мирослав Ситник, якого можна по праву назвати героїчно посвяченим, як і Ларису Мурович. Саме його невтомною працею і допомогою його дружини Лади Ситник побачили світ численні видання основоположника Відродження Рідної Віри Волхва Шаяна, а також праці Ярослава Оріона, квартальник “Українське Відродження”. Понад двадцять років Старший Проповідник Мирослав Ситник здійснює богослужіння і проповіді Української Рідної Віри в Святині Дажбожій, у родинах своїх побратимів і посестер, поширює видання основоположників, надає жертовну і благодійницьку допомогу для розвитку Рідної Віри в Україні. Саме така конкретна праця і може вважатися тим Лицарським Чином, якого так прагнув від своїх лицарів Волхв Володимир Шаян.

Чимало жертовної праці доклали у справу Відродження Рідної Віри інші рідновіри цієї громади Яр Голубицький з дружиною Марійкою, вдова Волхва М. Шкавритка Галина-Зоряна Шкавритко, Миролюб Петронюк, Григорій Сірик, Наталка Бриль, Марія Колькін та інші рідновіри. Нині покійні проповідник Славин Яворський і Роман Кміть були жертводавцями на видання найбільшої збірки праць В. Шаяна “Віра Предків Наших”, що побачила світ у 1987 р. в Гамільтоні.

Громада Рідновірів у Гамільтоні повністю відновила духовний зв’язок з основоположником Відродження Рідної Віри, прийнявши доктрину багатопроявності Бога-Богів, осмислену в працях Волхва Шаяна.

Старший Проповідник Рідної Віри Мирослав Ситник та рідновір Яр Голубицький нагороджені Орденами Святослава Хороброго – високою нагородою Рідної Віри,