Читати книгу - "Українська література 17 століття"

class="p">Єднаго часу проходила землю свою. Трафилося їй бути в ніяком великом лісі над рікою великою іменем Плигова. -І виділа там божественноє виденіє. То єст місце оноє трисвіт-лими сонечнаго божества сіяло лучами, так, іж не можно було на оноє і глядіти. І, урадовавшися з оного видєнія, дякувала господу богу. І, до своїх обернутися, пророкувала, мовячи:

•— 3 волі божої на сім місці маєт бути церков во ім’я сиятия живоначальния тройці, а до того монастир і місто великоє.

А помолившися на оном місцю довго, крест там поставила.

А одтоль знову блаженная Ольга прийшла до Києва. А там живучи, много добро чинила: убогим гойную милостиню давала, гостей і перехожих всім достатком опатрува-ла, любо кто із поган був, ровняючися своєму владиці, господу Ісус Христу, которий сонце возсіаваєт на злия і добрія і дожд даєт на праведния і грішния.

По нікотором зась часі вспом’янула блаженная о оном видєнії, котороє на ріці виділа Плоскові, і послала там много золота на фундуваннє церкви святої живоначальної тройці. По том і місто великоє Псков фундовано ведлуг про-рочества.

Працьовала в розсіванню віри святої аж до чесних сідин своїх, о землі Руськой чинячи великоє стараніє.

В той час син її Святослав, оставивши її з дітьми своїми, Ярополком, Ольгом 12 і равноапостольним Володимиром, ішов воєвати Болгарськую землю, где взяв міст 80 і столеч-ноє їх місто Переяславці 13, в котором і жив (сеє місто Переяславець Кромер Дерестець називаєт).

В той час, довідавшися печеніги, іж Святослав пошов на болгари з войськом, зобравшися, напали на Київ, але молит^ вами святої Ольги не взяли самого міста, поневаж Претич, воєвода Святославов, припав на них зненацька ноччю і од-гнав їх од Києва. А по том сам Святослав, пришедши з великою потугою войська, до конця їх поразив і прогнав. Блаженная зась Ольга великоє подякуваннє чинила господу богу, іж її вибавив з облеження.

Унуков своїх віри святої учила, єднак крестити їх не сміла для упорного сина свойого Святослава.

Он зась, прогнавши печенігов, прийшов до Києва і хотів знову з Києва іти до Болгар, там жити, повідаючи, іж:

— То єст середина панства мойого, і там мні добре ся поводить: од Греков золота много, блаватов, вина, овоцов і коріння розного, од Чехов теж і Угров срібра, вина і коней, а з Русі футра, меду, воску і людей.

А блаженная Ольга просила його, аби не одходив, ознай-муючи йому о смерті своїй і мовячи до нього так:

— Сину мой милий, где ідеш, чужих шукаючи, а своє кому полецаєш? Діти єще малі, а я, як видиш, стара, а до того і вельми хора, конець живота мойого приходить мні.

Тепер прето ні о чом так, не фрасуюся, як о тобі, іж многр-м тіебе вчила і просила і упоминала, аби-сь оставив темность баввохвальськую і прелесть бісовськую а познав світлость віри святої православної і правдивого бога, во тройці єдина-го, которого-м і я познала. Ти зась о том не дбаєш. Відаю добре, іж для упору і непослушенства твойого которії просьбу і упоминаніє родительки твоєї легцеважиш. Очекиваєт тебе тут, на землі, біда великая, а по смерті вічная мука. Сього зась часу прошу тебе, не од’їдий нігде, аж скончаюся і оддаси тіло моє грішноє землі. І на той час од’їдеш собі, где хочеш. По смерті моїй аби-сь не чинив надо мною ведлуг обичаїв і забобонов поганських нічого, але священик мой нехай поховаєт тіло моє грішноє ведлуг обичаю христіан-ського. І могили надо мною аби ніхто не важився сипати, ні тризни чинити. Але пошли золота много до Царигорода, до святійшого патріархи, і той о душі моїй грішной помолиться господу богу і служби божії [одправить] і другим священиком кажет за мене служити і іншим милостиню дасть. Іначей же би-сь не чинив. Уже бо час і конець живота мойого дочасного (яко-м рекла) пришов, аби-м до любимаго мні Христа ішла, в которого вірую.

Тоє слишачи, Святослав вельми плакав і все розказанное обіцявся учинити, тілько вірити в Христа не хотів. І по трьох днях, уже барзо хорая будучи, дякувала господу богу і пресвятій богородиці, которую во всем помощницю міла, также і всіх святих в молитві призивала. І гди прийшов час розлучення од тіла її, призвавши священика, сповідь святую учинила, маслосвятіє і божественних і животворящих таїн господа бога і спаса нашого Icyda Христа приняла, радуючися прєдала святую свою душу в руці господу богу, которому вірне служила, і одійшла до вічного мешкання і чертога не-беснаго. Гіреставилася в року 6477-му, а од рождества Христова 969-му, місяця іюля 11 дня, жила всіх літ своїх 80. І поховано її з великим плачем од всіх людій на оном місцю, где сама святая казала.

В літо зась 6497-є, а од рождества Христова 989-е, по пророчеству блаженної, коли господь бог просвітив святим крещенієм всю землю Руськую'през внука її, великого князя Володимира, на котором пало блаженної доброє насіння святої науки і етокротвий колос видало, за преосвященнаго митрополита Леонтія 14 (которий первий був по Мйхаїлі, крестившем Руськую землю), святий теди великий князь Володимир в літо 20 по преставленії святої, уфундувавши церков в ім’я пресвятої богородиці в Києві соборную, на которую і десятину казав давати, для чого Десятинною 15 і до сього часу зовуть, мощі її святії до оної за належачою честію перенесл, од которих чуд і улічення було много з вірою при-ходячим, во славу пресвятої тройці.

Которой належить од нас вшелякая слава, честь і поклоне-піє нинє і прісно і во віки віком.

Амінь.

[ЖИТІЄ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА]

Благословен бог і отець господа нашого Ісуса Христа, отець щедротам, которий всім чоловіком хочет спастися і в ра-зум істинний прийти, іж не допустив до конця Руськой нашей землі в темності невірія і баввохвальства бити, але, яко отець чадолюбивий, благоізволи [в] світом ласки крещенія святого її просвітити і в -разум істинний до познання тебе, правди-ваго во святой тройці славимаго бога, през благовірнаго і равноапостольнаго великаго князя Владимира привести.

Претож прийдіте, руськаго народу і вшелякого возрасту і стану православнії, поклонімся богу в святой тройці єдиному, хвалячи його пресвятоє ім’я і великую його на нас милость. Прийдіте, похвалім і святого равноапостольнаго великаго князя Владимира, отця, наставника і ходотая спасенія нашого, которий, яко вторий і чудний святий апостол Павел і великий Константан, не од чоловік званіє приняв, але з небесє і во святой купелі душевной посполу і тілесної позбивши