Читати книгу - "Емма"

«Ага! — подумала Емма, — значить, із Гаррієт було б так само».

— Цю справу вирішили вчора ввечері, і Френк виїхав сьогодні вранці на світанні. Мені здається, що у Гайбері він якийсь час побув у Бейтсів, а потім — сюди; але він так поспішав повернутися до свого дядька, якому він зараз потрібен як ніколи, що не зміг побути з нами й чверті години. Він був дуже збуджений, такий збуджений, що здавався зовсім іншою людиною в порівнянні з тим, яким я його будь-коли бачила раніше. До всього іншого додалося ще й потрясіння від того, якою хворою він її застав — а він про це не мав і щонайменшої гадки; було добре видно, як сильно він переживає.

— А ви впевнені в тому, що їхні заручини були оповиті таким суцільним покровом таємничості? Кемпбелли, Діксони — невже ніхто з них про це не знав?

Вимовивши прізвище Діксон, Емма мимоволі злегка почервоніла.

— Ні, ніхто. Він так і сказав — жодна людина, крім них самих, про їхні заручини не знала.

— Що ж, — мовила Емма. — Гадаю, що поступово ми звикнемо до цього факту, і я бажаю їм щастя. Але мене ніколи не покине думка, що це був украй огидний вчинок. Що це було, як не система лицемірства й обману, хитрощів і підступності? Приїхати до нас, удаючи відвертість і прямодушність, аби потім, ніби якісь змовники, судити-рядити про всіх нас! А ми, як ті довірливі бовдури, цілу зиму й весну уявляли, що на рівних засадах правди і честі спілкуємося з тими двома серед нас, які запросто могли порівнювати свої враження і виносити судження про почуття і слова, що ніколи не призначалися для їхнього слуху. І якщо їм довелося почути про себе щось не дуже приємне, то так їм і треба!

— Щодо цього я цілком спокійна, — відповіла місіс Вестон. — Я впевнена, що жодному з них не сказала про іншого нічого такого, щоби хтось із них не чув.

— Вам поталанило. Ваша єдина помилка обмежувалася моїм слухом, коли вам здалося, що один наш друг кохає вищезазначену даму.

— Дійсно. Але оскільки я завжди мала винятково гарну думку про міс Джейн Ферфакс, то ніколи, як би не помилялася, не змогла би сказати про неї якось недобре, що ж до нього, то тут я теж спокійна.

У цей момент трохи осторонь від вікна з'явився містер Вестон, явно очікуючи на запрошення. Місіс Вестон знаком покликала його, і коли він рушив, додала:

— А тепер, моя люба Еммо, благаю вас і словами, і виглядом своїм заспокоїти його серце, щоб він налаштувався на добре ставлення до цього шлюбу. Давайте ставитися до нього тільки добре, бо й справді: що поганого можна сказати про Джейн Ферфакс? Нічого. Партія, дійсно, не надто вдала, але якщо це не турбує містера Черчілля, то чому мусимо турбуватися ми? А для нього, я маю на увазі для Френка, якраз може стати щасливою обставиною те, що він полюбив дівчину з таким твердим характером і світлим розумом. Я завжди віддавала їй належне за це — і віддаю й тепер, попри оте єдине значне відхилення від правил пристойності. А в її становищі навіть для такої помилки можна знайти так багато виправдань!

— Дійсно багато! — схвильовано вигукнула Емма. — Якщо кого й можна виправдати за турботу лише про себе, то це жінку, котра опинилась у становищі Джейн Ферфакс. Думаючи про таких людей, як тут не пригадати фразу: «Весь світ для них чужий, чужий його закон».

Емма, зустрівши містера Вестона з посмішкою, вигукнула:

— Гарненький жарт ви утнули зі мною, нічого не скажеш! Цією хитрістю ви, напевне, хотіли насміятися над моєю допитливістю й перевірити мою здатність до здогадок. А натомість дуже мене налякали. Можна було подумати, що ви втратили принаймні половину свого майна. А виявилося, що йдеться не про співчуття, а про поздоровлення на вашу адресу. Тож я від усієї душі вітаю вас, містере Вестон, із перспективою отримати в невістки одну з найкрасивіших і найвихованіших дівчат в Англії!

Погляд, яким містер Вестон обмінявся зі своєю дружиною, засвідчив, що виголошена промова йому сподобалась, і що вона справила негайний і підбадьорливий ефект на його настрій. У його обличчі й голосі з'явилася звична для нього жвавість; він емоційно і вдячно потис Еммину руку, а потім, повертаючись до теми, почав говорити таким чином, що стало ясно: ще трохи часу і трохи умовлянь — і він згадуватиме про ці заручини не без задоволення. Його співбесідниці говорили тільки те, що применшувало нерозважливість Френка чи згладжувало заперечення; і на той час, коли вони встигли переговорити про це разом, а потім — з Еммою на зворотному шляху до Гартфілда, містер Вестон уже повністю примирився з тим, що сталось, і вважав ці заручини ледь не найвидатнішою з витівок Френка.

Розділ 11

«Гаррієт, бідолашна Гаррієт!» — саме такі слова твердила Емма; вони несли в собі болісні думки, котрих вона ніяк не могла позбутись, і в котрих для неї крилася справжня неприємність усієї цієї історії. З нею Френк Черчілль повівся дуже погано — погано в багатьох відношеннях — але змушувала її так сильно злитися на нього не стільки його поведінка, скільки її власна. Йшлося про ту неприємну ситуацію з Гаррієт, у котру вона через нього потрапила, бо саме ця ситуація значно посилювала всі його гріхи. Бідолашна Гаррієт! Удруге стати дурненькою жертвою її неправильних уявлень та схильності до зазнайства! І дійсно пророчими були слова містера Найтлі: «Еммо, ви були для Гаррієт Сміт поганою подругою». На жаль, нічого, крім ведмежої послуги, вона їй не зробила. Щоправда, в останньому випадку її особистої провини не було — на відміну від першого, де вона стала єдиною і неповторною авторкою болісного непорозуміння, коли навіяла такі почуття, котрі б самій Гаррієт ні за що не приверзлися, — бо тут Гаррієт сама зізналась у своїх почуттях і небайдужості до Френка Черчілля ще перед тим, як вона навіть встигла зробити хоч якийсь натяк стосовно цієї теми. Але Емма відчувала себе повністю винуватою в тому, що заохотила ті почуття, котрі навпаки — мусила придушити. Вона могла б запобігти їх поширенню і поглибленню, її особистого впливу на Гаррієт було б цілком достатньо. І тепер вона дуже жалкувала, що не зробила цього. Вона відчувала,