Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Насправді, це наш давній резервний план, просто ніяк не траплялося хорошої нагоди його реалізувати… мовляв, застосування сили і так далі. Тепер змінилися правила гри. Наскільки я можу судити, Рубенштейнова порода вижила під час цього переходу до постдефіцитної економіки; можна сказати, зараз вони — це найближче, що є від цивільної влади у цій нікчемній загумінковій колонії. Коли Фестивалю стане нудно і він вирушить у подальшу путь, тут не вижити без «рогу достатку». Хіба що вони вже випросили собі один у Фестивалю.
Виїхавши на кращу поверхню, багаж рвонув уперед, і Рейчел довелося зосередитися на його управлінні, щоб безпечно доставити скриню нагору.
— То яка ж у тебе була стратегія завершення місії? — запитав Мартін, крокуючи їй услід.
— Стратегія завершення? Та здалася мені ця смердюча стратегія! Доставити би просто цей вантаж… А потім злитися з хаосом. Знайти собі житло. Облаштуватися тут, поки не відновиться торгівля. Потім назад. А ти?
— Десь так само. У Германа свій спосіб надолужувати справи. Ти хотіла податися деінде чи в якесь конкретне місце?..
— Містечко під назвою Плоцьк. — Рейчел різко смикнула головою. — Але давай усе по черзі. Найперше — посилка. Потім спекатися нашого сміхунця, де з ним буде все гаразд. Ем-м-м… Ну, і крім цього, я думала… е-е… про нас.
Мартін узяв її за вільну руку:
— Хотіла позбутись і мене?
Рейчел у відповідь витріщилася:
— Е-е… Що? Чого б це я мала тебе позбутись?
Мартін зітхнув:
— А ти хочеш мене позбутися?
Вона похитала головою.
Мартін лагідно потягнув її до себе, вона прихилилася до нього.
— І я теж не хочу, — шепнув він їй на вухо.
— Хай там як, — розмірковувала Рейчел, — а вдвох у нас більше шансів. Можна підстраховувати одне одного. Спершу буде досить важко. Та й застрягнути тут можна на тривалий час. Цілком ймовірно, на роки.
— Рейчел, годі шукати виправдання.
— Невже це так очевидно? — зітхнула вона.
— Твоє почуття обов’язку надмір…
Тут Рейчел трохи відступила, а він зупинився, помітивши застережливий блиск у її очах. Раптом вона тихо захихотіла, і за якусь мить він уже сміявся разом із нею.
— Повір мені, Мартіне, я здатна собі уявити набагато гірших від тебе людей, із якими життя могло би закинути на Богом забуту планету, що намагається оклигати від революції…
— Гаразд, вірю-вірю!
Вона прилинула до нього і міцно поцілувала, а потім відпустила із посмішкою.
Тепер, коли схил вирівнявся, багаж безперешкодно котився собі вперед. У пообідньому світлі брила над ними ясніла жовтим кольором, а чоловік, який раніше спирався на неї, про щось жваво, махаючи руками, дискутував із велетенською істотою-Критиком. Коли вони підійшли ближче, він повернувся до них: жилавий курдупель з кошлатою чуприною, гострою борідкою та старожитньою пристрастю до пенсне. Судячи з його одягу, він уже не перший день був у дорозі.
— Хто ви такі? — агресивно звернувся він до них.
— Буря Рубенштейн? — утомленим голосом запитала Рейчел.
— Так? — підозріло зиркнув на неї він. — Начувайтеся контрзаходів!
— Посилка для Бурі Рубенштейна на потреби Демократично-революційної партії, Світ Рохарда. Ви не повірите, як здалеку її доставили і які перешкоди при цьому потрібно було мені здолати.
— Е-е… — він витріщився на скриню, і потім знову перевів погляд на Рейчел. — Хто ви ще раз такі?
— Друзі зі Старої Землі, — пробурмотів Мартін. — А ще — голодні, брудні жертви космічної катастрофи.
— Ну, тут на гостинність не чекайте, — Рубенштейн обвів рукою галявину. — Старої Землі, кажете? Справді, дуже здалеку для кур’єра! От тільки що в ній конкретно?
— Автоматизований «ріг достатку». Самовідтворюваний завод, повністю програмований, і він ваш. Дарунок із Землі. Цей засіб виробництва на самостійному ходу. Нам здавалося, у вас могло виникнути бажання розпочати промислову революцію. Принаймні ми так вважали до Фестивалю.
Рейчел аж кліпнула, коли Рубенштейн закинув голову і несамовито розреготівся на повний голос.
— І що б це мало означати? — роздратовано спитала Рейчел. — Я сюди добиралася сорок світлових років, наражаючись на серйозну небезпеку, щоб доставити звістку, за яку ще пів року тому ви готові були вбивати. Не хотіли би пояснити свою поведінку?
— Шановна добродійко, я дуже перепрошую, що не зміг належно оцінити ваші зусилля. Ще чотири тижні тому ви своїм дарунком змінили би хід історії. У цьому я абсолютно не сумніваюся! Але ж бачте, — він випростався і посерйознішав, — ми мали такі пристрої від найпершого дня Фестивалю. І попри все те хороше, що вони нам принесли, краще би очі мої їх не бачили взагалі!
Рейчел, не знітившись, подивилася на Рубенштейна:
— Що ж, усе, значить, сходиться. Сподіваюся, ви маєте час просвітити мене, що тут у вас відбувалося, поки я марнувала свій час, — категорично заявила вона.
— Десь три тижні тому в нас відбулася революція, — промовив Буря, обходячи та оглядаючи скриню. — Усе пішло не так, як ми планували. І я певен, наш спільний друг Критик вам усе пояснить. — Рубенштейн сів на скриню. — Есхатон-зна, що тут роблять Критики, та й Фестиваль узагалі. Ми… та власне, ніхто не був готовий до всього, що відбулося. Ви ж знаєте, що наші партійні з’їзди повністю поділяли мої мрії? Так-от, за два тижні, протягом яких розгорталася революція, ми раптом збагнули, що нікому не потрібні. Емерджентна критичність. Сестра показувала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небо сингулярності, Чарлз Строс», після закриття браузера.