Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Були й породження Мари, які відверто байдикували. Замість того, щоб відбудовувати свою гору, ледарі сиділи десь на середині й видавлювали собі до рота кров із відірваних рук чи ніг.

Якомусь дрібному чудовиську не пощастило знайти відірваний скальп Олега і його лизнути. До самої своєї смерті це породження Мари відкашлювало червону отруту.

Череп Олега вже почав обростати новою шкірою, але ясність у мисленні ще не повернулася до його голови. Олег, як і раніше, був приголомшений і до кінця не усвідомлював, які зміни відбулися в середовищі поруч. А зміни були.

Як граки взимку серед голих дерев, так і іноки в чорних робах захопили уламки будівель навколо мертвої гори.

У дрібних породжень Мари не залишилося шляхів відступу, але й час був на їхньому боці. Чудовиська ледь не плавали в біомасі й дуже швидко продовжували дорослішати. Монашому війську варто було б поквапитися, поки кожне породження Мари не доросло до потенціалу чудовиська з вершини гори.

Пролунав глухий дзвін. У Місті Троянд Олег раз у раз чув якийсь дзвін, і цей звучав по-новому для його вуха. Це не було схоже на музику всередині храму Мари, це й не було звуком ланцюгів, чиї ланки труться одна об одну на вітрі. Цей дзвін не був і всепоглинаючою вібрацією з середини музичної чаші. Олег радше чув, як кілька твердих, важких предметів з різною силою вдаряються об щось.

Іноки, що прийшли із Заходу, теж мали лідера, і юнаки в чорних робах розступалися на всі боки, звільняючи тому шлях. Глухий дзвін наближався разом із його кроками.  

Чемпіоном чорних іноків виявився кремезний чоловік удвічі старший за своїх братів. З м'язистим, без підшкірного жиру обличчям і глибоко посадженими очима.  

На плечі в чорного Чемпіона лежав довгий кистень із трьома товстими тягарцями грушоподібної форми. Тягарці висіли на півметрових ланцюгах і за будь-якого руху свого власника вони цокалися один з одним, створюючи вищезгаданий глухий дзвін.

Володар довгого кистеня помітив старого в червоній робі і пройшов до його ліжка з битого каменю. Перед тим як почати говорити, Чемпіон у чорному шанобливо кивнув настоятелю Рибі.

- Іноки храму Священномученика Явора прибули, - використовуючи загальний діалект, відзвітував Рибі старший з іноків.

Послідовники Праведного Слива, що залишилися, з секундними інтервалами падали у вічний сон. Тепер у свідомості залишався останній, хто з'їв свій Дінг-Тхонг, і йому все ще не вистачало шматка на голові.

Риба не відповідав інокам Заходу, хоч уста його і були відкриті. Очі його теж були відчинені, але старий у червоному, найімовірніше, навіть і не помітив чорного натовпу, що обліпив його смертне ложе.

- Стійте тут, - говорив усім Чемпіон храму Явора. - Дивіться. Слухайте. Вчіться.

Від слів і відразу до справи. Воїн із довгим кистенем одноосібно вирушив до підступів мертвої гори.