Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Усе-таки я вирішив повернутися до «Наутілуса». Ми пішли вузькою стежкою, що огинала вершину берегової скелі. О пів на дванадцяту ми дійшли до того місця, де висадилися на берег. Оддалік я побачив капітана Немо. Він стояв на базальтовій брилі. Астрономічні прилади лежали поруч. Його погляд був спрямований на північну смугу обрію, де сонце мало описувати в цей час свою подовжену спіраль.

Я мовчки підійшов до капітана. Настав полудень, але сонце, як і напередодні, не з’являлося.

Невдача переслідувала нас. Установити координати знову не удалося. Якщо і завтра опівдні сонце не вигляне, доведеться відмовитися від спроби визначити, де ми знаходимося.

Нині 20 березня. Завтра, 21 березня, день рівнодення, і, якщо не брати до уваги заломлення променів, сонце сховається за обрієм і настане довга полярна ніч. З моменту вересневого рівнодення сонце, яке зійшло над північним обрієм, піднімалося по небокраєві видовженими спіралями до 21 грудня. У цей період літнього сонцестояння в північних областях воно знову стало схилятися до обрію і завтра, очевидно, надішле нам свої останні промені.

Я поділився своїми побоюваннями з капітаном Немо.

— Ви праві, пане Аронаксе, — сказав він. — Якщо завтра мені не удасться визначити висоту сонця, то цю операцію доведеться відкласти на шість місяців. Але якщо завтра опівдні сонце вигляне, мені буде досить легко визначити його висоту, адже випадок привів нас у ці моря напередодні рівнодення!

— Ну то й що?

— Визначити з точністю висоту сонця важко, коли воно описує подовжену спіраль.

Показання приладів у таких випадках не завжди точні.

— І як же ви діятимете завтра?

— Я скористаюся хронометром, — відповів капітан Немо. — Коли завтра, двадцять першого березня, опівдні, сонячний диск, беручи до уваги заломлення променів, перетне точно навпіл лінію обрію, це буде означати, що ми знаходимося точнісінько на Південному полюсі!

— Ах, он як! — сказав я. — Але усе-таки визначення таким способом не можна вважати математично точним, оскільки настання рівнодення не збігається з полуднем.

— Безсумнівно, пане, але помилка буде яких-небудь сотню метрів. Але це не має для нас принципово значення. Отже, до завтра!

Капітан Немо повернувся на борт. Ми бродили до п’ятої години узбережжям, спостерігали, розмовляли, класифікували. Нічого цікавого нам не вдалося знайти, якщо не брати до уваги яйця пінгвіна, примітні своєю величиною. Любитель рідкостей, не вагаючись, дав би за нього тисячу франків. Забарвлене в синій колір, покреслене якимись схожими на ієрогліфи позначками, воно становило неабияку рідкість. Я вручив яйце Конселю, і той благополучно доставив його, як дорогоцінну китайську вазу, на борт «Наутілуса».

Я помістив це рідкісне яйце в одну з вітрин музею. Зголоднівши, ми повечеряли з великим задоволенням. На вечерю була подана тюленяча печінка, яка на смак нагадувала свіже свиняче сало. Повечерявши, я ліг спати, не забувши, як індуси, помолитися, щоб променисте світило виявило до нас свою прихильність.

Наступного дня, 21 березня, о п’ятій годині ранку я піднявся на палубу. Капітан Немо був уже там.

— Погода трохи проясняється, — сказав він. — Надія є. Після сніданку зійдемо на берег. Виберемо зручний пункт для спостережень.

Коли усе було домовлено, я пішов до Неда Ленда. Мені хотілося взяти його із собою. Незважаючи на умовляння, упертий канадець відмовився. Я помітив, що його нудьга і дратівливість збільшуються повсякдень. Утім, за даної ситуації мене не дуже засмутила його упертість. На березі була сила-силенна тюленів, і не варто було піддавати зайвій спокусі нашого затятого мисливця!

Поснідавши, я подався на берег. «Наутілус» за ніч пройшов ще кілька миль. Він стояв тепер у відкритому морі, на відстані цілої милі від берега, над яким височив гірський пік заввишки десь чотириста-п’ятсот метрів. У шлюпці, окрім мене, був капітан Немо, двоє матросів із нескладними приладами: хронометр, підзорна труба і барометр.

У той час як ми пливли до берега, нам зустрілося стадо китів, що належать до трьох основних видів, які населяють південні моря: звичайний, або гладенький кит, позбавлений спинного плавця, кит-горбань, зі складчастим черевом, із широкими білястими плавцями, що нагадують крила, котрі, однак, не роблять його пернатим, і фінвал, коричнювато-жовтий, найрухливіший з китоподібних. Цю могутню тварину чутно здалеку, коли вона викидає у висоту стовпи повітря і пари, що нагадують клуби диму. Цілі стада ссавців вигравали в спокійних водах, і я зрозумів, що басейн антарктичного полюса слугує притулком для китоподібних, котрих так безжалісно винищують.

Я примітив також і довгі білясті ланцюжки сальп із оболонкових і великих медуз, що хиталися на хвилястих гребенях.

О дев’ятій годині ми пристали до берега. Небо прояснилося. Хмари мчали на південь. Холодні води скинули із себе завісу туману. Капітан Немо попростував прямо до вершини гори, уподобаної ним для своєї обсерваторії. Крутий підйом по гострих уламках лави і пемзи, в повітрі, насиченому сірчистими випарами з тріщин у горах вулканічного походження, був тяжкий. І хоча капітан, здавалося, відвик ходити по землі, він піднімався найстрімкішими схилами зі спритністю, якій позаздрив би мисливець за піренейськими сарнами. Я ледь устигав за ним.

Ми вже другу годину піднімалися на вершину гори по уступах скель із порфіру і базальту. З тієї висоти, де ми стояли, погляд обіймав відкрите море по саму лінію обрію, різко позначену з північного боку крайкою суцільних торосів. Коло наших ніг розстелялася, засліплюючи своєю білизною, снігова рівнина. А над нами сяяла безхмарна лазур небес! Як вогненна куля, наполовину зрізана