Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

Оте пастухування виявилося, хоч Ганна й не знала про це, рятівним для її сім’ї, бо “комуністи” викреслили зі списків на виселку її капелу, правда, ще й при допомозі вчителя Петра Овдійовича Жабка, адже діти пасли худобу лише за харч, а він був сяким-таким сніданком, часом шматком перепічки на день і отакою ж вечерею. Перепічку чи ще щось їстівне пастухи по путі на пашу віддавали Танюші і Степанкові, які неодмінно щодня перестрівали їх під Бором. Зрозуміло, що Петрик вважався старшим пастухом, і по закінченні шкільного року дід улаштував пастушкою ще й Таню, узявши на себе відповідальність за всю череду.

Вже була сяк-так висапана Ганною і Домашкою чимала грядка, посаджена ота, що горіхи  величиною, картопля, кукурудза і випрошені в діда ріпа та соняхи, а ще квасоля і біб, буряки й гарбузи, насіння на які дали їм господині “комуністів”, і ледь жива Ганна і Домашка тішилися, бо зійшло те все під косогором дружно і рясно. Та в Ганни на душі було моторошно, бо нічого не знала про Карпа і Тодося, бо кінчалися сало і олія, бо на очах зношувалися у дітей одяг і взуття, хоч як ті щадили і берегли його, роззувшись і роздягнувшись ще при холоді. Гнітило Ганну і те, що її ні разу не навідав тут ніхто з родичів: ні Оксана, ні Дарина із ковалем Грицьком Вертепою, а в останніх же була схована її ще материна скриня з деякою білизною, вдяганками та її і Карповими новими чобітьми, які вирішила продати та купити може щось на ноги Домашці і дітям.

Отож, одного недільного досвітку вона вже була в місті у Вертепів, які зустріли її геть нерадо, ба навіть вороже, хоч і не виказували того різко. Вони докорили їй зразу, що вона досі нічого не взнала про Карпа, а в додаток ще й об’явили, що її скриню в них конфіскували із усим накладком депеушники і що якийсь Грудман ледь не посадив Грицька в допр за переховування чужого майна.

- Порохняву материну скриню Гринь по всьому порубав на дрова, та я спалила, - пояснила якось спохопливо Дарина, коли Ганна спитала і за неї. – Чого ти пристаєш, адже то власність моєї матері і по покону належить більше мені, аніж тобі, - гнівно випалила вона якимось чужим голосом. – Твоя скриня в Палазі, то і візьми її, а від нас щось вимагати тобі зась!

Ганна, не зайшовши по путі до Оксани, вирішила піти до Палазі та Саміла Гармашів у сусіднє село. Сльози їй заливали очі, бо була переконана, що ніякі депеушники того її майна у Вертепів не конфісковували, але і ради на оте пограбування не бачила, боячись нагадувати про себе в місті.

- Корсетку? Плахту? Хустку? – сплеснула руками Палазя, як Ганна нагадала, що хотіла б їх забрати і, може, продати. - Їх же шашіль на цурки з’їв, як і скриню, у тому схові разом із юпкою і шматком домотканого сукна! Все ж воно вовняне, а тієї шашні розвелося стільки, що я ледве впоралася з нею, попаливши і своє дещо разом, - бідкалася вона. – Зовсім ти, братово, не піклуєшся про мого брата, а свого чоловіка! Де ж те видано, щоб ото й досі не знати, де він та що з ним? – докорила й Палазя, і не думаючи про повернення Ганні речей чи про якусь їй поміч. – Саміла питали про Карпа заготовачі аж тричі, то боїмося, прости вже ти нам, що і ти накличеш на нас біду своїми відвідинами, а ще тому, що ми не вступаємо в ТСОЗ. Звірі ж звірами вони! Забрали у нас корову і свиню, то вважай, голодуємо тепер, - випроваджала господиня прийшлу, ледь не пхаючи за ворота через перелаз.

- Думала, чимось допоможете нам, - зам’ялась під перелазом Ганна.

- З якого дива, братово? Сами впроголодь ледь дихаємо, ждучи ще гіршого!

Хоч завертання в місто знову було і чималим крюком, та Ганна вирішила таки його осилити і відвідати Оксану. Було вже геть по обіді, коли вона зайшла у двір до зовиці, але й тут її чекало розчарування, бо двері хати виявилися запертими на колодку зсередини.  Довго ходила і заглядала у вікна вона, обзивалася і стукала, та Оксана, сховавшись у сінях чи в другій із заставленими вікнами половині хаті, їй не відкрила. Коня в стаєнці в Оксани вже не було, але корова Лиска з телям у загородці лежала і ремигала, і прийшла зважилася на відчайдушне: вона взяла на кілку глека, підвела Лиску і надоїла його повний молоком, а випивши жадібно, надоїла ще раз і закривши загородку, понесла його з молоком додому. Те молоко додало їй сил, бо з досвітку не мала різки в роті, отож, дійшла додому, аж поздоровішавши. Були на сьомому небі і Домашка та Степанко, випивши його з нею на підвечері.

“Он воно, які ви у нас родичі, - не зізналася Ганна дітям, що той принос нею украдений. – Ті вигнали, отак обібравши, та замкнулася і не пустила в хату, а ті виїхали аж в Одещину та Крим, і ні слуху, ні духу від них, то як же нам вижити? Хоч би Тодось обізвався якось та таки пошукав Карпа. Батько ж все-таки він йому!” – ридала вона, як діти поснули.  Вирішила хтозна й колишнє клоччя, що завалялося на горищі, негайно перепрясти з Домашкою і нав’язати з нього чириків-постолів і дітям, і собі, і на продаж, та знову знайти замовців на ткання полотна чи ряден. Отож, наступного дня в хаті знову стояв верстат, а невдовзі знайшлися й замовці – господині отих корів, що їх пасли діти.

А в Петрика-пастушка та пастушок Ярисі, Лідуні і Тані життя ішло своїм шляхом. Будили їх господині рано і, давши одна кращий, а друга гірший сніданок та якесь їстиво на день у ворчику, виганяли корів із бузівками й телятами, і діти гнали їх під Бір на клинець, а вже звідти чередкою, поділившись із Степанком отією їстівністю, правилися до якоїсь