Читати книгу - "Марсіянин"

Пара з Чикаґо міцно обійнялась, а потім узяла в обійми представника НАСА.

Мітч зі змученим виглядом стягнув з себе навушники з мікрофоном та повернувся обличчям до кімнати для поважних осіб. Крізь скло він бачив різних гарно зодягнених чоловіків та жінок, котрі шалено раділи. Він глянув на Венката та важко зітхнув з полегкістю.

Венкат обхопив голову руками на шептав:

- Дяка богам.

Теді вийняв з портфеля синю теку та підвівся.

- Енні чекатиме мене у кімнаті для преси.

- Гадаю, сьогодні червона тека тобі не знадобиться, - сказав Венкат.

- Чесно кажучи, я не готував її, - сказав Теді. Виходячи, він додав: - Гарна робота, Венку. Тепер поверни їх додому.

Журнал: День місії 687

Це “687” заскочило мене не на довго. На Гермесі ми лічимо час днями місії. Це може бути Сол 549 на Марсі, але тут це День місії 687. І знаєте що? Не має значення, котра година нині на Марсі, бо я, дідько його вхопи, не там!

О Боже. Я справді більше не на Марсі. Я точно знаю, не відчуваю сили тяжіння, а навколо є інші люди. Я все ще звикаю.

Якби це було кіно, усі були б у повітряному шлюзі і давали один одному “п’ять”. Та було трохи інкаше.

Я зламав два ребра під час злету. Вони увесь час боліли, але справжній біль я відчув, коли Фоґель затягнув нас тросом у повітряний шлюз. Я не хотів відволікати людей, котрі рятували моє життя, тому я вимкнув свій мікрофон і заверещав я дівчисько.

Це правда, знаєте. У космосі ніхто не почує, як ви кричите наче мале дівчисько.

Коли вони занесли мене у Повітряний шлюз 2, вони відчинили внутрішні двері, і я нарешті був на борту. Гермес все ще був без повітря, то ж їм не треба було вмикати відповідний процес у повітряному шлюзі.

Бек сказав мені не напружуватись і потягнув мене коридором до його каюти (котра при потребі слугувала корабельним лазаретом).

Фоґель пішов у іншому напрямі, щоб зачинити зовнішні двері ТПШ.

Коли Бек та я дістались його каюти, то чекали, поки корабель наповниться повітрям. Гермес мав достатньо запасного повітря, щоб наповнити корабель ще двічі, якщо знадобиться. Це був би доволі гімняний корабель далекої дії, якби він не мігвідновитись після розгерметизації.

Коли Джогансен сповістила нас, що все добре, доктор “Велика цяця” Бек змусив мене чекати, доки він зніме скафандр з себе, відтак зняв з мене мій. Коли він знав з мене шолом, то виглядав наляканим. Я подумав, що може у мене важке пошкодження голови чи ще щось, та виявилось, що це через запах.

Минуло багато часу відколи я мив… хоч щось.

Після того був рентген та пов’язка на грудну клітку, поки решта команди оглядали корабель.

І лиш по тому були (болісні) поплескування по плечах, після чого усі відхилялись якомога далі від мого смороду. Ми поспілкувались кілька хвилин перш ніж Бек вирубив мене. Він дав мені знеболювальне та сказав мені прийняти душ відразу, як зможу рухати руками.

То ж зараз я чекаю, коли подіє знеболювальне.

Я думаю про всіх тих людей, які разом працювали, щоб порятували мою бідну дупу, і я втрачаю глузд. Кожен з моїх товаришів пожертвував роком свого життя, щоб вернутись за мною. Незліченні працівники НАСА мантулили день і ніч над переробкою ровера та МЗЧ. Уся ЛРР зробила неможливе, щоб збудувати зонд, який вибухнув при запускі. Відтак, замість того, щоб відступити, вони побудували ще один зонд для Гермеса. Китайська національна космічна рада відмовилась від проекта, якому присвятило багато років, щоб віддати прискорювач.

Мій порятунок мабуть коштував сотні мільйонів доларів. Заради одного дурного ботаніка. І чого всі так старались?

Гаразд, я знаю чому. Почасти річ у тім, що я представляю: поступ, науку та міжпланетне майбутнє, про яке мріяли століттями. Але справжня причина інша: кожна людина має сильніший за інші інстинкт - допомагати іншим людям. Іноді у це складно повірити, але це правда.

Якщо у горах губиться мандрівник, люди влаштовують пошуки. Якщо розбивається потяг - шикуються у чергу, щоб здати кров. Якщо землетрус руйнує місто - шлють гуманітарну допомогу з усього світу. Це настільки підвалинна риса людини, що її відбиток можна знайти у всіх культурах світу. Так, бувають дурні, котрим на плювати, та вони губляться на тлі людей, для яких інші люди мають значення. Тому за мене вболівали мільярди.

Чудово, правда?

Мої ребра все ще пекельно болять, мій зір все ще туманиться від прискорювальної хвороби, я дуже голодний, до Землі летіти ще 211 днів, і схоже, що я штиняю, як брудні шкарпетки, обгижені скунсом.

Це найщасливіший день мого життя.

Уотні доїв свої два шматки піци та колу. У нього були ще півгодини, які треба було чимось заповнити, перш ніж повернутись у Космічний центр Джонсона. Вийшовши з піцерії, він сів на віличну лавку.

Наступний тиждень буде завантажений. Він зустрінеться з інженером Аресу 6. Він прочитав її справу, та жодного разу не зустрічався з нею особисто. Після того часу відпочивати не буде. Наступні шість тижнів будуть заповнені постійними тренуваннями