Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Капітан госбезопастності Скварцов! — рявкнула Справедливість, навіть не привітавшись по-християнськи. — Здесь жівйот Марія Міхаловна Нємєц?
— Так, паночку… тутки проживає она, — ледь не гепнула чолом об підлогу Фіскарошка.
— Ізвініте, но с такой фамілієй, мать єго за ногу, уже можна садіться в кутузку лєт етак на двадцять!
— Но, панику, я по-дівочому урожденна Німець, а по мужеству… то єть… дорогому мужу… Я — Марія Михайлівна Слов’янин, — гордо мовила Фіскарошка, любовно дивлячись на діда.
Проте госбезопасна Справедливість вела своєї…
— Дівная фамілія Нємєц… А ти, старуха, нє родствєніца какому-нібудь фріцу… фашисту… может і Гітлєру?
— Уваруй вас Божіньку, пане-начальнику, із Гітлєром я нигда на одній купині не сиділа… А от із Гітлєркою… то колись родичалась… Не буду брехати, бо все село знає: Гітлєрка — то є моя кума. Айбо я з нею дуже рідко виджуся, бо та Гітлєрка — така брехачка… якшто штось не збреше — нігда не засне і дістає запор…
Госбезопасна Справедливість, здавалось, одразу виросла ще на півметра і обернулась до голови сільради. Той, ледь не лізучи у вухо, почав, лякливо озираючись, щось гаряче шепотіти. Очевидно, вкотре пояснював черговому мукачівсьму начальникові, що в нашому селі люди збіглі… дивакуваті… і поприліплювали один одному різних прізвиськ, в тім числі й усіх історичних особистостей… Приміром, Гітлєрка — не мати, не сестра і не дружина триклятого Адольфа Гітлєра, а звичайна сільська жінка на прізвище Жидик.
— А ето тоже нє намного лучше, — буркнув капітан.
Далі безпекашна Справедливість витягла із планшета аркуш паперу із бабиним віршем і запитала:
— Ето ви напісалі в газету стіхотворєніє?..
Фіскарошка, згадавши янголят на черешні у своєму сні і дідове пророкування про благу вість, певне, подумала, що мукачівський начальник щось не втямив. І ось тепер розшукує її, аби пересвідчитись у її особі і тут же вручити літературний приз — сто рублів і путівку у піонерський табір. Тому, виструнчившись, як на піонерській лінійці, чітко відрапортувала:
— Стіхотвореніє мойо, собственноручного проізводства! Називається: «Переміни у три зміни», авать як тепер у народі кажуть: «Вперед на всі боки — виполнимо п’ятирічку за чотири роки!»
І вся, наче порцелянова лялька, засяяла од щастя.
— Ну вам свєтіт не одна пятілєточка… І єйо уж ви, Марья Міхаловна, думаю, і за лєт едак дєсять нє виполніте, — мовив вельми спокійно безпекаш, смачно затягуючись махоркою, і вже різкіше додав: — Понятих сюда!
І в ту ж мить, наче із повітря, явились двоє невідомих, тримаючи за руки пана вчителя Фийсу. Той ошелешено лупав очима і, замість привітатись, зопалу вигукнув:
— Міклош Горті паскуда, а Гітлєрові капут!
— Ето ми і без тебя, гражданін хорошій, знаєм, — махнув заспокійливо безпекаш і пояснив: — В хате гражданкі Марьї Міхаловни Нємець…
— Перепрошую пана… то вже давно було і забулося, што я Німець! Я теперка єсьм Слов’янин по любимому мужу! — палко вигукнула баба.
— Тєпєрь ето уже нє імєєт значєніє, хоть осьол, хоть козьол, — заспокоїв безпекаш і продовжив до пана Фийси.
— Сєйчас ми в прісутствії вас проведьом обиск с целью поісков прєдмєтов антісовєтской пропаганди і другіх матєріалов, компромєнтірующіх совєтскую вдасть. — Пріступайте! — махнув головою на помічників.
Нишпорки, як сторожові пси, зачувши «фас!», шмигонули по хаті: перетрясували скрині, перевертали ліжка, рилися у білизні, одежі…
Дід насампочатку обшуку, збагнувши, що діло пахне сухарями і буцегарнею, одразу зробився дуже заклопотаним. Схопив притьмом підручник з історії КПРС, який пан Фийса подарували йому для самокруток, сів у своєму тронному закапелку біля печі і почав заглиблено читати уже наполовину викурену книгу. Помітивши, що безпекаш весь час продірявлює його очима, Соломон підняв голову, зняв окуляри і, тикнувши пальцем у книгу, поважно сказав:
— Історія Комуністічеськой партії… Дуже милоє і благопріятноє чтеніе для сердца і душі.
І знов заглибився у «милоє і благотворноє чтеніє».
Тим часом нишпорки, відсунувши старовинний кухонний шкаф, по-нашому креденц, виявили потаємний сховок, в ньому — десятилітрову корчагу самогонки.
Упевнившись, що це справді не якась отрута, а ядрена сливовиця, нишпорки питально глянули на Справедливість.
— Пока отложіть, но у протокол не заносіть! — почухала потилицю Справедливість.
Діда, який ледь не на колінах умовляв бабу зранку дати якогось ліка на опохмільну душу, віднайдена у бабиній схованці корчага не те що здивувала!.. Таке потрясіння хіба що переживають фанатики, які наприкінці життя водномить втрачають віру у свого ідола. Бідним Соломоном почало лихоманити, чоло вмить вкрилось потом, а з повік несамохіть зірвались сиротини сльози…
— Што с тобой, старік? — запитав безпекаш, помітивши, як дід різко відірвався від «милого і благопріятного сердцю і уму чтенія».
— Та, пане начальнику, читаю і дуже переживаю, яка тяжка і трагічеська судьба була у комуністичної партії…
Безпекаш вмить нашорошився.
— …конечно, доки не побідила всіх своїх видимих і невидимих врагів, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.