read-books.club » Сучасна проза » Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

90
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах" автора Шарль де Костер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 119 120 121 ... 155
Перейти на сторінку:
за вуздечку і, не тямлячи себе від радості, вигукнула:

— Гансе, мій любий, я знала, що ти вернешся! Який же ти гарний в оксамиті й золоті! Світишся, як сонце на снігу! Ти приніс мені сімсот каролю? Чи я почую ще твій орлиний клекіт?

Намісник наказав загону зупинитись, і блідий сеньйор запитав:

— Чого хоче від мене ця старчиха?

Але Катліна, тримаючи коня за вуздечку, благала:

— Не їдь, не їдь, я стільки плакала по тобі. Солодкі ночі, мій коханий, поцілунки — як сніг, і тіло — як лід. Твоя ж дитина тут!

І вона показала йому на Неле, яка вороже дивилася на нього, бо він підняв уже над Катліною свій нагай.

А Катліна голосила:

— Ах, невже ти забув? Пожалій мене, твою рабиню. Візьми з собою, куди хочеш. Забери вогонь, Гансе, пожалій!

— Ану геть! — крикнув він і так приострожив коня, що вуздечка висмикнулася з рук у Катліни і вона впала. Кінь стрибнув через неї і поранив її копитом у лоб.

Тоді намісник знову звернувся до блідого сеньйора:

— Мессіре, ви знаєте цю жінку?

— Зроду й не бачив, — сказав він, — це, напевне, якась божевільна.

Тоді Неле, піднімаючи Катліну, сказала:

— Якщо ця жінка божевільна, то я не божевільна, монсеньйоре, і нехай я умру від цього снігу, який зараз їм, — і вона взяла жменю снігу, — коли цей чоловік не знав моєї матері, коли він не видурив у неї всіх грошей, коли він не вбив Клаасового пса, щоб украсти в цямрині криниці біля нашої хати сімсот каролю, що належали нещасному небіжчикові.

— Гансе, мій коханий, — плакала навколішках закривавлена Катліна, — Гансе, мій милий, поцілуй мене на знак примирення. Бачиш, як у мене тече кров: це душа пробила дірку і хоче вийти. Я зараз умру, не кидай мене. — Далі вона тихенько зашепотіла: — Колись ти вбив свого товариша з ревнощів отам, на греблі. — І вона показала рукою в бік Дюдзееле. — Тоді ти мене кохав!

І вона обхопила руками коліна вершника і стала цілувати його чобіт.

— Хто цей убитий? — запитав намісник.

— Ні сном ні духом не відаю, монсеньйоре, — відповів той. — Чого нам слухати теревені цієї старчихи, їдьмо!

Навколо зібралася велика юрба: багаті й бідні городяни, ремісники, селяни — усі заступилися за Катліну і кричали:

— Справедливості, пане намісник, справедливості!

І намісник звернувся до Неле:

— Хто цей убитий? Говори правду, як перед Богом.

Неле, показуючи на блідого вершника, почала розповідати:

— Цей ось чоловік приходив щосуботи в keet до моєї матері, щоб виманити у неї гроші. Він убив свого приятеля, що звався Гільберт, на полі Серваса вад дер Віхте не з ревнощів, як гадає ця божевільна нещасниця, а щоб самому захопити всі сімсот каролю.

І Неле розповіла про любовні справи Катліни і про те, що чула Катліна тієї ночі, сховавшись за греблю, яка проходить через поле Серваса ван дер Віхте.

— Неле — злюка, — сказала Катліна, — так ганьбить Ганса, батька свого.

— Присягаюсь, — мовила Неле, — він завжди кричав орланом, щоб сповістити її, що прийшов.

— Брешеш! — крикнув вершник.

— О ні! — сказала Неле. — І монсеньйор намісник, і всі вельможні пани добре бачать, що ти зблід не від холоду, а від страху. Чому ж це не світиться вже твоє обличчя? Мабуть, забракло чарівної масті, якою ти натирався, щоб обличчя твоє блищало, наче осяяні блискавицею хвилі? Все одно, проклятий чаклуне, тебе спалять біля ратуші. Це через тебе вмерла Сооткін, це ти довів до злиднів сироту, її сина. Ти, видно, вельможний пан, а коли приходив до нас, простих городян, то тільки один раз приніс грошей моїй матері, а потім відібрав у неї все.

— Гансе, — говорила Катліна, — натри мене бальзамом і візьми ще раз на шабаш. Не слухай Неле, вона злюка. Ти бачив кров, це душа пробила дірку і хоче вийти, я зараз умру й піду у рай — там мене не буде пекти вогонь.

— Замовкни, проклята відьмо, я тебе зовсім не знаю і не розумію, що ти варнякаєш!

— А проте, — сказала Неле, — це ти приїздив до нас із товаришем і сватав мене за нього. І ти знаєш, я цього аж ніяк не хотіла. Що зробив твій друг Гільберт, коли я запустила оці пазури йому в очі?

— Неле — злюка, — знову сказала Катліна. — Hę слухай її, Гансе, коханий мій. Вона сердиться на Гільберта, бо той намагався взяти її силою. Але тепер він цього вже не зробить — його сточили хробаки. Гільберт був гидкий, Гансе, коханий мій, лише ти гарний. Неле зла.

На це намісник сказав:

— Жінки, ідіть собі з богом.

Але Катліна зовсім не хотіла йти від свого милого, її мусили силоміць відвести додому. А народ кричав:

— Справедливості, монсеньйоре, справедливості!

На ґвалт з’явилися міські стражники. Намісник наказав залишитись, а сам звернувся до свого почту:

— Монсеньйори і мессіри! Незважаючи на всі права і привілеї, що ними користується славне дворянство Фландрії, я на підставі обвинувачень проти мессіра Йооса Даммана, і особливо таких тяжких, як чаклунство, мушу затримати його аж до того дня, поки його судитиме суд згідно з законами і постановами імперії. Мессіре Йоосе, віддайте мені вашу шпагу.

— Пане намісник, — сказав Йоос Дамман надзвичайно бундючне й пихато, — затримуючи мене, ви порушуєте закони Фландрії, бо самі ж ви не суддя. А ви добре знаєте, що без постанови суду дозволено затримувати лише фальшивомонетників, розбійників з великого шляху, паліїв, ґвалтівників жінок, вояків, що покинули свого командира, чаклунів, що отруюють воду, ченців і черниць, що зреклися віри і втекли з монастиря. Отже, монсеньйори і мессіри, захистіть мене!

Дехто з них послухався був, але намісник звернувся до них:

— Монсеньйори і мессіри! Я представляю тут короля, графа і сеньйора, мені дано право у складних випадках самому виносити постанову, а тому я наказую вам під страхом обвинувачення в заколоті сховати свою зброю.

Дворяни послухались, проте мессір Йоос Дамман все ще вагався. Тоді народ закричав:

— Справедливості, монсеньйоре, справедливості! Хай віддасть свою шпагу.

І хоч-не-хоч, а мусив він віддати зброю, злізти з коня. Два стражники відпровадили його до міської в’язниці. Проте замкнули його не до льоху, а в добру кімнату з заґратованими вікнами, де було йому тепло і де він мав м’яку постіль і смачну їжу, половину якої, щоправда, з’їдав тюремник.

4

Другого дня намісник, два судових писарі, двоє старшин і лікар пішли в Дюдзееле, щоб пошукати на полі Серваса ван дер Віхте тіло чоловіка, вбитого коло греблі.

Неле сказала Катліні:

— Ганс, твій

1 ... 119 120 121 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"