Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Присягаюся, нічого не знаю.

Усі подивилися на К. Кі:

- Можете мені не вірити, - сказала вона. - Але погляньте на його очі. Усе ж видно.

Сержант нахилився й зазирнув хлопцеві в очі. Дуже довго просто дивився. Тоді кивнув і промовив:

- Узяти його.

Ті двоє схопили Чучака. Жах з’явився в його очах.

- Зачекайте! - гукнув я їм, але плавучу стіну годі було зупинити. І за мить Чучака, який відбивався й пручався, потягли в «цех».

Чучак кричав:

- Я син міністра!

- Залиш це для своєї біографії, - засміявся йому вслід Сержант.

Я сказав:

- Це точно якесь непорозуміння!

Сержант наче й не чув.

- От проститутка! - люто похитав головою він, дивлячись услід колегам і Чучакові. А до К. Кі промовив: - Молодчина, гарна робота! Надягай-но халат. Ти з нього всю правду й добудеш!

Щось Чучак приховував, і іншою людиною, котра це знала, міг бути командир Ґа. Помчав до його відсіку. Ґа стояв там без сорочки й роздивлявся відображення своїх грудей у стіні з неіржавкої сталі. Не дивлячись на мене, Ґа промовив:

- Знаєте, мені варто було б їх попросити наколоти мені портрет у дзеркальному відображенні.

- У мене термінова справа, - сказав я. - Мій стажер Чучак - він у біді.

- …але тоді я ще не знав… - говорив і далі Ґа. - Не знав своєї долі…

Він озирнувся на мене, показуючи на своє татуювання.

- От ви бачите її як є, а я мушу бачити її у дзеркальному відображенні. Треба було попросити капітана зробити дзеркальне відображення… Тоді я думав, що то для інших. А насправді весь час вона була для мене…

- Мені потрібно дещо знати, - сказав я йому. - Це справді дуже важливо!

- А чого ви так заповзялися написати мою біографію? - спитав командир Ґа. - Тих людей, із якими я б хотів нею поділитися, я вже не побачу.

- Мені тільки одне треба знати. Це питання життя і смерті! Ми їздили на військову базу біля дороги на Нампхо, але там немає ні загороди, ні тигля, ні буйвола. Я знаю, там робили таке селище, щоб американці почувалися як удома. Але актриси ми там не знайшли. І нічого не знайшли.

- Я ж казав вам: ви її не знайдете!

- А де ті столи, польова кухня?

- Ми все перенесли.

- Куди?

- Не можу вам сказати.

- Але чому?

- Бо ця таємниця нагадуватиме Великому Керівникові: те, що з ним сталося, - це не сон. Сталося щось таке, чого він не зміг проконтролювати.

- А що сталося?

- Про це його варто спитати.

- Але ж річ не у Великому Керівникові, тут хлопчисько помилився просто…

- Але й це - єдина річ, завдяки якій я живий.

Я звернувся до його здорового глузду:

- Ну ви ж усе одно живим звідси не вийдете.

Він кивнув на знак згоди:

- Ніхто з нас живим звідси не вийде. У вас є план? Зробили що-небудь? У вас ще є час щось вибрати.

- За той час, що у вас лишився, - мовив йому я, - ви здатні врятувати того хлопця й цим спокутувати ту огидну річ, яку ви вчинили з актрисою. - Я витяг із кишені телефон. - Сюди приходять фотографії. Вони для вас?

- Які фотографії?

Увімкнув телефон, показав блакитне світло індикатора заряду.

- Він мені необхідний, - сказав він.

- Тоді допоможіть мені.

Потримав йому перед обличчям телефон, показав зірку на хіднику.

Він узяв телефон.

- Американці відмовилися прийняти гостинність Великого Керівника, - пояснив він. - Вони не збиралися відходити від літака, тож техаське селище перевезли до аеропорту.

- Дякую, - відказав я. І тут же двері розчахнулися.

На порозі стояла К. Кі, а за її спиною - весь Пубйок. На її халаті були сліди крові.

- Вони все перевезли в аеропорт, - проголосила вона. - Саме там і зникла актриса.

- Цікаво, що він знає, що робиться в аеропорту, - відзначив один із пубйоківців.

- Його батько - міністр транспорту.

- А що з Чучаком? - спитав я. - Де він, що з ним?

К. Кі нічого не сказала. Подивилася на Сержанта, а той кивнув їй.

Із рішучістю в очах К. Кі розвернулася обличчям до пубйоківців, які зібрались у дверях. Стала в стійку тхеквондо. Чоловіки відступили на крок, дали їй кілька секунд підготуватися. А потім хором промовили: «Чунбі! Хана. Туль. Сет…» - і коли почувся дружний крик: «Сіджак!» - рука К. Кі вдарилася в неіржавкий одвірок.

Вона довго, судомно вдихнула, потім важко віддихалася.

Повільно підтягла й притисла зламану руку до грудей.

Перший перелом - це завжди сильний удар ребром долоні. Ще настане час ламати пальці разів зо два - це пізніше.

Обережно, спокійно Сержант узяв її зламану руку і вирівняв. Делікатно взяв однією рукою її за зап’ястя, а другою стиснув К. Кі мізинець і безіменний палець:

- Тепер ти - одна з нас! - промовив він. - Ти більше не стажер. Тобі більше не потрібне ім’я, - додав він, смикнувши її за пальці, щоб вправити перелом.

Сержант поважно кивнув мені:

- Я був проти жінок у нашому підрозділі. Але ви мали рацію: за нею - майбутнє.

Яскраве вечірнє сонце світило крізь вікно, але не припікало. Командир Ґа сидів між хлопчиком і дівчинкою. Усі троє дивилися, як Сан Мун бродить будинком, не знаходячи собі місця, бере в руки якісь речі, дивиться на них, наче вперше. Назирці за хазяйкою ходив пес і нюхав усе, чого вона торкалася: люстерко, парасолю, чайник на кухні. Завтра мали приїхати американці - до втечі залишався один день, хоча діти цього й не знали.

- А що це з мамою? - спитав хлопчик. - Що вона шукає?

- Вона так поводиться перед зйомками нового фільму, - сказала дівчинка. - Буде нове кіно?

- Щось таке, - кивнув Ґа.

До нього підійшла Сан Мун. У руках її була розмальована вручну дошка для чан-ґі. Очі жінки казали: ну, як я можу оце лишити тут? Він попереджав її, щоб нічого не брала з собою, бо будь-яка річ може виказати їхній план.

- Мій батько… - промовила вона. - Це єдина пам’ять про нього.

Він похитав головою. Як би він міг він пояснити, що так краще, хоча й справді річ може тримати пам’ять про людину, можна говорити до фотографії, цілувати обручку, а дмухаючи в губну гармонію, можна викликати голос когось, хто далеко від тебе. Але фотографії можна загубити. Обручку можуть стягти з пальця в бараку, поки