Читати книгу - "Егоїстичний ген"

власну книгу «Соціальна еволюція». Я рекомендую її не лише через зміст, але й через стиль: чіткий, науково правильний, але з цілком достатньою антропоморфною безвідповідальністю, щоби подражнити зарозумілих, а також присмачений особистими автобіографічними відступами. Я просто не можу втриматись, аби не процитувати один із них, такий характерний для автора. Тріверс описує свій захват від спостереження за відносинами між двома конкурентними самцями бабуїнів у Кенії: «Була й інша причина для мого захвату, яка полягала в підсвідомій ідентифікації з Артуром. Артур був чудовим молодим самцем у розквіті років…». Наступний розділ Тріверса, присвячена конфлікту батьків та потомства, робить цю книгу ще більш актуальною. По суті, сьогодні мало що можна додати до його статті 1974 року, окрім, можливо, кількох нових фактичних прикладів. Теорія витримала випробування часом. Більш детальні математичні та генетичні моделі підтвердили, що переважно словесні аргументи Тріверса дійсно випливають з наразі прийнятої теорії Дарвіна.

44

«…висловив думку, що… завжди перемагатимуть батьки». — У книзі 1980 року «Дарвінізм та справи людські» Александер великодушно визнав помилковість свого твердження, що перемога батьків у конфлікті з дітьми неминуче випливає з фундаментальних дарвінівських припущень. Сьогодні мені здається, що його тезу про асиметричну перевагу батьків над їхнім потомством у боротьбі поколінь можна було би зміцнити іншого роду аргументом, запропонованим Еріком Чарновим.

Чарнов писав про соціальних комах та походження безплідних каст, але його міркування має більш загальне застосування, тому я викладу їх у загальних термінах. Розглянемо молоду самицю якогось моногамного виду, не обов’язково комах, на порозі дорослого життя. Перед нею стоїть дилема: піти й спробувати розмножуватись самій або залишитись у батьківському гнізді та допомагати ростити молодших братів та сестер. Через репродуктивні звички її виду вона може бути впевнена, що матір ще довго продовжуватиме народжувати її рідних братів та сестер. За логікою Гамільтона, ці рідні брати чи сестри є для неї такими самими генетично «цінними», якими було б її власне потомство.

З погляду генетичної спорідненості, цій молодій самиці буде байдуже, який із двох способів дій обрати; її не «турбує», піде вона чи залишиться. Але її батькам буде далеко не байдуже, що саме вона зробить.

Якщо подивитися з позиції її старої матері, то вибір тут робиться між дітьми та онуками. В генетичному сенсі нові діти вдвічі цінніші за нових онуків. Якщо ж говорити про конфлікт батьків та потомства щодо того, підуть діти чи залишаться та допомагатимуть по гнізду, Чарнов вважає, що в цьому конфлікті легко перемагають батьки, з тієї дуже вагомої причини, що лише батьки вбачають тут конфлікт взагалі!

Це трохи нагадує перегони між двома спортсменами, де одному пообіцяли тисячу фунтів стерлінгів лише за перемогу, тоді як його супернику пообіцяли стільки ж у будь-якому разі. Слід очікувати, що перший бігун докладатиме більше зусиль і що за інших рівних умов він, мабуть, переможе. Правда, аргумент Чарнова потужніший, ніж пропонує ця аналогія, оскільки витратність забігу не настільки висока, аби відлякувати багатьох людей, отримають вони фінансову винагороду чи ні. Для дарвінівських ігор такі олімпійські ідеали є надто великою розкішшю: зусилля в одному напрямку завжди обертаються марнуванням зусиль в іншому. Чим більше зусиль ви витрачаєте на конкретні перегони, тим менша ймовірність вашої перемоги в майбутніх перегонах через виснаження.

Умови будуть різними, залежно від виду, тому передбачити результати дарвінівських ігор можна не завжди. Тим не менш, якщо враховувати лише близькість генетичної спорідненості та виходити з моногамної системи спаровування (так, щоби донька могла бути впевненою, що брати їй повністю рідні), можна очікувати, що стара матір зуміє своїми маніпуляціями успішно змусити молоду дорослу доньку залишитися та допомагати. Матір може отримати все, тоді як донька не матиме жодних стимулів опиратися маніпуляціям матері, бо генетично їй байдуже, який саме вибір зробити.

І знову, важливо підкреслити, що це були міркування із серії «за інших рівних умов». Навіть попри те, що інші умови зазвичай будуть нерівними, аргументи Чарнова все ж можуть бути корисними для Александера або будь-якого іншого прихильника теорії батьківської маніпуляції. В будь-якому випадку, практичні міркування Александера щодо очікуваної перемоги батьків — батьки більші, сильніші і т. д. — цілком обґрунтовані.

45

«…наскільки ж тоді жорстокішим виглядатиме конфлікт між статевими партнерами, що не споріднені між собою?» — Як і в багатьох інших випадках, це перше речення приховує не дуже помітний принцип «за інших рівних умов». Схоже на те, що партнери можуть отримати від співпраці чимало користі. Це простежується знову і знову протягом усього розділу. Зрештою, партнери, схоже, залучені до гри з ненульовою сумою, в якій вони обидва можуть збільшити свій виграш шляхом співпраці, а виграш одного необов’язково має бути програшем іншого (я пояснюю цю ідею у 12-му розділі). Це одне з тих місць у книзі, де мій тон надто сильно хитнувся у бік цинічного, егоїстичного погляду на життя. На той час це здавалося необхідним, оскільки домінантний погляд на залицяння у тварин хитнувся далеко в іншому напрямку. Майже скрізь люди некритично припускали, що партнери співпрацюватимуть один з одним геть в усьому. Можливість їхньої експлуатації один одним навіть не розглядалася. В такому історичному контексті очевидний цинізм цього речення цілком зрозумілий, але сьогодні я би висловився м’якше. Так само й мої зауваження про статеві ролі людей наприкінці цього розділу тепер здаються мені наївними. Детальніше еволюція статевих відмінностей людей розписана в книгах Мартіна Дейлі та Марго Вілсон «Стать, еволюція та поведінка», а також Дональда Саймонса «Еволюція людської сексуальності».

46

«…кількість дітей, що їх може може мати самець, є практично необмеженою. Саме з цього і починається експлуатація жінок». — У наш час підкреслювати невідповідність між розмірами сперматозоїдів та яйцеклітин як основу статевих ролей здається неправильним. Навіть якщо один сперматозоїд і є дрібним та незначним, виробити мільйони сперматозоїдів та успішно ввести їх в самицю попри всю наявну конкуренцію потребує зусиль. Тому сьогодні я віддаю перевагу іншому підходу до пояснення фундаментальної асиметрії між самцями та самицями.

Почнімо з розгляду двох статей, що не мають жодних конкретних властивостей самців та самиць. Назвемо їх нейтрально: А і B. Нам лише потрібно обумовити, що всі спаровування мають відбуватися між якимись А і B. При цьому перед будь-якою твариною, будь то А чи B, стоїть вибір: час та зусилля, витрачені на боротьбу з конкурентами, неможливо витратити на вирощування вже існуючого потомства і навпаки. Можна очікувати, що будь-яка тварина збалансовуватиме свої зусилля між цими протилежними задачами. Я говорю про те, що А може встановлювати інший баланс, ніж B, і що одразу після того між ними може починатись ескалація відмінностей.

Щоби розібратися в цьому, уявімо, що ці дві статі А