Читати книгу - "Американська пастораль"

— А чим, власне, так приваблива моральність? — запитала Марсія.

Запитання настільки його ошелешило, що він розгублено обвів очима стіл, шукаючи когось досить освіченого, щоб як слід збити пиху з цієї жінки.

І Оркатт, цей близький друг сім’ї Білл Оркатт, прийшов на допомогу Лу Левову.

— А чим погана моральність? — запитав він, широко всміхнувшись до Марсії.

Швед не мав сили дивитись на нього. На додачу до всього, про що він не мав сили думати, тут були двоє — Шейла та Оркатт, — на кого він не мав сили дивитися. Чи вважала Дон красенем Білла Оркатта? Сам він ніколи так не вважав. Кругловидий, схожий на рильце ніс, рухлива нижня губа — словом, покидьок з поросячою мордою. Ні, це щось інше привело її до дикої сцени над кухонною зливальницею. Але що? Легка можливість самоствердитись? Може, саме це додавало їй сил? Радість від того, що Білл Оркатт — це Білл Оркатт, його приємне відчування себе Біллом Оркаттом? Чи це спричинено тим, що він ніколи й ні за яких обставин не вдостоїть вас суперечки, навіть коли обом буде зрозуміло, що ти її заслужив? Чи це спричинено задоволенням від того, що він почувається господарем, що так хазяйновито виступав у ролі гіда, розповідаючи їм про минуле округу Морріс? Чи спричинено це відчуттям, що йому ніколи не доводилось боротися за щось і діставати ляпаси від когось, або мучитись, не розуміючи, як бути, навіть якщо дружина, яка сидить тут, поряд, напилася до поросячого вереску? Чи спричинено тим, що він ступив у світ, гадаючи отримати від нього значно більше, ніж могли мріяти найкращі відмінники Віквейської школи, ніж хтось із нас сподівався отримати, навіть якщо потім ми й заробляли це, працюючи до сьомого поту, але все ж розуміючи, що всіх прав на все це ми не маємо? Невже вона так розпалилася над зливальницею тому, що він з народження мав відчуття невід’ємного права? Чи тому, що він так вишукано вписувався у довкілля? Чи все це через високе мистецтво? Чи вся річ у його… дітородному органі? Дон, люба, невже все так просто? Мені потрібна відповідь. Я хочу отримати її сьогодні ж. Весь секрет — у його органі?

Деталі цієї сцени — Оркатта, який злягається з його дружиною, — мигтіли у Шведовій уяві, і він не мав сили від них відкараскатись, як не мав сили відкараскатися від подробиць сцени наруги над його дочкою. У той вечір уява чіпко тримала його в своїх лапах.

— Моральність? — Марсія, лукаво посміхаючись, повернулася до Оркатта. — А вам хіба не здається, що чесноти моральності, пристойності та ввічливості цінуються вище, ніж вони того варті? Вони ж не дають можливості долучитися до всіх багатств життя.

— А що б ви порадили для долучення до цих «багатств»? — поцікавився Оркатт. — Знехтувати всіма правилами і зайнятись розбоєм на великій дорозі?

Архітектора з гарної сім’ї розважала як сама викладачка літератури, так і загрозлива схема, яку вона креслила, руйнуючи кордони та правила. Він розважався. Розважався! Проте Швед не міг перетворити званий обід на битву за честь дружини. Все й так було дуже кепсько, і зчепитися з Оркаттом на очах у батьків стало б вінцем безглуздя. Залишалось одне: просто не слухати. І все ж щойно Оркатт починав говорити, як кожне його слово породжувало дику ворожість, примушувало здригатися від зневаги й ненависті, а коли Оркатт замовкав, Швед мимоволі скеровував погляд туди, де він сидів, і старався розгледіти, що ж у цьому обличчі, Боже праведний, могло так розбурхати почуття дружини.

— Ну, — заявила Марсія, — нема гріха — нема пізнання, хіба ж ні?

— Боже! — викликнув Лу Левов, — скільки живу, не чув такого! Даруйте, професорко, але де ви взяли такі ідеї?

— У Біблії, передусім у Біблії, — смакуючи слова, відповіла Марсія.

— У Біблії? В якій Біблії?

— У тій, що починається з розповіді про Адама та Єву. Хіба не цього вчить нас Книга Буття? Чи не про це йдеться в історії про вигнання з раю?

— Про це? Про що — про це?

— Про те, що без гріха нема пізнання.

— Мене вона навчила іншого, — відповів Лу. — Вигнання з раю. Що ж, я закінчив усього вісім класів.

— Але чого ж вона навчила вас, Лу?

— Що коли Всевишній забороняє щось робити, то й не треба цього робити. А зробиш, то будеш покараний. Зробиш — і страждатимеш до кінця своїх днів.

— Корися Всевишньому, і всі жахи припиняться, — протягнула Марсія.

— Загалом… так, — промовив він без особливої впевненості, відчуваючи, що з нього насміхаються. — Але стривайте, ми відхилилися, ми ж говорили не про Біблію. Дайте Біблії спокій. Зараз вона не на часі. Ми розмовляємо про фільм, у якому, як я розумію, доросла жінка стає перед камерою і за гроші відкрито виробляє для мільйонів і мільйонів глядачів, зокрема і для дітей, усе, що тільки може вигадати, — і це принизливо. Ось про що ми розмовляємо.

— Для кого принизливо?

— Для неї ж, Боже ти мій! Передусім для неї. Вона втоптала себе в земну скверну. Не можете ж ви це схвалювати?

— Лу, але ж вона ні в що себе не втоптувала!

— Натомість, — засміявся Оркатт, — вона зажила плодів з Дерева пізнання.

— І стала суперзіркою, — додала Марсія. — Першорядною. Гадаю, зараз міс Лавлейс розкошує як ніколи.

— Адольф Гітлер теж розкошував як ніколи, кидаючи євреїв у газові камери. Насолода не виправдовує вчинків. Ця жінка отруює уми молоді, труїть країну і втоптує себе в земну скверну. Крапка!

У Лу Левові-сперечальнику не було нічого трухлявого, і, мабуть, лише вигляд заповзятого старого, який досі міцно вкорінений у свій світ ілюзій, був тим єдиним, що змушувало Марсію наполягати на своєму. Піймати на гачок і вкусити до крові. Це було її улюбленим заняттям. Швед ладен був її вбити. Дай уже йому спокій! Дай уже йому спокій, і він сам замовчить. Не велика заслуга — підбивати старого на все нові й нові висловлювання, тому краще спинися!

Але проблема, якій він уже давно навчився давати раду, почасти придушуючи свої думки та зовні погоджуючись із батьком, а почасти вдаючись до тонких маневрів, — проблема батька, збереження синівської любові, попри