Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Неймовірно, — тяжко зітхнув Сергій, який ледве встигнув підхопити непритомне тіло. Він хотів вкласти її на ряд стільців під стінкою й обговорити подальший план дій, але суворий голос позаду зупинив його.

— До машини неси її, — грубо наказав Андрій. — Хай відпочиває. Годі з неї хвилювань. Хай хоч прокинеться за межами цих стін.

— Мені подобається ваша впевненість, що вона відпочиває, — невдоволено буркнув Петро, чий настрій та кутики вуст все нижче й нижче опускалися від моменту зустрічі. Він обійшов їх, та зайшов до лабораторії. — Ви впевнені, що вона тут нічого не торкалась? — Петро швидко озирнувся у спробі помітити найменшу відмінність у звичній обстановці.

— Ота розбита ампула рахується? — індиферентно поцікавився Сергій та кивнув убік. Стривожені погляди різко метнулись у зазначений кут, коли він втомлено й роздратовано вигукнув. — Та ви жартуєте! Подивіться на підлогу. Тут сьогодні настільки брудно, що можна прослідкувати навіть траєкторію її переміщень. Вона далі від цього столу не заходила. Сиділа і трусилась спочатку на стільці, потім у тому кутку, а після — біля дверей. Займаєте такі посади, а досі не вмієте спостерігати. Та й вона була не в тому стані, аби…

— Як же ти мене іноді бісиш, — Андрій зробив глибокий вдих і видих. — До машини.

— Якщо такий розумний, може ти її понесеш? — уїдливо скривився Сергій та поморщився від болю в давно нетренованих м’язах.

— По-перше, не я її тут зачинив — лише твоя провина, що вона втратила свідомість. По-друге, тобі чудово відомо, чому я вже тиждень відвідую масажиста, — холодно процідив крізь зуби Андрій і попрямував до виходу.

— Підвезете до метро? — пригнічений Петро замкнув двері лабораторії на ключ. — Будь ласка.

— Не хвилюйся, ми тебе додому відвеземо. Сергій у нас сьогодні дуже люб’язний, — Андрій скосив недобрий погляд на Сергія, який закинув Ярину на плече. — Візьми обережніше! Не мішок картоплі несеш, врешті решт!

Той нечутно видихнув, покірно взяв її під лопатками та колінами й ніжно притиснув до широкої грудної клітки.

Всі троє повірили, що довгий та важкий день добіг кінця. Але на виході з будівлі виникла чергова проблема.

— А казав, що тіла виносити не будеш! — волала Ганна, яка не очікувала, що матиме вагомий привід для скандалу, й не встигла перегородити вихід.

— А я і не виношу тіла, — грубо відказав Сергій та швидко протиснувся до дверей. — Як бачите, в мене тут лише одне тіло.

Обмінявшись із Ганною кількома грубими образами, чоловіки повернулися до автомобіля. Сергій зупинився біля заднього бампера й звернувся до Андрія:

— Відкрий багажник. В мене руки зайняті.

— Навіть не думай, — Андрій процідив крізь зуби й дістав з кишені Сергія ключі від автомобіля. Він натиснув кілька кнопок та відчинив задні двері. Коли Сергій хотів радісно скинути тягар, той зупинив його і звернувся до Петра. — Сідай. Притримаєш голову, поки їхатимемо.

За пів години всі головні й випадкові учасники дивної ситуації у морзі повернулись до своїх домівок.