Читати книгу - "Секретне РІздвяне Товариство , Arachne "

— Ітане, ти розумієш, що дива Різдва — це не магія? - Почала вона м'яко.

— Ви вже про це говорили, — пробурмотів він.

— Але ж ти не почув. Чудеса відбуваються не власними силами, їх створюємо ми. Це не про подарунки, не про снігові декорації і навіть не про шкільні вистави. Це про те, щоб дати іншим те, чого вони справді потребують — турботу, підтримку, віру.

Ітан підвів погляд.

- Це легко сказати. Але як я можу дати іншим те, чого в мене ніколи не було?

Міртл нахилилася ближче.

- Ти думаєш, у тебе цього не було? Ти забув свою матір? Забув, як вона наповнювала твій дім світлом, навіть коли знала, що час її обмежений? Вона дала тобі все, що могла. Це її тепло ти несеш зараз, допомагаючи іншим.

Ці слова вдарили Ітана сильніше, ніж він очікував. Він замовк, відчуваючи, як біль втрати поєднується з чимось новим, майже забутим — теплом і вдячністю за ті миті, які в нього були.

Після розмови з Міртл Ітан вирішив повернутися до своїх спогадів не як до джерела болю, а як до уроку. Він дістав з коробки одну з маминих прикрас — скляний янгол із золотими крилами, який завжди висів на верхівці їхньої ялинки.

Коли він тримав його в руках, спогади знову наринули, але цього разу вони були світлі. Він згадав, як мати сміялася, поки він старанно вішав іграшки на ялинку. Як вона розповідала йому про те, що кожна людина здатна творити добро, навіть якщо сама вважає себе слабкою.

Ітан відчув, як його серце пом'якшується. Він усвідомив, що це не просто місія — це можливість віддати шану матері, повернути її тепло іншим людям.

Коли Ітан наступного дня зустрівся з Бенні, він виглядав інакше.

- Ти якийсь інший, - зауважив Бенні. - Що трапилося?

— Я згадав, навіщо це все. Ти мав рацію. Все це має сенс, якщо ти справді хочеш допомогти.

- Це від тебе я такого не очікував, - усміхнувся Бенні. — Ну що ж, готуйся. В нас ще багато роботи.

Ітан кивнув головою, стискаючи в руках скляного ангела.

Тепер він знав, що його місія це не просто завдання від суспільства. Це можливість змінити не тільки життя Сари та її дітей, а й своє власне.

***

Ітан почав готуватися до свята за кілька днів до Різдва. Його план був ретельно продуманий: кожна прикраса, кожна дрібниця мали створити атмосферу справжнього дива. За допомогою Бенні та інших членів суспільства він непомітно втілював свій задум у життя.

Першим кроком стала ялинка. Її доставили вночі, доки сім'я Сари спала. Це була велична ялина, густа і висока, прикрашена м'якими золотими вогнями та скляними іграшками, які виглядали так, ніби їх передавали з покоління до покоління. На її верхівці сяяв скляний ангел, той, що належав матері Ітана. Він вирішив, що цей символ її доброти та любові стане частиною нової традиції цієї сім'ї.

Потім настав час для сюрпризу. Бенні, виявивши неабияку винахідливість, домовився з місцевими сусідами та друзями Сари. Вони принесли домашню випічку, допомогли прикрасити будинок гірляндами та розвісили ліхтарики на вулиці. За планом, у розпал вечора мав піти сніг завдяки прихованим снігогенераторам, які Бенні притягнув із запасників суспільства.

Настав довгоочікуваний вечір. Ітан, одягнений у затишний светр із різдвяним візерунком, постукав у двері Сари.

Сара відкрила, виглядаючи трохи розгубленою.

- Ітан? Що відбувається?

— Просто повір мені, — сказав він з усмішкою. — Довіртеся цього вечора.

Коли Сара та діти вийшли надвір, вони завмерли від подиву. Їхній будинок перетворився. Все сяяло вогнями, навкруги лунала тиха різдвяна музика, сусіди, яких Сара вважала надто зайнятими для спілкування, весело махали їй рукою.

- Це... Це для нас? — пошепки спитала вона.

— Звісно, ​​для вас, — усміхнувся Ітан. — Ласкаво просимо до вашої маленької різдвяної казки.

Свято розгорнулося, як за помахом чарівної палички. Діти сміялися, катаючись штучним снігом, і пригощалися домашнім печивом. Олівер з гордістю показав сусідам міні-виставу, яку вони готували разом з Ітаном. Молодша дочка Сари Лілі вперше за довгий час сміялася так щиро, що її дзвінкий голос заповнив весь двір.

Сара стояла біля краю веселого натовпу, дивлячись на те, що відбувається. Вона посміхалася, але в її очах блищали сльози. Ітан підійшов до неї, тримаючи в руках кухоль гарячого какао.

- Ти все це організував? — спитала вона, ледве стримуючи емоції.

- Ми, - поправив її Ітан. — Я і кілька добрих людей, які вірять у дива.

Вона зробила ковток какао, а потім подивилася на нього.

— Я не пам'ятаю, коли востаннє почувала себе так. Начебто все буде добре.

Ітан замислився на мить, перш ніж відповісти:

— Різдво — це не минуле і не майбутнє. Це про те, щоб знайти світло тут і зараз. І ти знайшла його.

Коли годинник пробив опівночі, свято почало стихати. Діти заснули, оточені подарунками, а сусіди почали розходитись. Сара стояла біля ялинки, дивлячись на ангела на її верхівці.

- Це гарно, - сказала вона, торкаючись прикраси пальцями.

— Це був подарунок від моєї матері, — зізнався Ітан. — Вона була людиною, яка вірила, що доброта може змінити все.

Сара подивилася на нього з теплом.

— І вона мала рацію.

У цей момент Ітан зрозумів, що змінився. Цей вечір був не просто святом для сім'ї Сари — він став початком нового розділу та для нього. Повернувши іншим дух Різдва, він повернув його і собі.

Коли Ітан йшов додому, він озирнувся на освячений будинок Сари. Її силует було видно біля вікна, поряд з нею стояли діти, обіймаючи її за плечі. Ця картина залишилася у його серці.

Ітан відчув, що готовий залишити своє старе життя у минулому. Його нудне існування офісного клерка, повний цинізму погляд на світ, все це поступилося місцем почуттю приналежності, радості та вірі в те, що маленькі добрі справи можуть змінювати життя.

Наразі він не просто учасник товариства. Він став частиною чогось більшого — руху, що дарує світові світло.